Собаки лягаві і ми - їхні друзі

Ігор Горбенко

Жовтень, 2020 рік

Серед багатьох полювань із застосуванням собак осібно стоїть полювання з лягавими собаками. Термін «лягавий» походить від слова «лежати». У старі часи, задовго до вогнепальної зброї, а точніше до винаходу шроту, вже застосовувалися собаки на полюванні по куріпках. Собаки були привчені знаходити куріпок за їхнім запахом і, підкравшись до них поповзом, завмирати перед птахом у безпосередній близькості, а двоє мисливців накривали і птаха, і собаку сіткою (тірасом). У породі англійський сетер досі трапляються собаки, які зберегли властиву своїм пращурам лежачу стійку.

Батьківщиною мисливських собак зі стійкою по птаху або лягавих вважається Західна Європа (насамперед Іспанія та Італія). Порівняно з давніми породами хортів, гончаків, лайок та інших походження їх недавнє. Предки сучасних собак, що вказують на дичину стійкою, з'явилися в середньовіччі, але по-справжньому були затребувані з освоєнням стрілянини по птахові вліт, їх розвиток і вдосконалення відбувалися паралельно із вдосконаленням мисливських рушниць і зменшенням кількості пернатої дичини, що затаюється на землі і витримує стійку собаки (куріпка, перепел, тетерев, фазан, вальдшнеп, болотна дичина - бекас, дупель тощо)

Пріоритет у створенні найкращих порід лягавих собак належить Великобританії (пойнтер, англійський, ірландський і шотландський сетери), їх часто називають острівними, на відміну від інших порід лягавих, виведених на континенті Європи і званих континентальними. Хоча Англія і не є країною, де вперше зародилося полювання з лягавими собаками, острівні породи лягавих значною мірою вплинули на покращення багатьох корінних порід на континенті, що послужили вихідним матеріалом для створення своїх поліпшувачів.

У нас у різний історичний час застосовувалися різноманітні лягаві, що завозяться з країн Європи, часто їх помісі, і тільки наприкінці XIX століття всі ці помісі були витіснені остаточно сформованими острівними породами лягавих.

Ранні відомості про появу лягавих собак у Російській імперії належать до початку XIX століття. Тоді ще не розрізняли порід, а називали імпортних собак за країною їх походження - французькі, іспанські, німецькі, курляндські, польські тощо. Однак справжні рушничні мисливці розумілися на полюванні з лягавими й уміли сповна оцінити їхні переваги. Серед палких прихильників цього полювання були відомі і знамениті письменники, художники, вчені, не кажучи про панів, купців та інших заможних людей, що мали свої мисливські угіддя й можливість виписувати собак з-за кордону.

Із виникнення рушничного полювання і до наших днів вимоги до лягавих собак незалежно від породи переважно ті самі. Насамперед собака мусить мати гарне чуття - порівняно далеко причуювати дичину й робити стійку на такій відстані від птаха, щоб не сполохати його. Бути здатним відрізняти запах самої дичини від запаху її набродів і сидок, щоб не затримуватися в тих місцях (зокрема й на стійці), де дичини вже немає. Залежно від ситуації вміти користуватися то вітром, то слідом. За наявності вітру не звертати уваги на наброди, а ловити запах самої дичини в потоках повітря. Завдання собаки - швидко знайти дичину. Для цього в нього має бути швидкий хід і, відповідно до характеру угідь, в міру широкий доцільний пошук, за якого всі типові місця проживання дичини були б ретельно обшукані. Сенс полювання з лягавим собакою - в його стійці по знайденій дичині. Тривалість стійки має забезпечувати підхід мисливця до собаки, а отже, і до дичини за будь-яких умов. Собака, що піднімає птаха самостійно (без команди), до полювання не придатний. Фінал роботи лягавого собаки - підведення - підйом знайденої ним і зафіксованої стійкою дичини на крило за команоюі мисливця. Від якості підведення багато в чому залежить результат пострілу. Собака має працювати в контакті з мисливцем, виконувати його команди і бути позивистим, залишатися на місці після зльоту птаха й пострілу. Добре, якщо собака подає вбитого птаха та підранків і водночас не псує дичини, особливо це важливо на полюванні в заростях і болотах.

Здавалося б, навіщо так багато порід лягавих собак, якщо вимоги до них однакові?

По-перше, так склалося історично - в різних країнах на псарнях багатих землевласників виводилися свої породи собак.

По-друге, багато мисливців-собаківників із почуття патріотизму вважали і вважають своїм обов'язком зберігати й удосконалювати вітчизняні породи, незважаючи на створені дещо пізніше породи острівних лягавих, що перевершують їх.

По-третє, кожна сформована порода має відмінності не тільки зовнішні, але і внутрішні (темперамент, швидкість і манеру пошуку, любов до води, схильність до апортування тощо), і насамперед породний стиль - синтез типових ознак, які виявляються в роботі по пернатій дичині. Тому в кожної породи є прихильники, переконані в перевазі улюбленої породи над іншими. Завдяки зусиллям цих ентузіастів кожна порода в різних країнах має той чи інший рівень свого розвитку, розквіту або занепаду. Наша країна не є винятком.

У Росії початком культурного (цивілізованого) собаківництва стала перша виставка собак в 1870 р. Перші польові випробування лягавих собак були проведені в 1887 р. у Петербурзі. Із 1900 р. створили племінну книгу мисливських собак. У цей же час і аж до початку Першої світової війни інтенсивно ввозяться в Росію представники найкращих іноземних розплідників острівних лягавих, перш за все з Англії. Створюються свої розплідники. Центрами мисливського собаківництва в той час були Петербург і Москва. Київ вважався провінцією, але й наші земляки зробили свій внесок, і дуже вагомий. Можна назвати розплідники пойнтерів Левицького і Новицького, укомплектовані представниками провідних розплідників Англії. Особлива заслуга в розвитку породи пойнтер належить киянину В.А. Марру. Його знаменитий розплідник «Блекфільд» дав видатних собак, які відіграли значну роль у розвитку породи не тільки у нас, але й у Європі. Нащадки чорних пойнтерів Марра через Блекфільд-Аксакала досі прикрашають ринги наших виставок і блискуче виступають на змаганнях, радуючи любителів цієї породи.

Після Першої світової і громадянської воєн залишилися осколки минулих досягнень вітчизняного собаківництва. Зусиллями відданих улюбленій справі ентузіастів, які дивом уціліли в лихоліття і не покинули батьківщини, з дуже обмеженої кількості представників недавно знаменитих ліній і собак невідомого походження поступово стали відновлюватися, спочатку кількісно, ​​а потім і якісно, ​​улюблені породи лягавих. Якщо до революції полювання і собаківництво були прерогативою заможних верств населення, то тепер полювання стало доступним широким масам. Але все ж тон у відновлювальний період задавали старі знавці порід і професійні єгері-натаскувачі. Як і раніше, основними кінологічними центрами залишалися Москва і Пітер (потім Ленінград), хоча досить швидко стали виникати й інші осередки розведення лягавих собак. Під час НЕПу, у грудні 1925 р. відбувся Перший Всесоюзний з'їзд мисливців-собаківників, і вже на ІІІ-й черговій Московській виставці собак в 1926 р було записано: пойнтерів - 153 (екперт В.А. Марр. Так, так - той самий, прибув із Берліна); англійських сетерів - 137 (А.А. Чумаков); ірландців - 125 (А.Я. Пегов); гордонів - 52 (Б.В. Ясюнинський); континентальних лягавих - 31 і грифонів - 1 (Марр); спанієлів - 5 (Ясюнинський).

До революції єдиним містом в Україні, де систематично проводилися випробування, був Київ. Перші випробування, організовані «Київським відділом Товариства заохочення полювання», відбулися в 1896 р.; із 1909 р. у Києві щорічно організовує випробування «Київське товариство правильного полювання». Однак ідея, що зародилася в дореволюційному Києві, що поширилася на інші міста і села, крім Одеси, де вдалося провести до Першої світової війни єдині осінні випробування по перепелу.

На Київських дореволюційних випробуваннях неодноразово виступали собаки з Москви. Значною мірою власники їхні керувалися спекулятивними міркуваннями: у Києві щедро присуджувалися нагороди, і собакам легко було зробити кар'єру. Щоб переконатися в цьому, досить переглянути звіт про 6 Київських випробуваннях 1914 р. (див. Щорічник ЛОКС за 1915 р.). На 18 собак - 15 дипломів (83%), зокрема I ст.- 4, II ст.- 6 і III ст.- 5. Таку щедрість у радянський період в Україні виявляли лише на зорі відновного періоду і на заході радянської влади в окремих областях глибинки (і не тільки), причому кількість дипломів I ст. розподілялася з дотриманням суворої субординації...

Після жовтневого перевороту, названого революцією, столицею радянської України став Харків, і навесні 1920 р. харківські лягашатники вперше організували випробування по пролітному вальдшнепу, а з 1924 р. уже регулярно проводяться осінні випробування і в Харкові, і в Києві. Кінологічні організації цих міст систематично надсилають одна одній собак, обмінюються суддями і приваблюють любителів з інших міст. Полтава, Черкаси, Запоріжжя організовують самостійні випробування і виставки. Черкаські випробування 1929 р. на прекрасних золотоніських луках привабили велику кількість учасників із Києва та Харкова. Про такий розмах кінологічної діяльності ніхто раніше не міг і мріяти. Дореволюційний стан собаківництва перестав бути одиницею виміру. Упродовж 19 років в Україні було проведено понад 40 випробувань і відсуджено приблизно 400 собак; зокрема на 5 змаганнях Всеукраїнського рангу брало участь 180 собак, із яких розцінено 100, а дипломовано 53.

Уже в початковий період лягаві були представлені різними породами, зокрема і курцгааром, хоча переважали пойнтери, ірландські та англійські сетери, гордонів були одиниці, усі острівні лягаві - нащадки дореволюційних знаменитостей. Як правило, їхні власники не були новачками в собаківництві, хоча молоді любителі нової формації успішно перейняли естафету старшого покоління.

Далі буде