Кльове місце

Олександр Жабінець

Грудень, 2020 рік

Я не можу собі навіть уявити, які відчуття можуть зрівнятися з тим, що людина відчуває на полюванні. То ти трусишся як осиковий лист, то завмираєш і не дихаєш, навіть не кліпаєш очима, то біжиш як скажений на перехоплення через такі хащі, що не всякий лось наважиться через них пройти, то цілими днями хва-лишся перед товаришами, який ти вправний мисливець, а то ходиш цілий тиждень похнюпившись, спіймавши минулими вихідними на вечірній зорі облизня, мучиш себе питанням, чого так погано стрі-ляв — чи то набої відсиріли, чи хто порчу наслав...

Ось за все це ми і любимо полювання, жити без нього не можемо або, як артикулюють наші хлопці, «підсів на очерет». Одне слово — азарт, а ще точніше — полювання гірше за неволю, в сенсі сам вину-ватий. Сидів би вдома, як усі нормальні, уперся б носом у комп‘ютер, ловив би там умовну рибу, стріляв би умовних качок, а так, трясця його матері, піде кудись і блудить із такими, як сам, по лісах і болотах. І не заблудиться ж, зараза така!А що ж робить із простого українця мисливця? Та всім же це відо-мо — ружжо. А ось що робить із мисливця справжнього мисливця — знають їхні жінки. Це мисливський собака. І не просто Рябко, Тузік чи як там ще, а величаво (!): Жакан, Пістон, Гільза, Пиж...Є у мисливців і у справжніх мисливців Свято — відкриття полюван-ня. За давньою традицією воно починається у другу суботу серпня. І щоразу виникає запитання: куди їхати чи, може, пливти, а може, летіти?.. Ну, ви знаєте. Сільським мисливцям у цьому випадку простіше: ружжо за плечі та й гайда до найближчої водойми, а ось міським без подорожі не обійтися. Із ким їхати на полювання чи, може, до якої компанії пристати, хто буде свідком твоїх мисливських подвигів — усе це потрібно обмізкувати й обов‘язково знайти правильне рішення. Інакше ніяк.Дмитро із Сергієм знайомі вже не один рік, вони міські мисливці зі стажем. Не змовляючись, обидва дійшли висновку, що досить їм уже який рік годувати злиденних утемеерівських комарів, час уже виїхати на культурне відкриття в якесь справжнє мисливське господарство. Перед цим із тиждень обговорювалися варіанти, співставлялися фінансові можливості клієнтів, умови проживання, особливе значення надава-лося наявності водойми і дичини на ній. До речі, у нас насправді вже створено низку мисливських господарств, які поставили собі за мету обслуговування мисливців, а не просто давали папірець, як пропуск на пиятику на природі.Визначене хлопцями місце мало назву «Кльове місце». На сайті господарства пропонували:— готельний комплекс із широким асортиментом послуг;— первозданну природу на березі великого озера;— ліс, тишу й свіже повітря;— комфортні будиночки;— лазню на дровах;— немислиме різноманіття водоплавної дичини...Прейскурант єгерського обслуговування дивував своїми цінниками в сенсі дешевизни.Був ще в Дімона і Сергія третій напарник по полюванню. За наполя-ганням дружини Дмитра його назвали не Пижом чи Жаканом, а Ремом. Це був чистопородний німецький курцгаар із відмінним екстер’єром, радість і надія мисливців на вдале полювання. Він мав зустрічати вже другий його мисливський сезон, і пес ще з вечора помітив неадекватну поведінку свого господаря. Його частіше ніж зазвичай погладжували, розмовляли з ним, оглядали з усіх боків. А коли йому досипали в миску поверх норми сухого корму, Рем унюхав, що в повітрі запахло сма-леним і що його очікують великі справи, і став голосно, по-собачому переживати разом зі своїми товаришами по пристрасті.Нарешті настав заповітний день відкриття полювання. Весь мис-ливський крам в автомобілі, Рем кругом пхає свою морду з висоло-пленим язиком. Рушниці, слава Богу, не забули, а про все інше подба-ли організатори полювання — не потрібно тягати цілу ніч дрова на багаття, ставити тент від негоди... Наше діло полювання — сиди собі на кріслі- гойдалці, милуйся заходом сонця, збивай попіл із цигарки та пострілюй собі по качках, щоб не відвикали від мисливців. Це ще хтось із великих сказав, що якщо качок періодично не лякати пострілами, то вони зовсім зажиріють і втратять здатність літати, а цього допустити у жодному разі не можна.Цього сезону полювання починалося зранку, тобто з ранкової зорі. Хлопці, підтверджуючи своє реноме бувалих мисливців, приїха-ли ще в п’ятницю зранку, щоб звикнутись з обстановкою, як кажуть, добре підготуватися, освоїтися, а головне, завчасно нагострити око. Бо без цього важливого ритуалу, як кажуть класики жанру, ні лисуха, ні тим паче водяна курочка, не кажучи вже про величавого крижня, застрілитися не захочуть.І дійсно, очікування дива Дмитром і Сергієм виправдало себе: затишні двомісні дерев’яні будиночки, поряд кухня — хочеш готуй сам, хочеш приготують тобі на замовлення, навколо стаціонарні ман-гали для шашликів, пихтить лазня на дровах, у повітрі запах просто божественний. Щоправда, й мисливців коло цього всього досить, дехто почав гострити око ще із середи, тобто приїхали на розвідку заздале-гідь. Рем нарешті потрапив у свою стихію, він гасав між мисливцями, як скакова коняка, від однієї компанії до іншої, усі його любили, скрізь йому давали подачки з потайною думкою, що саме цей красень винесе з очерету його збиту качку (не лізти ж оце в таких умовах як придурок у воду!). Сергій також пригостив Рема шматком копченої ковбаси, яку завбачливо захопив із собою. Шматок було прийнято прихильно і проковтнуто миттєво, а купований хвіст висловив найрозмашистішу вдячність. Другого шматка Сергій собаці не дав, а загорнув у серветку й поклав у кишеню, мовляв, віддам, як винесе качку.Хлопцям дістався симпатичний будинок на двох осіб із виглядом на ставок, який розкинувся неподалік. Там вони склали свої пожит-ки, якими запаслися на дві доби. Крім ліхтариків, рушниць та набоїв, неабияку частку становили запаси горючої суміші, типу однієї пляшки віскі (щоб бачили, що ми не останні), ром, потім пішла перша гільдія, друга гільдія та на всяк випадок Сергій узяв трилітрову грілку само-гону, настояного за старовинним рецептом на корені калгана. Бо культура культурою, а з минулого відкриття в пам’яті лишилось, що набоїв вистачило, а ось із сумішшю, щоб уночі підтримувати багаття і грітися, сталася промашка.Недалеко, буквально за кілька метрів стояв будиночок іншої мис-ливської компанії на чотири персони. Їхні столи були майже поруч. Уперше компанії сіли обідати роздільно, а потім вечеряли, потім бра-талися, співали голосно пісень, обнімалися, цілувалися, хвалилися зброєю, удачею, сперечалися на пляшку... Полягали спати далеко за північ. Дмитро, знаючи звичку Рема з попереднього відкриття, щоб той не лазив по столах, не знайшовши короткого повідця, прив’язав його на довгий налигач до ніжки ліжка й після цього, як кажуть елек-трики, самовимкнувся. Сергій ліг головою до відкритих дверей, бо йому забракло свіжого повітря. При цьому він систематично боровся зі сном, бо підсвідомо боявся проспати вранішню зорю, щоб хтось не застрелив замість нього йому ж заготовлену качку. Ще подумалось, хто його оце вигадав робити відкриття зранку? Мабуть, непитущий...Водночас Рем, наскільки давала змогу довжина повідця, мостився також відкинути лапи. Він старанно вилизав обличчя господаря з наді-єю, що той покладе біля себе спати. Але не вийшло, жодної реакції, як неживий. Тоді Рем вирішив виявити товариськість до Сергія, але той його нагнав. Рем відчув себе самотнім і покинутим, ніхто не хотів його забавляти і він вирішив забавляти себе сам. Сергій прокинувся від того, що на столі хтось голосно плямкав. Придивився, на тлі місяця стоїть на чотирьох Рем, видно, зголоднів і наминав залишені хлопцями наїдки. Сергій схопив чийсь черевик, що потрапив під руку, і зі словами: «Чу, скотино, коли ти вже напрешся!», запустив у собаку. Влучив. Той скочив зі стола. Благо для Рема, Дімон на скору руку прив’язав його на один вузол і повідець від собачої метушні розв’язався, давши псові свободу, але ж і не лишив собаку, оскільки другий кінець був намертво зачепле-ний карабіном за нашийник. Проте Рем був кремезним собакою і для нього навіть довгий повідець не був якоюсь сильною перепоною, якби тільки ні за що не зачепився, а так він його не помічав. Рем ніскілечки не образився, що в нього кинули черевиком 42 розміру, у його житті бували часи, коли цупили й чимось важчим, останнього разу дістав за вилизану сковорідку.Сергій знов упав у дрімоту. Рем же унюхав на сусідському столі серед баликів свою улюблену краківську ковбасу, не довго думаючи, двічі оббігши кругом стола, наскільки вистачило довжини повідця, і не зумівши дістатися до ковбаси із землі, вискочив на стіл і пустився берега. Сергій знову прокинувся від плямкання Рема і побачив його в такій самій позі, як перед цим, тільки трішки далі. Налапавши друго-го черевика, запустив його у пса і знову влучив. Рем зрозумів своїм собачим розумом: якщо вже в нього двічі влучили по загривку, отже, він робить шкоду, і зістрибнув зі стола. Голова Сергія з шумом упала на подушку, Рем подумав, що в нього запустили щось іще і щосили рвонув з місця на луг, а оскільки він перед цим оповив стола повідцем аж двічі, то стіл з усіма наїдками, склянками, пляшками з гуркотом поволочився за ним. Як не дивно, на гуркіт ніхто не зреагував. Мабуть, усім уже снилося полювання.Молодий і сильний організм стійко витримав випробування застіл-лям, і Сергій вранішньої зорі не проспав. Ще затемна неподалік у селі заспівали півні, помаленьку стало сіріти. Сергій почав штурхати това-риша, але той дихав і не ворушився. Дімон був меншим у ваговій категорії десь наполовину, а чарку тримали однаково, і сили у Дімона ще не встигли відновитися. Зрозумівши безперспективність зусиль на пробудження товариша, він облишив штурханину, узяв рушницю, набої і ступивши від порога, примітив, що немає одного стола. Зразу згадалася ніч, Рем на столі... Отже, це був не сон. З-під ліжка визирала опецькувата морда Рема з відгризеним кінцем повідця. Глянувши на мисливця, Рем сховав очі. Хоч і собака, а соромно. Стіл знайшовся вже за хвильку, він гордо стояв серед лугу, як не дивно, більшість наїдків на ньому залишилася, решта смугою валялася по дорозі. «От і попо-лювали...» — опустився на стілець Сергій. Тут попросиналися на зорю і сусіди. Ну, зараз почнеться роздавання пряників. Йому так захотілось змастити п’яти салом і дременути звідси, але Сергій мовчки дивився на хлопців, які поспіхом одягали спорядження. Один із них каже: «Ну і посиділи!.. Може, ще по шашлику? Миколайовичу, а навіщо ми вчора стола винесли на луг?». Миколайович саме клацнув ців‘ям рушниці. «Мабуть, місяць з-під накриття було погано видно... Точно! Толіку, ти ще поспорив із Вітьком, що якщо ми по ньому всі разом вгатимо, то він рогами перевернеться на інший бік».Тут Сергійові аж камінь із душі спав. «Кажись, пронесло», — майнула думка, підморгнув він двома очима Рему, одним не вийшло. Пити горілку — це вам не на турніку віджиматися, тут треба здоров’я мати. Почухав потилицю і пішов до води, поки не розвиднілося, щоб зайня-ти гарне місце. Звав із собою Рема, навіть манив його припасеною для нього ж ковбасою, але той на ковбасу вже не вівся, причаївся під ліжком, вилизуючи синці.Те, що Сергій побачив на ставку, його щиро здивувало. Він ще ніколи не бачив так багато мисливців. Разом їх було, як на перше травня прапорів за совдепії. Вони рядами стояли на широкій дамбі, чекаючи своєї удачі. І це ж ще більш ніж половина не вийшла на зорю зі зрозумілих об’єктивних причин! Стало зрозуміло, що сьогодні йому не доведеться вполювати дивовижну дичину на ім’я крижень. Качка до нього просто не долетить, а тій, що летить у кисневій масці, на хвіст можна тільки солі насипати, щоб прудкіше летіла. Тут Дімон приволік із собою Рема, який усіляко впирався й не хотів іти. Рем був у прямому сенсі квадратний. По всьому видно, що полювання йому вдалося.Зрештою, товариші твердо вирішили, що на відкриття в комфортні умови — це не для них. У рідні утемеерівські болота, у намет, до багаття — оце полювання. Адже минулого відкриття Сергій уполював трьох чирят і крижня, а Дмитро — крижня і трьох лисух. Вибахали всі до останку набої. Ото було полювання, я вам скажу!

Із того часу на прохання певної кількості відповідних мисливців відкриття полювання зранку в Україні скасували, відкривається тепер тільки звечора. А що, може, воно й добре?..

І ще, мало не забув, потрібно до переліку обов’язкових речей на полювання записати ланцюжок для пса, бо... Ну, ви зрозуміли.