Полювання чи крайня потреба?

Володимир Нижник

Січень, 2021 рік

Ігорю Єрпілову присвячується

Узимку 1995 року мені випала нагода взяти участь у кількох полюваннях, як тоді я щиро називав ці заходи, після чого ось уже чверть століття частенько згадую, досі аналізую й усе більше ставлю запитань щодо тих, а також до них причетних подій і дій, дати визначення яким наше мисливське законодавство до цього часу не спромоглося. Для початку простенький приклад.

Як ви назвете дії мисливців у такій ситуації. Було це в липні. У Чернігівській області більш ніж годину по селу бігав скажений вовк, покусав кількох селян (просто на їхніх городах і подвір'ях) і з десяток собак, котів, кіз. По селу здійнявся крик, кілька сільських мисливців дістали рушниці, розшукали вовка і пристрелили. Будь-хто з вас, навіть не мисливець, виправдає такі дії сільських мисливців. А ми прокоментуємо з погляду буквоїдів і закону «Про мисливське господарство та полювання».

Згідно з «буквою» закону тут усе просто. Порушуючи ст. 14 і 17 згаданого закону, без будь-якого дозволу (відстрільної картки, ліцензії або дозволу на відстріл), без заповнення контрольної картки, поза сезоном полювання добуто дику тварину, що належить до державного мисливського фонду, та ще й на городі (менш ніж 200 метрів від житлових будівель) і без присутності єгерської служби. Цілий букет порушень, що тягне не тільки на штраф, а й на конфіскацію зброї. А що було робити, коли йдеться про життя і здоров'я людей, зазначать мої опоненти. А якийсь «юрист» додасть, що така ситуація передбачена ст. 18 (крайня потреба) Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 39 (крайня потреба) Кримінального кодексу України. І хоч в наведених вище статтях кодексів ні слова немає про відстріл скажених вовків або собак, все ж спасибі вам – «не мисливці», авторам кодексів, що хоч ви потурбувалися про долю мисливців, які «незаконно» відстрілюють скажених тварин, захистили їх від штрафів та конфіскації зброї.

А що ж наші мисливські закони та інструкції, яких фахівці і нездари наплодили і далі плодять, як у них регулюються такі ситуації? А ніяк! Навіть такий масовий захід, як депопуляція дикого кабана на територіях, заражених африканською чумою свиней, і той не передбачений! І якщо випадки несанкціонованого відстрілу диких вовків або собак поодинокі, то депопуляція дикого кабана проводилася в Україні масово - сотні або навіть тисячі голів! А в чому, власне, проблема з депопуляцією? Проблем досить, але одна з головних і найабсурдніша та, що під час оголошення депопуляції кабана на його добування не видавали ліцензій.

Картина всюди була приблизно такою: мисливське господарство хоче купити у держави ліцензії на кабана, запросити мисливців і на відстрілі кабанів заробити гроші, а чиновники вимагають стріляти тих кабанів за якимись папірцями, та ще й безплатно, до того ж вибити «під нуль». Оце так Клондайк для утмрівських вільних козачків! От тільки більшість культурних українських заможних мисливців, почувши пропозицію пополювати на кабана без ліцензії за сумнівними документами, категорично відмовляється, ніби їх запрошують попити горілки на розлив у придорожній «розливайці». Скільки мільйонів гривень недорахувалися користувачі угідь і держава на ідеї безплатної депопуляції дикого кабана! Особисто я ніяк не можу зрозуміти, якщо ставлять завдання на певній території відстріляти кабана «під нуль», чому не можна провести цей відстріл з оформленням ліцензій?!

Крім цього, в Україні неоднозначна схема регулювання чисельності диких шкідливих хижаків, бродячих і диких тварин, що дає можливість на обласних рівнях придумувати свої правила. І взагалі, в нашому мисливському законодавстві досі не проведена чітка межа між поняттями полювання, регулювання чисельності, депопуляція і вимушена потреба відстрілу. Не вірите, уважно прочитайте ст. 1 «Терміни та їх визначення» закону «Про мисливське господарство та полювання», цитую: «Полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин».

Ну і що, під час депопуляції кабана або регулюванні чисельності вовка мета або дії людини якісь інші? Ну, а що ж таке вимушена потреба відстрілу, про що йдеться? Зрозуміло, що вищеописаний випадок зі скаженим вовком, відстріляним просто в селі, не потрапляє ні під «полювання», ні під «депопуляцію», ні під «регулювання чисельності». Класичний приклад вимушеної потреби відстрілу! Не подобається таке визначення, назвіть по-іншому, головне - не плутайте з першими трьома визначеннями.

Чи рідкісними є ці випадки - відстріл диких тварин як вимушений захід? Упевнений, якщо ви згадаєте свій минулий досвід, неодмінно згадайте кілька прикладів, що потрапляють під таке визначення, а я наведу свій, для чого повернуся у 1995 рік. Тоді життя звело мене з одним завзятим мисливцем, радше любителем, ніж професіоналом, але дуже великим ентузіастом - Ігорем Єрпіловим. Я веду записи про полювання з першого свого мисливського дня, але записи лаконічні, а ось Ігор вів щоденник більш розширено, описував кожне своє полювання досить докладно, навіть із враженнями. Ми були сусідами по під'їзду, обидва завзяті зайчатники, обидва любителі полювання на водоплавних, обидва «безкінні» - обмежені в пересуваннях. А тому їзда на електричках, автобусах або перекладних для нас була не рідкістю. Так, зайвого вантажу на плечі не візьмеш, ноги, що називається, вбивали, зате ніхто не був «за кермом», а тому ніхто не ображався. Ігор тоді служив на Бориспільському військовому аеродромі на посаді начальника бортового вузла зв'язку і був головою первинного мисливського колективу. У ті часи захоплення полюванням ще віталося в українській армії, і про це також можна довго і доказово говорити, але це тема окремої статті. Так от, якось запрошує мене майор Єрпілов на відповідальний службовий захід - зачистку території злітно-посадкових смуг військового аеродрому від диких і бродячих тварин, які можуть своєю присутністю призвести до аварій військових літаків (потрапити в двигуни, лобове скло або під колеса літаків) . Нехай мені військові льотчики пробачать, якщо я що-небудь вказав не зовсім точно, але суть така: був оформлений наказ по підрозділу на відстріл силами мисливців первинного колективу (старший майор Єрпілов): бродячих собак і кішок, ворон усіх видів, зайців, лисиць, куріпок та іншої середньої наземної і пернатої живності. У цьому місці не будемо обговорювати законності цього заходу, повернемося до цього моменту трохи пізніше. Зараз же хочу розповісти про своє тодішнє ставлення, враження і деякі курйози того знаменитого полювання.

Відразу зазначу, захід цей проводився неодноразово, я його тоді сприймав як справжнє полювання, розуміючи важливість і необхідність цих дій, абсолютно вірив у його законність, в оформлені документи, це ж не жарт - такий серйозний Наказ по такому підрозділу. Зазначу, в мене в мисливській біографії - це одні з найшикарніших «полювань» по зайцю та куріпці, а заодно настріляли сірих та інших ворон, кілька бродячих собак. Як починалися ці наші заходи? Уранці, перед виходом стрільців на територію аеродрому, ще раз попереджали всі служби, особливо вартових, читали інструктаж з урахуванням особливостей саме військового аеродрому, перевіряли набої. Територія проведення заходу: злітно-посадкові смуги та їхні охоронні зони, місця стоянки літаків, низька трава, жодних дерев і чагарників, вищих за 50 см (як я це пам'ятаю). Живності повно, як у найкращих угіддях півдня України, я двічі стріляв по три зайці і кілька куріпок на день, а міг і ще більше.

Захід як для мене, людини цивільної, дещо незвичний. Уявіть собі, підходимо до бойового літака, вартовий здивований, але впізнає своїх офіцерів і віддає честь, ми його обходимо з двох боків, він стоїть біля літака, не змінюючи положення, а з-під крила літака підривається заєць! Вартовий його не бачить (стоїть спиною), а ми всі стріляємо. Уявіть враження вартового, у якого за спиною лунають постріли невідомо по кому або по чому! Міг він собі таке уявити, що він більш ніж годину стояв на посту, а біля нього, за якихось двадцять метрів, під літаком, у низько стриженій траві, де, здавалося б, видно все, лежить заєць. Після перших пострілів і добутих зайців вартові заспокоювалися, звикали і все входило в «робочий» режим.

Але траплялися й курйози. Заходи ми проводили у вихідні дні, зі зрозумілих причин, не всі мешканці військового містечка були в курсі подій. І ось перший день, ранок, початок полювання, лунають перші постріли... А з казарми, яка розташовувалася в безпосередній близькості від літаків, вискакує кілька військовослужбовців різних звань, не можна сказати, що в одних підштанниках, але і не «в боєкомплекті». Вони з квадратними очима, не можуть зрозуміти, що за стрілянина, що за захоплення літаків, впізнають своїх колег, але до тями приходять не відразу. Після першого такого випадку ми відстріл починали здалеку, а вже потім наближалися до містечка і літаків.

Зі зрозумілих причин багато в цій статті я розповідати не можу, адже це тільки дай інформацію борейкам, вони її так обсмокчуть, домислять і роздують, що раді не будемо. А загалом, враження від цих полювань (заходів) залишилися у мене найяскравіші, може, і з егоїстичних шкурних причин, ще б пак: дичини валом, сторонніх мисливців немає, ніхто не заважає, поспішати нікуди, ми під охороною вартових, і ніхто з тебе за кожну куріпку три шкури не здирає - захід безплатний.

Але відкладемо вбік мої враження про полювання, як ми вже уточнили - це я сприймав тоді цю дію як полювання, а загалом - це вимушений захід із видалення диких (в тому числі мисливських) і бродячих тварин із важливого об'єкта військової інфраструктури з метою недопущення аварій повітряних суден. Зрештою, що для країни важливіше - справний бойовий літак чи вісім зайців і десять куріпок?

А чому тільки бойові літаки потребують їхньої охорони від сторонніх живих об'єктів, що, цивільна авіація не страждає від голубів, фазанів, качок, гусей та іншої мисливської живності? Дійсно, можна розполохувати на аеродромах пернату живність різними голосами пернатих, відганяти і відловлювати хижими птахами, але як видалити звідти зайців, єнотоподібних собак, лисиць? І ще питання, чи можемо ми називати полюванням добування мисливських тварин нехай і з дотриманням усіх мисливських правил і з усіма дозвільними документами, але на територіях, які не належать до мисливських угідь? А військові аеродроми не входять до мисливських угідь. Хто і які відстрільні картки (або інші мисливські дозволи на добування диких тварин) може видати на території, які не належать ні до мисливських угідь, ні до угідь державного резерву? До чого я веду. Десятиліттями ми займаємося вимушеним відстрілом (крайньою потребою відстрілу) мисливських видів поза правовим полем і за відсутності відповідного законодавчого акта, щось порушуємо, в чомусь втрачаємо. А що, хіба не можна поєднати вимушене з корисним і приємним, що, не можна прописати правила полювання для таких об'єктів? Немає досвіду, немає прецеденту? Дурниця, ми вже десятиліттями проводимо полювання на військових полігонах і нічого, не потрапили під танки і під артобстріли, не загинули на розірваних снарядах.

Я в жодному разі не закликаю запустити звичайних мисливців на військові аеродроми, тим більше в сьогоднішній воєнний час, я вкотре звертаюся до наших мисливських керівників взятися, нарешті, до роботи й усунути прогалини і вади в нашому мисливському законодавстві. Бог із ними, з тими військовими аеродромами, не такі вже це великі території, крім них, білих плям і мутних полів на наших угіддях вистачає, одні тільки угіддя державного резерву чого варті. Адже з 2012 року сотні тисяч гектарів кинуто на розтерзання браконьєрам і спритним мисливствознавцям, які перетворили їх на свої вотчини! Чому досі не розроблена і не узаконена схема проведення полювання (нехай і максимально обмеженого) в угіддях державного резерву? Але і це питання - окрема тема.

Стаття ця планувалася до написання давно, але все якось відкладалася. І ось кілька тижнів тому до мене звернулася дружина Ігоря із проханням допомогти продати його мисливські рушниці. На жаль, я і не знав, що товариша ось уже кілька місяців як із нами немає. Що ж, його відхід став ще однією причиною, щоб звернути нашу увагу на наболілу проблему, яка давно вже потребує свого розв’язання.