Окуневі баталії

Павло Старий

Вересень, 2020 рік

Заїхали якось ми на точку, де роками ловили гарних окунів, а там болото. Річка поступово відійшла вбік, намило банку, яка поступово заросла кущами, й точку, де завжди клював пристойний окунь, знищила рослинність та мул.

А як же тут було гарно! Русло Дніпра на повороті вимило яму на 6 метрів майже в березі, а перед ямою намило піщану косу із плавним схилом, укритим ракушкою… Паслися там досить пристойні окуні, які ох як полюбляли хапужити твістери та інші приманки, як на відвідному, так і на джиг. Головне зайняти точку між ямою і косою. Адже саме проведення по схилу між ними і давало найбільшу кількість окуневих клювань.

Проведення для відвідного досить просте: закидання, відбій дна, легенькі посмикування кінчиком спінінга в очікування потяжки. Далі коротеньке підсікання й виважування окуня. От тоді після підсікання окуні й починали активно пручатися, намагаючись затягнути в яму й обрізати повідець об каміння чи ракушку на звалі. Тільки піднімання спінінга максимально вгору і швидке вимотування ставало своєрідною панацеєю від перев’язування гачка із приманкою.

Далі за ямою невеликим рукавом, який далі перетворювався на струмок завширшки півтора метри і завглибшки до метра, тік потічок із Дніпра в забоку з незначною течією. І саме по цьому струмку так було приємно неспішно проходити на човні й полювати на окунів, які знаходили там прихисток. Навіть у найспекотніші дні було там завжди прохолодно від навислих над водою з високого берега кущів та дерев. На великому човні тут було не пройти, а от на надувних до 2,2 метра – запросто. Причому вполювати три-чотири десятка окунів упродовж пів дня – стандартна риболовля. Можна було і кілька відер нахапужити, але не було потреби.

На ямці завжди цікаво було попрацювати джигом чи на відвідний. Мій спінінг завдовжки 2,56 якраз підходить для таких випадків, адже дає змогу навіть півтораметровий повідець запросто закидати, не відчуваючи дискомфорту. А от попід кущиками потрібно щось коротеньке. Тож використовував Blue Bird першого випуску. Ох і поповиважували ми з ним окуняччя! Одного разу влупив такий пристойний окунь, що доводилося кілька разів його підводити до човна і знову відпускати під його натиском. Адже тоненький шнур та моноповідець 0,12 не давали змоги форсувати ситуацію, тож доводилося підлаштовуватися під рибу. Ще й відсутність підсаки відіграла свою роль. Намагання вкотре обхопити спину окуня рукою і затягнути в човен завершилося фіаско… Риба вчергове сіпнулась і, обірвавши повідець, зникла у воді. Певно, такого дебелого окуня я ніколи не ловив, а можливо, це просто здалося через емоції. Пів години точно відпочивав із чашкою кави, знову й знову прокручуючи ситуацію. Потім усе-таки вирішив, що добре, раз так усе сталося. Чи відпустив би я його – не факт. А такому окуню вже не страшні щуки та судаки, отже, якщо не втрапить до сітки – дасть гарних нащадків.

Далі по струмку було кілька ямок і інших місцинок, де завжди ховалися окуні й активно реагували на силіконові приманки на джиг-голівці. Причому і вигадувати із проведеннями в такому струмку не потрібно. Закинув, двічі-тричі смикнув і викачуй. Ще подобалося у відвіс із метрової глибини з-під корчиків чи трави висмикувати полосатих.

А навкруги схилені дерева та кущі неначе в джунглях! Тепер там усе по-іншому: щось замило, щось заросло, бобри активізувалися і по струмочку суцільні перепони з гаток та хатинок, не те що на човні – танком не проїхати.

І ми також вишукуємо нові місця замість втрачених старих та джигуємо в інших точках, шукаємо вже не тільки окуня, а все частіше судака. Адже життя триває.