Час оберігати врожай

Адріан Прокоп

Грудень, 2020 рік

Листаючи сторінки ФБ, натрапив на дискусію на тему «чому зайця так мало» й кілька сторінок поспіль спостерігав, як прихильники просто постріляти, нічого при цьому не роблячи для фауни, знову все спирають на фермерів. Насправді це питання і справді гостре та дискусійне. Тож давайте спробуємо розібратися в цій темі.

Для початку потрібно розуміти структуру відходу поголів'я зайця. «За сучасними даними, основні біотичні та антропогенні фактори, які зумовлювали смертність виду, розподілялися так: хвороби – понад 26%, хижаки – 16% (в т.ч. лисиці – 11%), землеробство – 32,1% (в т.ч. механізація – 17% та хімізація – 15,1%), полювання – 8,0%. Решта чинників, серед яких метеорологічні умови, зростання кількості комунікацій, браконьєрство, мають нестабільний і невагомий характер», - ідеться в дослідженні В. Новицького «Мисливські ресурси агроландшафтів України: стан та проблематика управлінням (на прикладі Лісостепової зони)».

Отож давайте по порядку, дивлячись правді у вічі, розбирати ці всі фактори. Перше, це хвороби, на які вплинути кожен із нас начебто не може. Та з іншого боку, я бодай чув про успішний досвід переселення зайців з інших регіонів для змішування крові й підвищення імунітету. Звісно, доволі суперечлива гіпотеза, та, зі слів практиків, це працює. Мабуть, такому методу може дати оцінку професійний біолог. А господарства й мисливці взяли б це на озброєння. Якщо ж ці всі дії проводити під наглядом спеціалістів, шкоди б не було точно. Що ж, залишимо цей пункт поки що відкритим.

Друге і найголовніше, що шкодить поголів’ю зайця, - це сільськогосподарське виробництво. Так, це найбільший показник – 32,1%! Проте нам варто подивитись на це й з іншого боку. Адже сьогодні агропромислове виробництво – основний рушій української економіки. Та й фермерів і господарства держава поставила в певну «позу», вичавлюючи з них, що можна. Звісно, багато є недобросовісних фермерів, які розорюють яри, використовують заборонену хімію тощо, але боротися з такими маємо насамперед ми, перешкоджаючи незаконним діянням. Крім того, є методи, застосовуючи які, можна зменшити згубний вплив. Вони описані й просуваються у ВР України як обов'язкові заходи на законодавчому рівні. Звичайним мисливцям, які також часто зайняті в сільському господарстві, нескладно дослухатися до цих вимог і вже почати робити кроки для принаймні зменшення цих негативних факторів впливу на поголів’я найпопулярнішого мисливського звірка.

Ідемо далі, а далі ще цікавіше! Хижаки! 16% втрат зайців від хижаків - тут уже ніхто не відкрутиться від своєї провини, жоден мисливець. І парадоксально, що перепонами у виправленні цього факту дуже часто є самі мисливські господарства та осередки УТМР. Адже закон дозволяє полювати на хижаків з 1 жовтня, а ось накази на полювання в мисливських господарствах прописують так, що до листопада цього робити не можна. Про індивідуальні виходи на хижака також ніхто і слухати не хоче, єгері відмовляють, самих не пускають, бо, кажуть, що останню козу вб'єш. Так, ніби вона, та коза, там десь є...

Насправді питання про знищення хижаків необхідно порушувати кожному мисливцю у своїй організації, до якої він належить. Потрібно аргументовано тиснути на керівництво й добиватися індивідуальних виходів, проведення колективних облав на лиса та на бродячих собак і котів ще з жовтня. Мисливцям самим не лінуватися, не шкодувати набоїв, вчитися добувати та напрацьовувати навички в полюванні на лиса. Адже щодо азарту воно динамічне, як жодне інше. Це розумний, обережний звір, дуже хитрий, добування якого - неабияке ремесло. Та й є його в наших угіддях, не те що досить, а разів у 10 більше від потреби.

Що ж, із 16% залишається 6%, а 10% відразу додаємо в касу для зростання популяції. Це точно в наших силах, панове мисливці!

Працювати не покладаючи рук нам потрібно доти, доки на повну силу (або просто так, як треба) не запрацює єгерська служба. Єгерів потрібно стимулювати, говорити з ними, підказувати, зрештою тиснути на них. Хоч я переконаний, що кожен мисливець і сам є єгерем, який має дбати насамперед про збільшення популяцій дичини, а тут без контролю над хижаками не обійтись.

Я от коли чую, що лиса в нас немає, бо я його не бачу, то мене сміх розбирає і хочеться запитати: а чи хотів бачити?.. Звісно, є місця, де з ним борються, та на сьогодні це більше винятки, ніж правило! Тож не жалкуємо часу, зусиль, коштів і долучаємося до боротьби з хижаками! Працюємо з місцевими господарствами, добиваємось законного права боротися з хижаками!

Полювання - 8%. І ось насправді до цієї цифри у мене виникає купа запитань, які насамперед ми, мисливці, маємо поставити самим собі й чесно на них відповісти, зробити висновки і почати з нового аркуша. Перш за все я, м’яко кажучи, не зовсім упевнений, що ця цифра коректна… З іншого боку, чи вона повинна бути такою високою в Україні? Адже підходячи до цього питання, необхідно розуміти, як у нас проводять обліки-таксації дичини. Я думаю, ніхто з мисливців не буде заперечувати, що допустимої норми в 20 русаків на 1000 га мисливських угідь у нас немає в більшості мисливських угідь. Так, сумно. Зайців насправді немає, а за таксацією їх ціле стадо, отже… треба продавати на них відстрілки! От і з’являються оті сезонні відстрілки на 20 виходів! Це ж узагалі кошмар за такої популяції. Яка може бути сезонка, адже зайці в нас давно стали видом, який необхідно реалізовувати поштучно, берегти! Тим паче це осілий вид, який легко можна порахувати за допомогою сучасних приладів. Але в нас і далі продають виходи! Читаєш мисливські звіти з полювань, а там – ні, не підняли, не бачили, немає зайця...

А ці наші колективні полювання за тими сезонками! Стрільнув собі, другу, діду, товаришу, куму... 20 виходів на компанію із 10 осіб, ось вам і пустеля в угіддях. Як би ж то мисливець купив іменну бирку на вухатого та мав їх усього дві на сезон, тоді я сумніваюсь, що так легко б він чіпляв її на зайця, добутого чужим пострілом!

Друзі, час нам думати! Якщо ми, мисливці, самі не візьмемось за розум, самі не почнемо розводити, боротися з хижаками, будемо далі ходити на виходи, перекладати відповідальність на когось, усе закінчиться сумно!

І про культурний підхід до полювання не потрібно забувати. Ця наша неосвіченість і небажання вчитися… Зайшовши якось перед відкриттям у мисливський магазин, помітив чергу. Із цікавості послухав, що беруть. Типові запити – 0000, 000, 00… Спочатку виникла думка, що це нашестя вовків. Продавець каже: «Двійку» візьміть на зайця – саме те, що треба». У відповідь обурення, мовляв, як я стрілятиму на 60 метрів. Про який упевнений постріл можна говорити на такій дистанції? От воно й виявляється, що для нашого мисливця не біда, якщо 9 із 10 зайців підуть підранками й марно загинуть після застосування такого шроту на таких відстанях! Безалаберність і марнотратство в лавах наших процвітають. А потім крик стоїть – немає зайця! Та де ж йому взятися, панове? І це дуже сумно!

Ні собак в наших мисливців немає, ні бажання примножувати дичину. Ходяться ті виходи, пуляється в той бік – на цьому рівень культури українського полювання на русака вичерпується.

Також трохи недооцінене браконьєрство у вказаному списку. Останні роки нашестя тепловізорників просто винищує все живе в угіддях. Днями в мережі проскочило фото браконьєра у валянках, у калошах, проте з «тепликом». До чого жага наживи доводить, жах! Коли говорять про наших браконьєрів, то треба розуміти, що 95% із них мають посвідчення мисливця. Саме вони ганьблять наше чесне ім'я, обкрадають нас самих. А всі про це мовчать, водночас знаючи хто, де і коли. А мовчать, бо самі, може, «самколисьтойво...»

А наскільки вони прекрасні, ті полювання на зайця! Які чудові ранки, краєвиди, поля, втома!.. Адреналін у крові, наче збовтана пляшка шампанського, вибухає під час кожного підриву вухатого й ще довго грає в жилах своєю п’янкою пристрастю.

На відкриття по фазану вдалося потрапити в угіддя на півдні країни. Яке ж я дістав задоволення, коли за неповні 3 години полювання собака підняв більш ніж 20 фазанів і 8 зайців. Заворожена запахами моя помічниця не могла второпати, кого їй шукати, така неймовірна кількість дичини була в угіддях звичайного УТМР! Водночас господар не стріляє, лише тішиться побаченому! Хлопці справді працюють в угіддях, подяка їм за це й низький уклін!

Отож доти, доки мисливське суспільство не схаменеться, не стане на захист свого добра, своєї дичини, так від безвиході й шукатиме крайнього, чи то в аграріях, чи ще у кому. Думаймо сьогодні, адже поки проблеми вухатого не почнуть хвилювати кожного пересічного мисливця – нічого не буде. А вже завтра може бути пізно. Лося вже втратили, на підході бабак, настане пора і зайця!

Знайте, є час збирати врожай, проте є час, коли його потрібно сіяти, оберігати та дбати про нього.