Собаки лягаві і ми - їхні друзі

Ігор Горбенко

Листопад, 2020 рік

Початок у попередньому номері

1924 рік можна вважати кінцем відновного періоду мисливського собаківництва в Україні. Ідея регулярних випробувань не тільки прищепилася в нових соціальних умовах, а й почала бурхливо рости. Виключно плідну роль в цьому процесі відіграло Всеукраїнське об'єднання мисливців (ВУСМР), яке постійно пропагувало всі заходи мисливського собаківництва у своїх журналі і газеті, ревно не допускаючи відділення собаківників від мисливських організацій. Завдяки цьому випробування наших собак ніколи не відривалися від практичного полювання. (Велике прохання до керівництва нинішнього Всеукраїнського об'єднання мисливців (УТМР), і насамперед до його керівника М.В. Шуляра, звернути особливу увагу на цей абзац).

Подальший період можна назвати періодом тимчасового затишшя і навіть занепаду, який особливо яскраво позначився після ліквідації ВУСМР, закриття українського мисливського журналу й передання мисливців-любителів у відання органів фізкультури. Проте в цей час українські мисливці мали неабияких і видатних представників найкращих польових ліній лягавих Союзу.

Друга світова війна і тимчасова окупація України німцями практично звели нанівець усі досягнення українських собаководів. Чимало мисливців-собаківників, які повернулися з фронту та евакуації, почали знову по крихтах збирати уцілілих представників старих ліній, переважно острівних лягавих. Держава надала суттєву допомогу у збереженні племінних собак під час і після війни, виділяючи продуктові пайки їхнім власникам і цим рятуючи не тільки собак. У цей важкий час основним кінологічним центром була Москва, звідки поширювався племінний матеріал у постраждалі від війни райони, зокрема і в Україну.

Після війни почалося хаотичне ввезення, по суті, нових для нас, німецьких лягавих (короткошерстих і жорсткошерстих), найчастіше без документів про походження. Усілякі представники жорсткошерстих порід змішувалися між собою і з курцгаарами. Поступово із цими породами почалася планомірна селекційна робота, і вже в 60-ті роки XX століття вони помітно потіснили острівні породи.

Континентальні лягаві, зокрема курцгаар і дратгаар, були виведені насамперед для практичного застосування на облавних полюваннях у специфічних умовах невеликих приватних угідь із великою концентрацією різноманітної дичини. Тому до їхньої роботі висували різні вимоги, на відміну від острівних лягавих, а дуже швидкий хід, широкий пошук і зайва пристрасть останніх часто могли бути перешкодою. Для прагматичних німців стиль і естетика в роботі не мали особливого значення, вся увага приділялася її ефективності.

Масове захоплення німецькими лягавими пояснюється великими надіями на їхню універсальність, невибагливість до умов утримання й легкість натаскування. Якоюсь мірою ці надії виправдалися, і насамперед у любителів полювання на водоплавних. У цих собак любов до води і схильність до апортування - якості вроджені, а найдоступнішим і масовим полюванням було і є саме на водоплавну дичину, де стійка, швидкий і широкий пошук не потрібні. На класичних полюваннях «по дрібноті» (так болотяну і польову дичину презирливо називають «качатники») в 50-60 роки континентальні лягаві явно поступалися острівним, і не тільки якістю пошуку, але й чуттям. Наявне Положення про племінну роботу з породами мисливських собак, як у СРСР, так і досі, потребує відбору плідників після їх перевірки на випробуваннях тільки по профільних видах дичини.

Для лягавих собак профільними видами пернатої дичини є ті види, які витримують стійку собаки, тобто болотна, польова і борова дичина, але не водоплавна. Правила ж випробувань лягавих собак у нашій країні для всіх порід єдині. Вони спочатку були розроблені з огляду на можливості острівних лягавих, такими вони залишаються й понині. І дуже шкода, що у племінній роботі з німецькими лягавими відбирають собак тільки з урахуванням чуття і швидкості ходу, результатом чого стали втрата міцного кістяка, врівноваженого темпераменту і набуття невластивої цим породам нервозності, аж до холеризму. Зрештою значна частина поголів'я «універсальних порід» стала непридатною до полювання взагалі. Після такого широкомасштабного казусу бум на «універсалів» пішов на спад. Багато мисливців повернулося до старих, перевірених часом, порід англійських лягавих.

Сучасні курцгаари і дратгаари, слава богу, не мають перерозвиненості (хоча в родині і не без виродка) і мало чим поступаються в чутті і навіть швидкості пойнтерам і сетерам. От хіба що стиль у острівних лягавих цікавіший, ніж у континентальних. Для більшості ж мисливців-практиків це не основний фактор. Зараз (не тільки в Україні) німецькі лягаві в кількісному відношенні набагато випереджають острівні породи разом узяті, причому у міських мисливців превалюють курцгаари, а у сільських - дратгаари, сетери ж усіх порід в Україні сьогодні стали екзотикою.

Старі кінологічні центр республіки зусиллями відданих справі досвідчених кінологів і любителів з ентузіазмом почали знову відновлювати порушене війною мисливське собаківництво. Так у Києві відродилася секція мисливського собаківництва, яку очолив відомий експерт по гончих Ксенофонт Іванович Жарич, незаперечний авторитет для всіх гончатників України, і не тільки гончатників. До інших порід собак і видів полювання К.І. ставився як до чогось несерйозного, як до дитячих пустощів, але був дуже поблажливим. Він мав феноменальну пам'ять і ерудицією. З одного погляду на гончого собаку міг визначити його походження; був чудовим оповідачем і вміло користувався мисливською термінологією, але, на наш превеликий жаль, не вів жодних записів. Активну участь у роботі секції брали досвідчений експерт із норових і спанієлів К.М. Тростянський і, тоді ще порівняно молодий експерт по лягавих, Д.М. Стаднічук, учень і послідовник у виборі породи М.Д. Менделєєвої-Кузьміної. Усім трьом наприкінці шістдесятих буде надано звання експерта всесоюзної категорії. Стара гвардія лягашатників, душею яких був відомий хірург В.М. Савич, відставний лейб-гвардії гусар, любовно званий друзями «тато Савич», зберегла у своїх лавах відомих ще до війни заводчиків-пойнтеристів - актора П.А. Пастушкова, лікаря Рубцова, гордоніста І.В. Жураковського, курцгааристів Наталенка та Гука й осібно стояв через сварливу ​​вдачу пойнтерист Л.Н. Карпович, який знав самого Марра і мав свого часу пойнтерів із розплідника «Блекфільд». Майже відразу у Києві, а потім у Харкові, Одесі, Сімферополі, Сталіні (тепер Донецьку) та інших містах стали організовувати виставки й випробування, проводити експертизу запрошували зірок першої величини: Менделєєва-Кузьміна, Чумаков, Пупишев та інші знаменитості не були рідкістю. Перша Всеукраїнська (республіканська) виставка відбулася в 1948 році і відтоді регулярно, майже без збоїв, що три роки ці виставки УТМР проводять у Києві. 19-та виставка відбулася у 2004 році, але вже під егідою ФМСУ.

Паралельно з Києвом кінологічна робота тривала і в інших містах. Необхідно особливо вказати на роботу кримських собаківників, про яку досить докладно розповідає А.В. Стоячко («Кінологічна газета» №6, 2006), - це експерт всесоюзної категорії Б.А. Перов, республіканської - С.В. Туршу і В.К. Стусь. Їхніми зусиллями, починаючи з 1944 року, порівняно в короткий термін були досягнуті значні успіхи. Щоб не бути голослівним, наводжу документ 1965 р., сенс якого досить актуальний сьогодні.

«Кримчани попереду...

Після закінчення українських змагань лягавих собак, в очікуванні літака на донецькому летовищі, ми надіслали додому телеграму: «У республіканських змаганнях десяти областей із 42 учасниками посіли перше командне, перше і третє індивідуальні місця. Ура!»

Республіканські змагання були великими, серйозними і важкими. Попереднє проведення своїх кримських районних і обласних випробувань дало нам змогу виявити найцікавіших у польовій роботі собак. Ми відібрали найкращих із найкращих. Узяли найнадійніших, перевірених польовиків з гарними наставниками-ведучими, вважаючи, що правильний продуманий добір кандидатів на змагання має домінуюче значення... Відпрацюванню (тренуванню) цих кандидатів приділили належну увагу й наполегливість. Багато роботи було вкладено у відшліфовування бездоганного ходіння собак «біля ноги», виконання команди «лежати», спокою під час підйому птаха, добре поставленому пошуку, що разом із належними природними даними забезпечило всім п'яти собакам польові дипломи з високими балами. Головним же ми вважали підготовку самих ведучих - провели з ними теоретичний і практичний семінари, детально ознайомили з правилами змагань...» (Витяг зі статті Б.А. Перова, в той час експерта республіканської категорії)

На зорі туманної юності, в студентські 50-ті я став мисливцем і, мріючи про свого собаку, регулярно відвідував виставки собак, які проводили на ВДНГ (3-тя, 4-та і 5-та республіканські виставки УТМР, крім щорічних міських виставок). У той час гончих собак виставляли незрівнянно більше, ніж нині, особливо російських. Добре пам'ятаю ринги англійських сетерів, численніші, ніж ринги інших порід лягавих. Собаки різноманітних забарвлень, дуже ошатні. Лимон-бельтон і навіть лівер-бельтон були звичайним явищем. Більшість англійських сетерів належала харківським і ворошиловградським (тепер луганським) мисливцям. Моя ж любов, причому з першого погляду, дісталася пойнтерам. Їх ще було небагато, зате яких! І першою красунею серед своїх чудових дітей сяяла, як діамант серед перлів, чорно-ряба Альма Карповича. Але, як не дивно, першим моїм собакою у 1963 р. став курцгаар - пойнтера на той момент дістати було ніде.

У 60-ті роки кінологом Республіканської ради вже був Дмитро Сергійович Чабан, відставний офіцер, який закінчив у Москві курси експертів-кінологів, мила людина, який обожнював свого ч. Тома, сина Камбіза Стуся й Альми Карповича. Він щиро нарікав, що після Тома і Дея порода пойнтерів зійде нанівець. Секцію, як і раніше, твердим курсом вів наймудріший К.І. Жарич. Але не стало легендарного тата Савича, рано пішли Пастушков і Рубцов, якось непомітно розтанули Жураковський і Наталенко, з аксакалів активно відвідували секцію Карпович і Гук, із молодших - англічаніст із довоєнним стажем Стасик Медзяновський, з'явився новий пойнтерист Володимир Євгенович Патон. Із 1963 р. став завсідником вечірніх посиденьок секції та неодмінним учасником усіх її заходів і я, тобто Горбенко. У цей же час з'явилися молоденький полковник КДБ Бєляєв Є.П. і ще зелененький, але вже з великим апломбом В.С. Саранцев, власник робочого англійського сетера Лорда. Патон, Бєляєв і я цього ж року прослухали курс лекцій із кінології (за загальносоюзною програмою), організованих при республіканській раді УТМР. Професорами були Жарич, Тростянський, Стаднічук, Чабан і відомий у Києві ветеринар, прізвища вже не згадаю. Були й інші слухачі курсів, але на «відмінно» склала іспити тільки наша трійця. До речі, на цих курсах я вперше почув слово «еманація» в контексті «коли собака еманує на дичину».

Перший серйозний захід, у якому мені довелося брати участь, - міжобласні змагання лягавих собак по бекасу наприкінці вересня 1964 р. на знаменитих болотах під селом Черевки Згурівського р-ну Київської області. Учасників було небагато: 4 англійські сетери й 1 пойнтер із Харкова, 1 сука дратгаар із Полтави, 2 пойнтери, брати, але не однопомитники, і 3 курцгаари з Києва. Поза конкурсом виступила знаменита Юта Стаднічука, однопометниця полтавської суки. Судили ці змагання: головний суддя - Стаднічук Д.М., члени комісії - Полудєткін (Київ), а третім був симпатичний вусатий дядько з Харкова на прізвище Легеза, на жаль, імені та по батькові не пам'ятаю. Старших сетерів - пса і його матір, красуню Сільву - вів господар суки, здоровенний рудий мужик Родіонов. Обидва собаки справили грандіозне враження, особливо сука, і здобули дипломи I ст. Сетер середньої в.г. Валет здобув д. II ст., Прізвища власника не пам'ятаю. А ось молодий пес відомого стендовика й англічаніста Гунченка відразу заколупав, заметушився, споров поспіль кілька бекасів і був знятий. Полтавська сука не знала болотної дичини, і її власнику дозволили попрацювати із собакою віддалік від місця випробувань, благо болото тяглося на багато кілометрів і було всюди покошено. За якусь годину сука легко спрацювала на д. II ст., показавши великий хід і верхнє далеке чуття. Червоно-ряба першопольна Джеррі Пишневського, дочка Тома Чабана і його рідної тітки по матері, Діани харківського пойнтериста Менцендорфа, літала по болоту і, періодично спотикаючись об купини, робила ефектні кульбіти, категорично не звертаючи уваги на бекасів. Київських пойнтерів вів Д.С. Чабан. Том помчав по прямій вдалину, за ним помчав ведучий і, звісно, експерти. Незабаром усі повернулися задоволені - Том укотре спрацював на д. I ст. А ось його братик Дей Нікітіна ні з того, ні з сього захандрив і цього разу залишився без диплома. Київським курцгаарам пощастило більше. Стара Інга (Зьозя) Ю.І. Гука підтюпцем-підтюпцем, а іноді й галопчиком продефілювала кромкою болота під невпинні свистки ведучого, щоб сука не йшла далеко від берега, тому що аксакал, її господар, мав водобоязнь. Навчена досвідом Зьозя знайшла пару своїх бекасів на безпечній для господаря відстані, потішивши всіх і здобувши за роботу д. III ст. Синок її суки, Дока, під моїм чуйним керівництвом показав гарний хід, пристойний човник, спрацював дуже далеко й ефектно бекаса, після чого вліпив поспіль два шикарні пустиря, але все ж не підвів - після наступної стійки дуже туго було піднято бекаса. Урааа!!! Перша чарка не вийшла колом - д. III ст. А молоденька сучка Бєляєва, сестра мого пса, порожніх стійок не робила і заробила д. ІІ ст. Після всіх поза конкурсом працювала Юта. Її робота залишилася в пам'яті назавжди. Безумовно, Юта - видатна собака! Таких дратгаарів ні до, ні після мені не доводилося бачити, думаю, що й іншим теж. Це був її третій диплом I ст.

Уже в 1963 р., відразу після закінчення курсів, я стажувався на черговій Київській виставці. Лягавих судив Д.М. Стаднічук. Добре пам'ятаю ринг англійських сетерів, псів старшої вікової групи - Джим Агафоновна, помітно немолодий, але все ще чудовий представник породи (польових дипломів не мав); Дівар Лебедєва (д. II ст.), син Джима, такого ж міцного типу, як і батько, але з надмірно скошеним крупом і невеликою коровинкою; ленінградського розведення надмірно сухий енергійний Том В. Грицаєва (д. II і навіть I ст.), але двосторонній крипторх (у ті часи народ був темний і сподівався отримати від Тома потомство...), і четвертий пес, двічі другодипломник, потужний із завантаженою шиєю і плоскою клиноподібною головою Лорд Саранцева В.С.

Дмитро Михайлович надав мені можливість розставити ринг. Першим у мене йшов Джим, другим - Том, третім - Дівар і четвертим - Лорд. Стаднічук розставив собак так: перший Лорд, другий Том, третій Джим і четвертий Дівар. Проїздом на цій виставці було двоє сетеристів: москвич гордоніст Камерницький (із неправильним прикусом) і ленінградець англічаніст, прізвища вже не пам'ятаю. Після рингу «в кулуарах» вони висловили повну згоду з моєю розстановкою. Так ми й познайомилися...

Далі буде