Охорона і відновлення популяцій диких ссавців в Україні

Анатолій Волох, доктор біол. наук, професор

Листопад, 2020 рік

Ссавці завжди були предметом господарського використання людиною, яке передбачало їх добування з метою отримання продукції, а також вилов молодняка для утримання в неволі. Порівняно недавно сформувалися ідеї збереження тварин як важливих компонентів біосфери. Наслідком цього стала заборона на добування представників деяких видів і встановлення щодо них охоронного статусу. Однак це привело лише до тимчасового успіху і зараз має істотний вплив лише на збереження популяцій деяких ссавців.

На початку ХХ ст. в Україні об'єктами господарського використання було 45 видів диких ссавців, із яких найбільше значення мали: заєць-русак, лисиця, тхір лісовий, кріт, водяна полівка, сірий щур, малий і крапчастий ховрахи. У лісових районах полювали на копитних, які вже тоді були на межі зникнення. Завдяки штучному розселенню тварин, яке проводили переважно члени Українського товариства мисливців та рибалок, а також впровадження законодавчих та практичних заходів з охорони, до середини ХХ ст. вдалося частково відновити ареали степового бабака, євразійського бобра, зубра, кабана, європейського лося, благородного оленя та європейської козулі. Дуже успішною виявилася акліматизація європейського муфлона, європейської лані, плямистого оленя, ондатри і єнотоподібного собаки, які зараз мешкають в усіх природних зонах країни. Починаючи з 1962 р. в Україні стали проводити щорічні обліки чисельності мисливських тварин, які, хоча й мали невисоку точність, але все ж таки дали змогу якоюсь мірою управляти зазначеними ресурсами.

Наприкінці ХХ ст. відбулося переосмислення екологічного значення представників тваринного світу, а популяції деяких видів скоротилися настільки, що їм стало загрожувати зникнення. У Чорному та Азовському морях із 1965 р. був припинений промисел дельфінів, який тривав понад два століття. Перестали також заготовлювати смушки невеликих гризунів і дрібних хижаків. Отже, до 1980 р. кількість мисливських видів ссавців у країні скоротили до 30, у 2000 р. – до 22, а багато з них взагалі дістали охоронний статус (табл. 1).

Багато в чому цьому сприяло створення Червоної книги Української РСР (у 1980 р.), куди було занесено 29 видів ссавців. Раніше три види (хохуля звичайна, зубр і тюлень-монах) включили до Червоної книги МСОП і для відновлення їхніх популяцій в Україні доклали значних зусиль. У 1929-1940 рр. у басейнах Дніпра і Сіверського Дінця було розселено 366 особин хохулі, але це не дало очікуваних результатів. Інтенсивне гідробудівництво та забруднення води докорінно змінили екологічні умови цієї тендітної та вразливої тварини, що унеможливило її мешкання у більшості водойм. Хоча, за даними Н.В. Антонець, її нечисленні поселення вціліли в деяких озерах заплави рік Самари та Дніпра на території Дніпровсько-Орільського природного заповідника. Окрім того, в 70-ті роки ХХ ст. хохуля проникла до України по р. Сейм із сусідньої Курської області, де була інтродукована ще в 1953-1961 рр.

Перебування тюленя-монаха в наших водах довести не вдалося, зате відновлення популяцій зубра виявилося вельми успішним. Завдяки штучному розселенню в 1995 р. на території дев’яти областей мешкало 659 особин цього виду, невдалою виявилася лише інтродукція зубра у Криму. У наступні роки, після здобуття Україною незалежності та зміни політичного курсу, відбулося значне погіршення економічної ситуації, що призвело до безробіття, зубожіння населення та зростання браконьєрства. Це негативно вплинуло на динаміку чисельності всіх великих ссавців, призвело до зникнення невеликих угруповань благородного та плямистого оленів, муфлона, лані і різкого скорочення ресурсів інших копитних. Суттєвий негативний вплив на популяції зубра мав відстріл тварин іноземними мисливцями, первісною метою якого була селекція, а наступною – вилучення трофейних екземплярів для поліпшення фінансового стану державних мисливських господарств. Це стимулювало незаконне вилучення звірів випадковими людьми, і тому до 2000 р. чисельність зубрів у нашій країні знизилася до 426, в 2003 р. – до 375, а у 2016 р., незважаючи на спеціальні заходи, становила всього 235 особин.

У 1994 р. була видана Червона книга України, до якої було включено 41 вид ссавців, серед яких найбільш численною групою були рукокрилі (12), гризуни (11) та хижі (8 видів). Усіх кажанів і деяких хижих (видра, борсук) взяли під охорону, наслідуючи європейську тенденцію, хоча стан деяких їхніх популяцій не викликав особливих побоювань. Зокрема, наприкінці ХХ ст. дуже розширився ареал середземноморського кажана, який зараз є найчисленнішим видом рукокрилих в антропогенному ландшафті Південної України. Видра і борсук значно просунулися у степову зону аж до узбережжя Азовського й Чорного морів, утворили значні локальні угруповання, а їхня чисельність дуже зросла. Зараз вона навіть перевищує ресурси видів, які регулярно використовуються в процесі полювання (олені благородний та плямистий, європейська лань та інші). Незважаючи на охоронний статус, вилучення борсука ніколи не припинялося, причиною чого є стійкий попит на його жир. Враховуючи локальний та обмежений характер полювання, а також високу чисельність та збільшення ареалу, наукова спільнота вивела цей вид із Червоної книги України (у 2009 р.). Видру поки що рятує не охоронний статус, а відсутність моди та попиту на її хутро.

Внаслідок трансформації природних угідь та їхньої фрагментації на малі ділянки багато видів не змогли адаптуватися до нових умов і їхня чисельність дуже скоротилася. Депресія охопила популяції ховрахів, сліпаків, тушканчиків, степового та лісового тхорів, європейської норки, горностая та інших звірів. Однак у структурі фауни ссавців у ХХ ст. істотно скоротилася кількість мисливських видів і значно зросла кількість тих, яким було надано певний охоронний статус. Це є наслідком не тільки погіршення стану певних популяцій, але й віддзеркаленням гуманістичних настроїв українського суспільства та поліпшення екологічної освіченості населення.

Зі зростанням чисельності вовка в континентальній Україні, проникненням його в Крим, на територію країн Західної і Південної Європи зникли істеричні пропозиції щодо занесення цього виду до національної Червоної книги. Коли на міжнародному симпозіумі (Populationsökologie von Raubtsäugerarten, 2011 р.), в роботі якого брав участь і автор, європейські фахівці почули доповіді про зростання чисельності вовка у ФРН та про його напади на диких і свійських копитних, їхня думка про беззастережну охорону цього хижака сильно похитнулася. Незважаючи на шок, який спричинили публікації світлин загризених хижаком німецьких корів, овець, оленів та інших тварин у ЗМІ, з'ясувалося, що в «Каталозі диких видів» ФРН вовка немає взагалі. Це змусило німецьких юристів шукати спеціальні шляхи розв’язання питання, основними з яких були: оцінка шкоди та її компенсація, а також вилучення окремих особин у випадках, коли дії вовків становитимуть небезпеку для людини. Зараз німецькі мисливські журнали Wild und Hund та Jagd und Wild друкують світлини радісних мисливців із добутими вовками, що в Україні вважається негарним тоном. Французькі фермери звернулися до уряду з проханням про потребу скорочення чисельності цих хижаків. У польському Сенаті досі переважають думки захисників вовка, які спираються на відомості вчених про порівняно високу чисельність копитних у місцях його проживання. Проблема ускладнена тим, що багато європейських країн беззастережно підписали «Конвенцію про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування» (Берн, 1979 р.), де вовка вказано у списку видів (Додаток II), що потребують особливої охорони. Тим часом Україна в 1996 р. під час ухвалення відповідного закону про приєднання до зазначеної Конвенції залишила за собою право вибіркового регулювання чисельності вовка і бурого ведмедя з метою запобігання їхньому негативному впливу на популяції інших видів, а також на домашніх тварин. У нас також дозволялося використання заборонених деякими її положеннями способів відлову тварин (пасток і сіток із науковою метою та для переселення, а також капканів для вилучення бобра, вовка, ондатри, кам'яної та лісової куниць). Натомість Постанова Ради ЄЕС №3254/91 «Заборона на використання ногозатискуючих капканів та ввезення в країни Співтовариства смушків і готових виробів із країн, у яких проводиться добування диких тварин за їхньою допомогою, що не відповідає вимогам міжнародних стандартів і гуманності полювання» (09.12.2012 р.), підписана Україною, автоматично скасувала це право. До речі, застосування зазначених капканів було заборонено в Українській РСР ще в 1926 р., що було зазначено у квитку члена Всеукраїнської спілки мисливців і рибалок (пункт 5).

Законодавчі заходи, створення різних заказників, позбавлених дієвої охорони, збільшення кількості видів на сторінках Червоної книги та зміна їхнього охоронного статусу зовсім не сприяє поліпшенню ситуації. Більш того, дотепер моніторинг популяцій більшості рідкісних ссавців (рись, лісовий кіт, видра, європейська норка, тхори лісовий та степовий, горностай тощо) покладено на мисливські організації. Однак, оскільки ресурси зазначених тварин використовувати не можна, то й облік їхньої чисельності проводиться досить формально, щоб не сказати гірше. Згідно зі ст. 3 закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські тварини, які перебувають у стані природної волі на нашій території, є власністю українського народу. Але в законі не враховано, що після ліквідації колгоспів майже всі аграрні ландшафти (приблизно 60% площі країни) фактично перейшли у приватну власність. Отже, з огляду на те, що землеробство і тваринництво забезпечене підтримкою держави, більша частина довкілля всіх тварин не має ефективного правового захисту. Навіть більше, під час квапливого розпаювання колгоспних земель повною мірою не були враховані природоохоронні інтереси й у руки приватних осіб потрапили деякі унікальні степові, лучні, лісові ділянки і навіть водно-болотні угіддя міжнародного значення. Це значно ускладнило формування національної екологічної мережі та створення окремих природоохоронних територій. Можливості ж державних екологічних структур та мисливських господарств, а також екологічних і мисливських громадських організацій, які опікуються збереженням і поліпшенням якості угідь, мають певні законодавчі обмеження. Наслідком зазначеного протиріччя є суттєвий негативний вплив антропогенного чинника на популяції диких ссавців й інших тварин, що визначає їхню високу смертність і низьку чисельність.

 

Таблиця 1

Господарський і охоронний статус ссавців України

 

Р я д

Кількість мисливських видів*

Кількість видів, що є об`єктами охорони

в

1920-1935 рр.

в

1979 р.

в

2000 р.

Червона книга Української РСР, 1980

Червона книга України, 1994

Червона книга України, 2009

Комахоїдні

2

1

1

5

4

5

Рукокрилі

-

-

-

13

12

26

Зайцеподібні

3

2

2

-

1

1

Гризуни

16

6

5

6

11

20

Хижі

16

13

6

3

8

10

Ластоногі

-

-

-

1

1

1

Китоподібні

3

-

-

-

3

3

Парнокопитні

5

8

8

1

1

2

Разом:

45

30

22

29

41

68

 

*До цієї категорії належать і ті види, чисельність яких контролювалася спрямованим знищенням, а отримана продукція перероблялася (водяна полівка, пацюки, тушканчики, звичайний хом'як, сліпаки, ховрахи)

 

 

Підпис фото: Залишки зубра, застреленого браконьєрами в січні 2010 р на Буковині. Фото автора