Відчуття Десни

Олег Смірнов

Лютий, 2021 рік

Моє знайомство з Десною рибальською відбулося в 1977 році під час осінніх виїздів у компанії рибалок на стариці нижче від Остра і Сувида. На різні металеві блешні досить успішно ми тоді ловили щуку й окуня.

Наступний десятирічний період спілкування з річкою значною мірою пов'язаний зі щорічними літніми виїздами на базу відпочинку «Арсеналець на Десні», де мої маленькі діти були пріоритетом №1, і з цієї причини рибалити доводилося, як то кажуть, «у процесі».

Швидка вода Десни різко контрастувала з усіма водоймами, на яких раніше доводилося рибалити. У той період найпоширенішою снастю для лову коропових на Дніпрі й Десні був прут з алюмінієвих сплавів з інерційною котушкою «Київська» та її копіями. Один або два повідці кріпилися петля в петлю до горизонтальної частини дротяної Г-подібної розв'язки. Через застібку, що розташована в нижній точці вертикальної частини розв'язки, вішалася годівниця із сітки, в яку вкладався свинцевий тягарець. Використовувалися також різні конструкції металевих циліндричних сіток і навіть бігуді. Як волосіні застосовувалася сталька діаметром від 0,18 мм, що дає змогу ловити на швидкій течії. У найбільш просунутих моделях пропускні кільця вудлищ виготовлялися з обойм шарикопідшипників, підшипник ковзання в котушці замінювався на два осьові шарикопідшипники, а виточена дерев'яна ручка була знімною і кріпилася до прута за допомогою цангового затискача. Менш вимогливі рибалки або ті, які не відчули смаку лову на стальку, котра, до речі, в непідготовлених руках могла призвести до серйозних травм, використовували спінінгові склопластикові вудлища київського заводу «Сокіл», що ввійшли в моду.

Десна цього періоду від гирла до Новгород-Сіверського була судноплавною для барж і різних пасажирських суден. Каравани барж частіше ходили по Десні вночі і це видовище зачаровувало їхнім яскравим підсвічуванням, яке видно було за кілометри. Проблеми дійти по воді річковим трамвайчиком до уподобаних місць не було, а картина Десни без зарослих берегів і заток без твані, з окресленими косами і яскраво вираженими перекатами з численними сплесками риби буде завжди.

Серія серпневих риболовель на косі нижче від села Новосілки запам'яталася особливо. Волосінь на донній снасті стояла 0,4 мм і проблемою було зупинити годівницю з оснащенням, яка ривками постійно зміщалася через течію. Додавання в годівницю свинцю бажаного ефекту не мало. Варіюючи дальність закидання, була знайдена брівка з розривами в ній. При потраплянні волосіні в розриви брівки рух оснащення припинявся. Підмотуючи снасть з годівницею ближче до краю брівки, клювання ставало стійкішим і іноді траплялися білі деснянські лящі. Найбільшим же надбанням знайденого місця виявилися в’язі, які доходили до півтора кілограмів. Клювання в’язя на донку завжди було одне й те саме. Після впевненої потяжки волосінь просідає. В’язі брали наживку дуже впевнено, а за силою опору значно перевершували двокілограмових лящів, яких я раніше ловив на поплавцеву вудку на Оскольському водосховищі.

В’язевий бенкет на цьому місці тривав приблизно десять риболовель. Прийшовши вкотре на косу з бази відпочинку, я не зміг підійти до розвіданого місця. На ньому господарювала літня пара, чоловік і дружина із шістьма «прутами», які перекривали моє в’язеве місце. Метрів за двадцять від берега був поставлений курінь, у якому ці рибалки жили. Жінку звали Катериною. Надалі я неодноразово зустрічав цю пару на ділянці Десни від Зазим'я до Річища. Вони добре орієнтувалися на річці і, знаючи особливості щорічних весняних розливів, на весь сезон займали уловисте місце, перетягуючи туди свій великий курінь і весь свій скарб. У випадку з в’язями вони, найімовірніше, скористалися одержаною від когось інформацією.

Якось я почув, що перекат по лівому березі Десни нижче від стариці Погребська стара, на якому я з успіхом не один рік ловив ранньої весни судака, рибалки називають «баба Катя». Без усякого сумніву я пов'язав цю назву з ім'ям тієї жінки, яку вперше зустрів на Десні багато років тому. Востаннє цю пару я зустрічав у гирлі Десни у 2006 році.

Найцікавіші і найпродуктивніші роки риболовель на Десні у мене припали на 1983-1990 роки. Десна цього періоду вирізнялася повноводністю, швидкою течією і мінімальною кількістю берегової рослинності, характерної для непроточних водойм. Найцікавішим часом для різних риболовель був весняний. Із середини квітня і до кінця травня можна було спостерігати послідовний хід плотви, чехоні, ляща, плоскирі і післянерестовий нагул жереха на затоплюваних мілких заплавних місцях.

У гирлах проток і єриках у цей час можна було з успіхом пополювати на щуку після нересту. Під час одного з таких полювань на виході із затоки біля села Осещина обертальна блешня вийшла на поверхню за кілька кроків від мене, а темний предмет, який минула блешня і котрий спочатку я прийняв за корч, несподівано ожив, перетворившись на гігантську щуку. Пропустивши блешню до хвоста, щука зігнулася в неймовірну дугу і схопила її. Миттєво пішла «свічка» і блешня, що не встигла як слід зачепитися, зі свистом вилетіла з її пащі. Вражаюча краса щучої атаки затьмарила всі інші емоції цього рибальського дня.

Чехоню навесні не міг зловити тільки ледачий. Її ловили як по ходу на нерест, так і після, коли вона поверталася вниз по Десні на свої літні стоянки. Більшість рибалок використовувала снасть із гумовим амортизатором. Особливу категорію становили «промисловики», які займали уловисті місця заздалегідь і жили на березі протягом усього ходу риби.

Я віддавав перевагу маховій вудці і часто вибирав місця, де край течії розщеплювався, розвалюючись перед очима, виходячи на більш мілкі ділянки і зворотки - місця із зворотною течією. Вудка давала можливість оперативного пошуку риби, особливо це допомагало, коли чехоня у своєму ході зупинялася, займаючи, здавалося б, найнеймовірніші місця. Чехоня нереститься на мілководді у проточній воді, і вода до приходу риби повинна мати відповідну для нересту температуру. Якимось своїм особливим чуттям риба зіставляє свій шлях до нерестовища, прогнозує температуру води на ньому і за потреби свій хід зупиняє.

Десна подарувала мені і перші зустрічі з рибами, про які мріяв ще з дитинства. Це стосувалося семикілограмового сомика, якого було спіймано на перекаті «баба Катя» на білу коливалку під час лову судака наприкінці квітня і жереха на розливах.

У рік освоєння лову деснянського жереха весняна вода була особливо високою, а коли починали працювати турбіни Київської ГЕС вода в гирлі піднімалася ще вище, заливаючи великі площі. Пройти в ці місця без гідрокостюма було неможливо, але діставшись, усі проблеми важкого переходу по воді відсувалися на другий план. Мілководні залиті простори швидко прогрівалися, приваблювали до себе безліч малька, а за ним і зграї жереха. На мілководді весняний жерех більше полював навздогін. Помітивши віялові сплески дрібноти, потрібно було відразу кидати блешню в це місце. В один із таких моментів відбувся потужний удар двокілограмового красеня, відразу перетворивши мене на завзятого жерешатника. Як блешня використовувався прототип «тригранки» - «гробик», відлитий зі свинцю, а перед блешнею на відстані не менше ніж метр на короткому повідці ставилася мушка з білої козячої шерсті. Блешня, як правило, була призначена для найбільших екземплярів, але й на борідку він ловився непогано.

При наближенні дзеркала річки до кордонів межені жерех зі світанковими сутінками активізувався на перекатах і виявляв значно більшу обережність порівняно з періодом розливів. Це вимагало використання далекого закидання із застосуванням безінерційної котушки і вудлища від 4 метрів із кільцями великого діаметра. Тоді магазинних вудлищ для лову жереха на далекому закиданні просто не було, і кожен жерешатник розв’язував це завдання сам, як правило, переробляючи різні телескопічні вудлища. Здобутий досвід лову жереха на Десні надалі дуже згодився мені на дніпровських перекатах.

Однією з особливостей Десни було дивовижне розмаїття риби, навіть якщо ловля відбувалася на одному місці. На поплавцеву вудку можна було зловити більшість коропових, включно з подустом, якого тоді на кам'яних гатках було дуже багато. На донку з годівницею, а потім і на фідерну снасть у її сучасному вигляді на черв’яка разом із короповими часто попадався досить пристойний судак і навіть сомики.

У судноплавний період на риболовлю ми добиралися виключно на водному громадському транспорті, що регулярно відходив із подільської пристані. Перша зупинка була «Гирло Десни», за нею «Микільська пустинь» та «Арсенальна», рідше вибирали і більш далекі причали.

Найбільший інтерес для риболовлі, звичайно ж, становили плеса і перекати річки. Практично кожен поворот річки давав можливість вибирати між ловом хижака і мирної риби. Перекати були відомі, їх було багато, і можна було на свій розсуд, орієнтуючись на бажану здобич, вибирати і місце, і час лову.

Найбільш відвідуваним рибалками і відпочивальниками був лівий берег Десни при впадінні у Дніпро в самому її гирлі. У серпні тут збиралося багато чехоні. Більшість ловила її на снасть, що складалася зі шматка пінопласту з півтораметровим спуском і важким тягарцем. Між тягарцем і пінопластом розміщувалося не менше ніж п'ять коротких повідців із гачками. Коли шматок пінопласту-поплавця починав грати, це означало що не менше ніж три чехоні вже сидить на гачку. Мені така риболовля ніколи не подобалася. Я використовував спінінг із безінерційною котушкою та оснащення з прозорою пластиковою кулькою діаметром 35 мм. Кулька заповнювалася водою, ставала повільно-потопаючим тягарцем і важила в заповненому стані 20 г. Перед кулькою, з інтервалом 20 см встановлювалися три короткі повідці. Безінерційна котушка давала змогу закидати цю снасть з опаришами у зграї чехоні, яка жирувала, а легкий спінінг під час повільного підмотування насадки легко реагував на клювання віддачею в руку. Пізніше, у вересні і жовтні, тут досить добре ловився судак, який ішов із Десни у дніпровські зимувальні ями.

Вище від зупинки «Гирло Десни» і ближче до дамби річки Десенки був жереховий перекат, що добре працював як навесні, так і восени. Сюди часто заходили зграї жереха і судака, а за трофеями цей перекат порівнянний із не менш відомим перекатом на правому березі нижче від села Хотянівка. Дуже популярними були перекати вище від насосної станції, він же «баба Катя» і «зазим’ївський», по правому березі вище від причалу «Арсенальна», свого часу вподобаний в’язем. Не менш цікавими були, особливо для лящатників, упорні гатки, до яких безпосередньо підходив фарватер.

Одним із моїх улюблених місць літньої риболовлі був поворот Десни навпроти причалу «Микільська пустинь». Правий берег, де зупинявся теплохід на цьому причалі, - це була велика і досить мілка затока. На відміну від причалу «Гирло Десни», де теплохід зупинявся спочатку на правому березі, а потім на лівому, на «Микільській пустині» такого не було і доводилося для переправи на лівий берег брати із собою човен. Тут глибини починалися від самого урізу води, і досить було використовувати або вудку для лову у проведення, або донну снасть, які за ефективністю були приблизно однаковими. У легкий одномісний човен ми вантажили весь свій скарб, традиційно в нього сідав мій постійний напарник, я ж без проблем долав Десну вплав.

Клювання в гирлі Десни дуже залежало від режиму роботи турбін Київської ГЕС. Перший поштовх води завжди хвилював, і ми до нього ретельно готувалися, загодовуючи місце лову завчасно. Як підгодовування використовували різні розпарені злаки, дрібномолоту макуху і сухарі. Підгодівельна суміш перемішувалася із глеєм - заболоченим в'язким ґрунтом, який ми відшукували тут же. Приготовлені кулі закидалися на лінію лову і трохи вище, щоб шлейф прикорму з гарантією перекривав точки лову. Кулі розмивалися течією, і залишалося тільки чекати початку роботи першої турбіни, після якої відбувався підйом води і різке посилення клювання.

Турбіни завжди запускалися в один і той самий час, їхній графік змінювався тільки восени. Після початку підйому води від 40 хвилин до години тривав період «чарівної риболовлі», коли під час регулярного клювання важко було передбачити, яка риба взяла насадку. Удень клювання затихало, дещо посилюючись при відкритті шлюзу дамби ГЕС для пропуску вантажних і пасажирських суден. Початковий азарт після ранкового інтенсивного лову поступово зникав, і риболовля повільно переходила у відпочинок із купанням.

Далі буде