Виготовлення шроту

С. Синчук

Жовтень, 2005 рік

Виготовлення шроту

До редакції “Полювання та риболовлі” надійшов лист із Одеської області, у якому мисливець скаржиться на надто дорогі боєприпаси, що не по кишені переважній більшості сільських мисливців. З огляду на це, наш читач цікавиться технологією виробництва шроту, яку можна було б застосувати в домашніх умовах.

Дійсно, сьогодні багатьом мисливцям недоступні більшість мисливських боєприпасів, що виставлені на прилавках збройових магазинів. З огляду на специфіку полювання на пернатих, що потребує чималої кількості набоїв, це стало великою проблемою, оскільки навіть при домашньому спорядженні боєприпасів полювання стало сильно бити по сімейному бюджету.

Левова частка ціни набою при самостійному спорядженні припадає на долю шроту, а він у магазинах сьогодні коштує, як і боєприпаси, дорого. Ось і доводиться нашим мисливцям шукати різноманітні способи здешевлення набоїв шляхом домашнього виготовлення не тільки останніх, але й шроту. Це, звичайно, позначається на їхній якості, але для мисливської душі краще вже стріляти такими, ніж не стріляти взагалі.

Напевно, наші мисливці знають чимало способів виготовлення шроту, але я опишу той, яким колись користувався мій батько – мисливець із більш ніж п‘ятдесятирічним стажем. Причина, яка заставляла його займатися подібним виробництвом, була звична, як на той час – шріт був неабияким дефіцитом.

Сировина для виготовлення бралася із старих, відпрацьованих акумуляторних батарей. При цьому найкращими їх частинами були контактні та з‘єднувальні клеми, але коли їх бракувало, в роботу йшли свинцеві пластини, які відбивалися від шлаку та відправлялися на переплавку. Акумуляторний свинець легший за той, що використовується при промисловому виробництві шроту, і дехто з мисливців додає у нього різного роду добавки, але ми цього не робили, використовуючи інший спосіб покращення якості шроту, який буде згаданий нижче.

Устаткування для виробництва було надзвичайно просте. Воно складалося з старого металевого відра та консервної банки, у дні якої пробивалися невеликі (в залежності від того, якого розміру потрібний був шріт) отвори, через які протикалися два сталевих прути для встановлення банки на відро. У відро наливалася вода із розрахунком, щоб вона не доходила до дна на 2-3 сантиметри, а на воду наливалася солярка. Після цього в банку клалася невелика кількість свинцю й за допомогою смолоскипа солярка підпалювалася. Зазор між соляркою та дном банки повинен бути не більшим за 0,5 сантиметра, й цей рівень потрібно було підтримувати, обережно підливаючи солярку з пляшки у відро. Відразу зазначу, що цей спосіб доволі пожежонебезпечний, тому треба суворо дотримуватися всіх правил пожежної безпеки й не допускати сильного нагріву води у відрі (зовсім нічого не виходить, коли вода починає кипіти, тому її потрібно в міру нагрівання змінювати). При здійсненні цієї операції обов‘язково треба мати вогнегасник і цупку мокру ганчірку, якою можна було б накрити відро й погасити полум‘я, а саме виробництво влаштовувати далеко від будь-яких будівель та горючих матеріалів.

Цю технологію неважко опанувати, а з певним досвідом шріт буде виходити все кращої якості. Як уже зазначалося, не слід класти в банку велику кількість свинцю, оскільки він почне капати не помаленьку, а потече з банки струмком, і замість потрібних вам крапельок будуть виходити свинцеві дротики (про вихід дротиків буде свідчити специфічний звук, який значно відрізнятиметься від нормального капання свинцю у воду). Найоптимальнішою дозою свинцю буде одна акумуляторна клема, хоча доза залежить від багатьох факторів.

У міру наповнення відра шротом його також треба відбирати, щоб рівень води не піднімався занадто високо. Як правило, в такий спосіб шріт виходить не зовсім круглої форми. Також він буде різнитися й за розміром, але з часом крапельки у вас будуть виходити все кращі й кращі.

Після виплавляння шроту його необхідно обробити способом “катання”. Слід зазначити, що багато хто не вдається до цієї операції, споряджаючи набої лише відлитим шротом. У цьому випадку якість набоїв буде дуже низькою і годитимуться вони тільки для стрільби на коротких відстанях. Декого це влаштовує, але, якщо комусь потрібний якісніший шріт, його необхідно “обкатати”. Внаслідок цього процесу дробинки не тільки набувають правильної круглої форми, але при цьому відбувається й ущільнення свинцю і, як наслідок, шріт стає твердішим і важчим. Для катання шроту користуються спеціальною дробокаткою, яка являє собою важку круглу металеву пластину з ручкою для обертання та металеву посудину, в якій, власне, й катається шріт. При цьому його насипають в посудину лише в один шар, накривають пластиною, яку обертають, надаючи шроту потрібних властивостей.

При відсутності дробокатки мисливець може скористатися двома звичайними старими сковорідками (вони повинні бути різного діаметру). На верхню кладеться вантаж і... шріт виходить не гірший, ніж з дробокатки.

До речі, катаний шріт надзвичайно цінився серед старих мисливців, особливо промисловиків (його ще називали гартованим, або “каленим” шротом). Приписували такому шроту надзвичайні уразливі якості, а через дробокатку пропускали не тільки “самогонний” шріт, але й промисловий, який дійсно набував кращих балістичних якостей.