UAR-15: спроба створити службову зброю

В. Козак

Вересень, 2020 рік

Бачу, як у ЗМІ покотилася хвиля повідомлень про нову гвинтівку, що прийшла в наші війська: «10-й окремий загін оперативного реагування «Дозор» (Державна прикордонна служба України) отримав нові штурмові гвинтівки UAR-15». Тоді ж гвинтівки UAR-15 отримав і окремий загін спеціального призначення Східного територіального управління НГУ. Що ж, отже, пора познайомити широку громадськість з особливостями цієї зброї.

Виробником зброї вказано ТОВ «УКРОП». Судячи з адреси, Броварський р-н, с. Квітневе - це добре відомий нам «Зброяр», гвинтівкою якого, до речі, володіє і автор цих рядків. У ЗМІ «УКРОП» називають «філією Українського державного концерну «Укроборонпром», а на виставках в Україні вони показували з 2018 року.

Розглянемо цей виріб з огляду на вимоги до службової зброї. За даними виробника, UAR-15 побудована на основі газового двигуна в конфігурації Сarbine (карабін). У контексті зі згадуванням про «регульований газовий блок» (регулятор відбору порохових газів) це означає, що газовідвідний отвір розташований як у карабіні М4 на відстані 7-7,5 дм (18-19 см). Таку конфігурацію використовують у зброї зі стволами завдовжки до 18 дм (45 см). У UAR-15 ствол, судячи з вигляду, завдовжки 14,5 дм (37 см).

Менша відстань відбору газів означає велику швидкість і різкість роботи групи затвора. Нагадаю, що газовий двигун АР-15 (ми про нього вже не раз писали) зазвичай регулюють із деяким надлишковим відбором порохових газів (т.зв. овергаз), що забезпечує більшу надійність роботи зброї - частково завдяки меншій живучості низки частин, схильних до великих навантажень.

Найнаочніший спосіб оцінювання роботи газового двигуна в АР-15 - це напрямок викиду стріляної гільзи. Якщо прийняти напрямок на ціль за 12 годину, а напрямок у приклад - за 6 годину, то викид гільзи в напрямку 2 годину (вправо-вперед) вказує на те, що газовий двигун працює у форсованому режимі. Це небажано, оскільки веде до зростання навантажень на затворну раму (болт Карріер) і затвор (болт). Спостереження за викидом стріляних гільз з UAR-15 засвідчують, що викид гільзи дійснюється на 3-4 годину, тобто газовий двигун відрегульований на невеликий «овергаз». Віддача зброї - порівняно велика, це також помітно з відео. Спортсмени можуть відрегулювати газдвигун на повільну роботу групи затвора - з меншою віддачею і меншою надійністю досилання набою.

Проблема в тому, що з переходом на безсвинцеві боєприпаси військового зразка, наприклад, М855 А1 із вищим тиском 427,5 МПа порівняно з колишнім 379,2 MPa, живучість американських карабінів М4 помітно знизилася. Через вищий тиск у газовій каморі і стволі злам бойових упорів було помічено після 6000, навіть після 3000 пострілів. Ерозія газовідвідного отвору також сприяє зростанню тиску. На зброю рекомендують встановлювати лічильник пострілів.

Ще одна функція газового регулятора в UAR-15 - це можливість стрільби зі встановленим глушником. У такому режимі різко зростає кількість газів, які відкидаються «назад» у затворну раму і затвор і стравлюються через газовідвідні отвори в рамі затвора (видно у вікні для екстракції гільз). Ознакою такого режиму є осадження нагару на нижній правій частині обличчя стрільця. Тому під час стрільби із глушником бажано зменшити відбір газів.

Із цієї функції зброї - газового регулятора - ми і почнемо критичний розбір його вад і недоліків. На перший погляд, із досвіду тієї ж СВТ, газовий регулятор може створити проблеми для користувачів - у стресі або недостатньо навчених. Чому відсікач порохових газів ми бачимо тільки в югославських СКС і АКМ - для стрільби надульного гранатами.

Однак часи одного, масового, зразка зброї, як АК / АКМ / АК-74, уже в минулому. Війська, озброєні державні агентства замовляють невеликі партії зброї в бажаній для них конфігурації під спеціально навчених користувачів. Платформа АР-15 зручна для складання таких «конструкторів». Вона не ідеальна, вважається застарілою, але ще послужить.

Перше завдання - вибрати на ринку оптимальні компоненти. Наскільки «УКРОП» із цим впорався? З огляду на досвід «Зброяра», зброярі із Квітневого мали вже розв’язати це завдання. Було заявлено, що «ствол і ударно-спусковий механізм виготовлені у США компанією Daniel Defense». Як повідомив автор ролика «Східне оперативно-територіальне об'єднання НГУ»: «Кожух ствола і глушник - українські. Усе інше, ствол, УСМ - США. Усе ліцензоване».

Такі «пояснення» дають привід для спекуляцій. За роки експлуатації виробів «Зброяра» у користувачів накопичився неабиякий незалежний, суб'єктивний досвід. Критики вказують, що у виробах «Зброяра» в ранній період (2013-2015 рр.) траплялося комплектування сумнівної якості: труба приклада зі скошеним різьбленням, болт-карріер (затворна рама), з якого зривало «гас-кей» (патрубок для відбору порохових газів у комору в рамі затвора), болт-каррієр із шорохуватою поверхнею газової камори (веде до швидкого зношування ущільнювальних кілець (на затворі), затвор на якому зривало бойові упори (наслідок підвищеного тиску), штифти, деталі УСМ... Підозрювали далекосхідне походження великої кількості комплектування (КНР, Тайвань).

Основний аргумент критиків - відсутність України у списку партнерів Daniel Defense - дилерів і дистриб'юторів. Хоча там є підприємства з Польщі та Чехії... Також на стволах і болт-каррієрах виробів «Зброяра»/«Укропу» немає фірмового маркування «ДД». Що стосується нижнього ресивера з логотипом «УКРОП», то замовити такий - військового зразка у США і вивезти його звідти неможливо. Залишається припускати, що це готовий на 80% виріб, звичайний для ринку США, який потім тут допрацювали на решту 20% - просвердлили отвори й вирізали пази за шаблоном. Критику викликає й оброблення легкосплавних поверхонь: анодування й фарбування «церакот».

Чому ці запитання до виробника / складальника так важливі, якщо виріб однаково стріляє, судячи з відео? Дуже важливою є рівномірна якість партії (великої) виробів. Можна купити в магазині одну гвинтівку «Зброяр» і доводити її до своїх уявлень про зброю, замінюючи частини, благо ринок комплектуючих доступний. У зброї службового зразка у спецпідрозділі доводиться утримувати зброяра, обслуговувати зброю підрозділу. Але таке ТО коштує грошей, якщо шукати (оптимальне) комплектування на ринку. Для військової зброї - це взагалі не варіант...

Далі розглянемо затворну раму і затвор. У гвинтівці «Зброяр» під час стрільби одиночними у мене не було претензій до цього вузла в заводській комплектації. У карабіні з короткою газовідвідною системою ущільнювальні кільця летіли швидше під час інтенсивної стрілянини одиночними (АТО). Обидва вироби - 2015 р. Для військової зброї треба вибрати важчу затворну раму з відповідним буфером, і такі пропонують. Але якщо в ранніх «Зброярах» із дешевими затворними групами невідомих постачальників, бувало, обривалися газові патрубки, обломлювалися бойові упори і стиралися кільця під час інтенсивної стрілянини одиночними пострілами, як така комплектація витримає інтенсивний вогонь в автоматичному режимі, що є вимогою до військової зброї (т.зв. стійка скорострільність).

Купуючи одну гвинтівку «Зброяр», я можу, фігурально висловлюючись, засунути палець у болт-каррієр і перевірити, наскільки полірована (не шорохувата) поверхня газової камори, по якій труться ущільнювальні кільця затвора. У військовій зброї - це питання до ОТК і військпреду. Так, окремий стрілок, навіть спецпідрозділ, розживуться - за свої гроші або гроші волонтерів, гарними кільцями, але у військовій зброї їх треба мати дуже багато і гарної якості. Субпідрядники, навіть у Туреччині, норовлять підсунути всяке, у нас краще не буде. Користувачі розповідали про живучість кілець у «Зброяра» на 500, 600, 800 пострілів. І це тільки одне з питань.

Живучість ствола і його придатність до стрілянини набоями невисокої якості також відомі за попередніми виробами «Зброяра». Зафіксована користувачами живучість ранніх стволів «Зброяра» на 8000 пострілів - до появи на мішені «прасок» (влучень кулі боком) невисока, але не критична. На фото я бачив розрізний ствол калібру .223 виробництва В’ятських Полян. Він настріляв приблино 24 000 пострілів, перш ніж був розрізаний. Це улюблений експонат «Зброяра»... Однак доступу до таких стволів ми не маємо.

Не менш важливим є питання розмірності патронників. В Україні немає виробництва набоїв 5,56 мм НАТО, стріляють цивільними набоями .223 різного походження: польськими, литовськими... Тому зброя дуже ризикує простоювати в пірамідах лише для показухи. Робити зброю під відсутній набій власного виробництва дещо сміливо.

Нагадаю, що набій .223/5,56 має гільзу малої конічності - на відміну від радянського 7,62/5,45. Тому під час стрільби нелатунними (лакованими) гільзами бувають випадки пригорання лаку в патроннику, що з огляду на конструкцію АР-15 перетворює цю зброю на полі бою на холодну. Затвором такої гільзи не дістанеш. Власне, тому у СРСР і зробили набій із гільзою великої конічності - із сумного досвіду «Штурмгевер». Також в Україні немає і власного виробництва магазинів, гвинтівки на відео укомплектовані магазинами «лансер» роздрібною ціною 850 грн, які також викликали критику користувачів.

Звичайно, оптимістично можна припустити, що цю недешеву зброю (роздрібна ціна гвинтівки в цивільному виконанні - 41 тис. грн) з імпортного комплектування просто випробовують у військах малими партіями. Для порівняння, оптова ціна карабіна М4А1 в останніх поставках Армії США (2013) була $1 775.

Також не забуваймо, що Україна – країна-вигнанець, і навіть та ж Канада не продасть нам обладнання для виробництва гвинтівок цього типу. Песимістично - поки ми перейдемо на М-4, світ уже стрілятиме з «Беретти» ARX-160/200. До речі, в Румунії «Беретта» будує завод із повним циклом виробництва ARX 160A3. Менеджмент там здійснюватимуть італійські фахівці. Водночас румунській державі не потрібно платити за завод жодного євро, а 80% акцій належатиме Romarm через UM Plopeni, на інвестиції якої і будують завод...