Про водопої для дичини

Сергій Жила

Лютий, 2021 рік

Полісся останніми роками дуже швидко з водонадлишкового регіону стало вододефіцитним. На превеликий жаль, цієї проблеми зовсім не усвідомлюють на рівні провідних наукових установ, державної влади й нічого не роблять, щоб зменшити негативний вплив потепління. На прикладі Поліського заповідника та Національного парку «Прип’ять-Стохід» ще у 2011-2013 рр. було розроблено велику кількість заходів з адаптації управління природоохоронними територіями до глобального впливу потепління клімату. І шкода, що ті методики так і не стали загальновідомими і використовуються у практиці природоохоронних територій чи лісових господарств.

Сьогодні дикі тварини навіть у Поліссі стали відчувати брак водопоїв, що разом із високим фактором непокоєння їх людиною на водоймах та хижацтвом вовка є реальною проблемою для дичини. Копитні змушені часто або й щоденно ходити до водопою на відстань 10 км чи навіть більше. Є навіть добре натоптані стежки – добові міграції до води. Тому, як правило, пасовища копитних та місця їх відпочинку розташовані не далі ніж за 15 км від водопоїв. Є також і графік відвідування водопоїв різними видами тварин. У місцях, де тварин турбують, вони приходять уночі, як наприклад, кулани. Звірі, швидко втамувавши спрагу, утікають. Деякі гризуни в пустелях води взагалі не п’ють. Ці тварини мають достатню кількість вологи у метаболічній воді, котра обов’язково є у кормах. А ще дрібні звірі можуть пити із крапельок води. Такі дрібні тваринки, як кажани, ластівки, стрижі п’ють воду у польоті і тим самим не наражають себе на небезпеку опинитись у лапах чи зубах хижака. Однак більшості тварин потрібна вода саме з водопоїв. Іноді концентрація звірів і птахів біля води буває такою великою, що це схоже на паломництво. Традиційно таке видовище можна спостерігати в африканських саванах, де біля води збираються великі стада буйволів, слонів, антилоп, зебр, щоб вгамувати спрагу. Тут, біля води, на свої жертви чатують хижаки.

Водопої в дикій природі – це зона особливого ризику й небезпеки для травоїдних, а для хижаків навпаки – це зручні місця для добування жертв із засади методом оточування чи непомітного підкрадання. Потенційні жертви хижаків тут перебувають у постійному страху, у стресі, й тому відпрацьовують складні механізми поведінки, щоб уникнути нападів хижаків. Під час підходу до води тварини певний час прислуховуються до звуків, винюхують повітря, вони намагаються діяти нестандартно, щоб хижак не зміг прорахувати їхнього маршруту пересування. В Африці проблема водопоїв дуже актуальна, і там небезпека може з’явитись навіть із води у вигляді крокодилів, удавів.

Водойми України у наш час забруднені. Зниження рівня води, зменшення їх проточності чи зарегулювання стоку збільшує концентрацію забруднювальних речовин, дуже погіршує якість води для пиття. Значна кількість водойм України часто недоступна для диких тварин через високий фактор непокоєння. Адже на наших водоймах велика кількість відпочивальників не тільки вдень, але й уночі. Уночі українці полюбляють святкувати, смажити шашлики, галасувати, голосно вмикати музику… На річки приїздять часто з наметами порибалити, відпочити.

У давнину на водоймах полювали на копитних. Так, сибірські аборигени на легких човниках за допомогою рогатини добували лосів, котрі у спекотну погоду приходили вночі на річки купатися. Браконьєрське полювання на засідках біля водопоїв зрідка буває і в Україні. Тому копитні остерігаються приходити на водопої і через присутність там людини.

Очевидно, в Україні вже настав час створення штучних водопоїв для диких тварин з артезіанських свердловин, як це робиться в Австралії та інших вододефіцитних регіонах. Вода зі свердловини подається у якусь ємність у певний час доби, наприклад, звечора. Дикі тварини призвичаюються до такого режиму подавання води й упродовж ночі мають змогу втамувати спрагу. Від споживання неякісної води у копитних відбувається накопичення токсикантів, і тварини, можливо, не гинуть відразу, але вони хворіють, виснажуються, стають легшою здобиччю вовків.

У Чорнобильському заповіднику через потепління клімату зменшилася кількість водопоїв, і ними часто можуть слугувати навіть звичайні калюжі на асфальтових шляхах. У них часто трапляються черепахи, а птахи можуть купатися. Завдяки інстинктам та інтелекту деякі види копитних здатні відшуковувати чи навіть відкопувати й облаштовувати водопої. У літературі є інформація, що коні можуть відкопувати воду. У Чорнобильському заповіднику це зрідка роблять благородні олені. На фото 2 добре видно, як олені у глинистому лісовому ґрунті відкопують округлої форми заглибини з водою. Вода у таких ямах тримається майже постійно, а не виключно після дощів. Із часом старі ямки олені полишають, а відкопують нові. Глину з найвищого боку ями ці копитні весь час їдять і так вони поповнюють брак мінеральних речовин у своєму організмі. Тому це не тільки водопої, але і природні мінеральні солонці. На таких заглибинах немає розкиданого ґрунту від копит чи слідів приймання грязьових ванн. Лишається до кінця незрозумілим, як дикі тварини у Поліссі адаптуються до всіх виявів глобального потепління, пересихання багатьох водойм і як знаходять джерела вологи для власного життєзабезпечення.

Про феноменальну здатність копитних знаходити воду здавна знали аборигенні народи в усіх вододефіцитних регіонах нашої планети. Так, бедуїни пошук води завжди довіряли своїм верблюдам, котрі серед копитних є найбільш пристосованими до браку води. Дефіцит води у природі не є якоюсь особливою проблемою і для коня Пржевальського. Непогано із цією бідою справляються олені. Але дефіцит води вже є суттєвою проблемою для дикого кабана. Цей вид споживає порівняно багато води й потребує частого водоспоживання. Нарешті лось, який у своєму еволюційному розвитку ніколи не мав справи з водною проблемою, виявився досить вразливим до переслідувань вовків на водопоях. У літню спеку лосі часто потрапляють у стан термічного дискомфорту й повинні повалятися на мокрих болотах чи скупатися у водоймах, щоб охолодити своє тіло.

У період пологів і вигодовування вовченят багато п’є води і вовчиця. Із цієї причини вовчі виводкові лігва завжди розміщуються неподалік води. Вовки пластичні у поведінці (швидко змінюють поведінку) й у стосунках зі своїми жертвами миттєво відреагували на дефіцит води, стали з меншими енергозатратами добувати собі копитних і не гірше за африканських левів відпрацювали стандартні схеми нападів на водопоях.

Найближчим часом у Поліссі прогнозують зниження температури. Величезна кількість водойм замерзне і проблем із водопоями копитним прибуде. Лосі, як і інші копитні, в морозну погоду у пошуках водопоїв часто виходять на тонкий лід і можуть потрапляти у водну пастку. Часто можна прочитати про те, що копитні здатні замість води споживати сніг. Але отримання води зі снігу вимагає великих енергозатрат. Тварини при цьому дуже швидко втрачають жирові запаси. Зникнення жирових прошарків на тілі призводить до додаткових втрат тепла та виснаження організму.

Фото 1. Група оленів на водопої. Тварини зайшли у безпечну зону на середину річки і ведуть спостереження у різні боки, щоб унеможливити напад вовків під час відходу з річки.

Фото 2. Створені оленями ямки-водопої. Один із таких водопоїв і природних солонців активно відвідується оленями, а інші покинуті.