На річкових закосах

Микола Линник

Вересень, 2020 рік

Сказав би мені хтось ще кілька років тому, що на Поліссі не буде весняних розливів, ні за що б не повірив. Але зараз, коли я пишу ці рядки, рівень води на гідрологічному посту в моїй улюбленій Прип'яті становить всього 17 см. І далі падає. Такої низької води я на своєму віку ще не бачив. Річка стиснулася до ширини суднового ходу, а численні стариці та заплавні озера, на які так багата Прип'ять, перетворилися на затягнуті мулом калюжі. Не чути ночами жаб, навіть комарі не кусають. Уявляєте собі Поліссі влітку без комарів?! До цього року і я не думав, що таке буває. Загалом, біда, та й годі.

Не солодко цього літа й у плані риболовлі. Звичайно, якась риба у Прип'яті ще залишилася, і ловлять її переважно вздовж звалів руслових ям, але не багато і не регулярно. А ось кількість рибалок, особливо у вихідні дні, на таких ділянках річки просто вражає, тому думка втекти куди-небудь від них подалі поступово набула для мене матеріального змісту. Озброївшись легкою донною вудкою (у народі пікером), в один із днів я вирушив погуляти по висохлому руслу річки.

Основним призначенням легких донних вудок є швидкісна ловля невеликої риби у прибережній зоні. Важку годівницю пікером не закинеш: 20, максимум 30 г. Та й комфортна дальність закидання оснастки для цієї снасті невелика: 15-30 метрів. Якщо робити все, як у класичному фідері, то для річки пікер виявиться абсолютно марною снастю. Легка годівниця буде постійно зноситися до самого берега. Крім того, що велика річкова риба, яка себе поважає, навряд чи погодиться годуватися біля самого врізу води, то ще й зачепів не уникнеш. Але мій план був досить зухвалим. І легка донна снасть підходила для його реалізації якнайкраще. Якщо уявити собі поперечний переріз русла річки, річкові коси - це низка перекатів і ямок, так званих закосів. Іноді перепад глибини між горбом і ямкою може становити і півтора метра. Та й течія води за такими підводними дюнами сильно змінюється, як за швидкістю, так і за напрямком. А якщо поруч пролягає русло річки? Чим не місце для годівлі риби? Уявляєте, якою азартною може бути риболовля з витонченою снастю в таких ось ямках?

Основною причиною появи риби на косах у розпал літа є черепашка. За відсутності течії в теплій воді починається дефіцит кисню, і безліч молюсків гине. М'ясо черепашки є легкодоступним висококалорійним кормом, і щоб риба переключилася з нього на поїдання вашого прикорму, вона має бути такою ж поживною і ще доступнішою. Гарною альтернативою черепашці можуть стати прикорми, приготовані на основі парених злаків: гороху і кукурудзи. Вони містять у собі велику кількість рослинного білка, який за поживністю нічим не поступається м'ясу молюсків. Самі собою горох і кукурудза - корм доступний і дешевий, чого не скажеш про процес їх приготування. Якщо немає бажання морочитися з багатогодинним замочуванням і подальшим їх запарюванням, раджу скористатися прикормами, до складу яких уже входять спеціально оброблені цілі зерна кукурудзи. Деякі сорти таких прикормів фасують у двокілограмові пакети, чого виявляється цілком досить для однієї 8-годинної риболовлі. Однак сам я віддаю перевагу свіжозапареним злакам, змішуючи їх із базовим прикормом у процесі риболовлі. Так я можу регулювати і поживність, і аромат готової суміші.

Щоб корм був звичнішим для риби, і у мене була можливість поекспериментувати з насадками, у прикорм я додав велику кількість ошпареного опариша (приблизно 500 мл), рубаного черв’яка (200 мл) і 1 літр товчених черепашок. А оскільки риболовля планувалася активна, із частою зміною точок лову, суміш свідомо зробив досить активною, щоб годівниця спустошувалася за 1-2 хвилини.

Якихось додаткових ароматизаторів у прикорм цього разу я вирішив не додавати. Природний запах свіжозапареного гороху або кукурудзи сам собою дуже привабливий для риби. А якщо виникне потреба виділити приманку на тлі прикорму, я взяв із собою кілька ароматних флакончиків. У теплій воді місцевій рибі дуже подобаються солодкі аромати: тутті-фрутті, карамель, кленовий сироп, шоколад.

Ловля риби на легкі донні вудки щороку стає все популярнішою, і багато фірм-виробників останнім часом сильно розширили свій асортимент. З усього розмаїття доступних покупцеві моделей пікерів для річкового лову я б порадив звернути увагу на вудлища зі швидким строєм. Дистанція ловлі зазвичай не перевищує 20 метрів, а ось деякий запас жорсткості на течії робить риболовлю азартнішою. Ще один важливий нюанс - наявність достатньої кількості вершинок із різною жорсткістю. Що більше їх буде в комплекті, то краще. На течії правильної презентації приманки можна досягти тільки через точний добір пари «годівниця-вершинка». Для того, щоб риба активніше цікавилася приманкою, потрібно намагатися дібрати вагу годівниці так, щоб у міру вимивання прикорму вона під дією течії сповзала б по дну. Водночас вершинка вудлища не має згинатися більш ніж на 3 см.

Плетінкою на пікері я не користуюся. Краще за інших на цій снасті працює розтяжна монофільна волосінь. Оскільки після кожної риболовлі доводиться відрізати за кілька метрів волосіні, яка стирається об гострі краї черепашок, використання дорогих моделей буде невиправданим.

Моїм улюбленим монтажем оснастки для пікера є так званий in-line-монтаж. Суть його полягає в тому, що годівниця на спеціальній кліпсі вільно ковзає по всій довжині основної волосіні. Це дає змогу значно збільшити час клювання. Усе-таки біля берега риба трохи обережна і, взявши корм, намагається швидко поплисти на безпечну відстань. На петльових оснащеннях, коли пересування годівниці по волосіні обмежене, клювання схоже на один або кілька різких ударів, відреагувати на які вкрай важко. Відчувши тяжкість годівниці, риба часто кидає приманку. А з монтажем in-line у момент клювання годівниця залишається лежати на дні, анітрохи не заважаючи рибі поглинати приманку. І в рибалки залишається досить часу для підсікання.

В'яжеться монтаж in-line досить просто. Спочатку на основну волосінь по черзі надівають кліпсу і гумовий амортизатор. Щоб повідець під час закиду не захльостувався за годівницю, на кінці основної волосіні формується скручування. Головне, щоб точка кріплення повідця до основної волосіні була трохи нижче за годівницю. Фіксую скрутку вузлом «вісімка». Повідець до основної волосіні кріпиться способом «петля в петлю».

Під час вибору годівниці багато рибалок чомусь насамперед звертають увагу на її масу. Мене ж більше цікавить здатність годівниці віддавати корм. Із міркувань того, що великого скупчення риби в закосах бути не може, і, конкуруючи за їжу, вона не має швидко насичуватися, корм я вирішив пропонувати дозовано. У цьому сенсі мініатюрні пікерні годівниці я вважав ідеальним варіантом. Для швидкої риболовлі зблизька я вибрав металеві «клітки» з широким дном масою 15-20 г. Контейнер такої годівниці вміщує до 20 г прикорму, чого цілком досить для підтримання належного апетиту в риб протягом кількох хвилин. Крім того, маленькі годівниці менше шумлять під час закиду, що також є важливим фактором, особливо на точках із малою глибиною.

Набір приманок, який я планував використовувати на цій риболовлі, був невеликим. Це різнокольорові опариші, черв'яки, консервована кукурудза і бутерброди з них. Як «джокера» я не полінувався і приготував порцію ароматної горохової мастирки. Ця насадка часто виручає, коли на прикорм раптом припливуть лящ або в’язь. Об'ємної насадки дріб’язок побоюється, а опаришем велика риба спокуситься не завжди. Якщо клювання раптово припинилися, перед тим як змінити точку, я завжди пускаю в хід мастирку. І дуже часто мої експерименти закінчуються пійманням приємного бонусу. Тактика застосування насадок планувалася така: на кожній новій точці я буду пропонувати рибі весь набір, поки не визначусь із пріоритетним варіантом. А от із розміром вирішив не розмінюватися. Спортивний варіант у вигляді одного-двох опаришів на гачку мені здавався не дуже доречним. На риболовлях із наскоку, щоб насадка була помітнішою для риби, потрібно постаратися надати їй об’єму. Тому, якщо опариші – то обов'язково пучок із 5-7 личинок, якщо бутерброд – то черв'як і 3-4 опариші. А іноді краще за інші принади працюють кукурудза або велика куля горохової мастирки.

У закосах тактика ловлі відразу пішла врозріз із традиційними прийомами, які застосовуються в донній ловлі. На кожній новій точці мені треба було визначитися, яка саме риба тут переважає. Від того, наскільки швидко це вдавалося зрозуміти, залежали всі інші тактичні ходи. Наступне завдання – визначитися із найпривабливішою принадою тут і відрегулювати довжину повідця. У закосах чи не кожні пів години можуть змінюватися сила і напрямок течії. Що течія сильніша, то більша частота клювань і довшим має бути повідець. У період ослаблення течії, якщо клювання стали рідшими, є сенс спробувати рибалити з коротшим повідцем. І так протягом усієї риболовлі. Щедрий стартовий закорм тут виявився непотрібним. У кожній новій точці разом із першою годівницею я вішав на гачок наживку і починав ловити. Якщо риба в цьому закосі була, клювання починалися відразу ж. Якщо протягом перших 15 хвилин лову риба ніяк себе не виявляла – я без жалю міняв точку. Благо, далеко ходити не доводилося. Найчастіше сусідній закос виявлявся цілком заселеним. Коли рибу знайдено, спочатку я перезакидав снасть з інтервалом в 1 хвилину. Потім залежно від частоти клювань цей інтервал можна було збільшити до 3 хвилин. Іноді, щоб підстьобнути рибу до рішучішої хватки насадки на гачку, кожні 20-30 секунд я на 2-3 оберти котушки підтягував оснастку до берега. Тож ловлю на пікер у закосах статичною не назвеш.

Рибальте із задоволенням!