Теорія і практика полювання із засідки

Ігор Наконечний, біолог-мисливознавець, д.б.н., професор

Березень, 2021 рік

Полювання із засідки було і є одним із головних методів у практиці полювання й у багатьох випадках є чи не єдиною можливістю успішного добування обережного звіра чи птаха. Крім цього, в рушничному полюванні останніх 200 років застосування засадних методів полювання явно має і вікові закономірності - що старшим, досвідченішим і стриманішим стає мисливець, то більше він тяжіє до тактики індивідуального полювання. Безсумнівно, що в молодості більшість мисливців є апологетами рухливих полювань - у них бракує терпіння вичікувати дичину, і вони не можуть змиритися із цією необхідністю, віддаючи перевагу самостійному активному пошуку об'єкта мисливства та пов'язаним із ними пригод. Автор добре пам'ятає власні активні полювання-пробіжки, з яких завжди сміялися старші мисливці, які спокійно розташовувалися в засідках навіть у разі достатку птаха під час колишніх качиних полювань.

Принцип засадного полювання дуже простий - мисливець ховається і чекає підходу дичини. Важливим лише є розташування засідки в тому місці, де він точно очікує на обов'язкове проходження або проліт дичини, що дає змогу зробити влучний постріл і добути трофей. Роль мисливця в цьому випадку вкрай пасивна - він ховається і, намагаючись не викрити своєї присутності, очікує підходу на себе підходу або прильоту птаха. Чому ж вони мають прийти до засідки і так потрапити під постріл? Тому що мисливець знає сезонну і добову активність дичини, знає траси і місця її переходів (перельотів), місця укриттів, відпочинку, годівлі та місця водопоїв. Тобто мисливець, використовуючи глибокі знання місцевості, біології та екології об'єкта полювання, готує засідку в місцях найімовірнішого перебування дичини в цей період доби.

Головним позитивним моментом для мисливця, який практикує засідку, є фактор економії власних сил під час високої ймовірності зустрічі звіра там, де це найвигідніше добувачеві. Так, шукати на величезній території звіра, від зайця до мамонта, досить непросто - шанси на зустріч приблизно однакові як у мисливця, так і у дичини. Звісно, якщо дичина помітить мисливця першою, то її шанси втекти набагато вищі за шанси мисливця її добути. Крім цього, виявлений звіром мисливець і сам міг стати об'єктом добування, якщо шерстистий носоріг або мамонт побачить мисливця і почне нервуватися, втекти мисливцеві навряд чи вдасться. Такі перетворення мисливця на жертву дотепер бувають у місцях проживання великих хижаків, що легко обходять і роблять засідку на мисливця, який крадеться стежкою, готуючи йому великий сюрприз. Також, до речі, із засідки. Таких розповідей повно у книгах професійних мисливців і ще більш професійних брехунів.

Цілком імовірно, що відомі нам із дитинства описи у шкільних підручниках історії виявлення в Лубенському районі Полтавської області скупчення кісток мамонта, які не зовсім адекватні академіки назвали «ритуальним будинком із кісток мамонта», якраз і є місцем багаторічних засідок і успішного полювання на них. Добування цих звірів було непростою справою, що потребувала засідки саме в потрібному місці й у потрібний час. Іншого методу ефективного добування такого великого і небезпечного звіра у наших земляків, найімовірніше, і не було, тому що це не заєць, і сама ймовірність наздогнати мамонта в полі для добування звіра на ходу якось дуже і дуже сумнівна.

Така ефективність полювання із засідки дуже показова на прикладі палеолітичної стоянки Солютре в західних відрогах французьких Альп, де місцеві мисливці ефективно експлуатували стада диких коней, що проходили під час сезонних міграцій, більше ніж 25 тис. років поспіль, до самого початку голоцену, точніше до їх повного зникнення. Мігруючих тварин, що йшли восени з альпійських передгір'їв у долини Луари та її притоку, мисливці чекали в засідці і потім, раптово лякаючи, скеровували групи коней до обриву, з якого вони падали вниз, не залишаючи в місці засідки непотрібних слідів, які б насторожували інших тварин. Лише в 70-80-ті роки минулого століття ентузіасти-археологи відкопали на дні ущелини купи кісток диких коней, які належали як мінімум 100 тис. особинам, демонструючи, якими тривалими і веселими були часи таких традиційних засідок. Єдиним поганим наслідком такої практики стало зникнення як коней, так і мисливців на них, яких в останні тисячоліття замінили не менше веселі винороби Південної Бургундії, що різко ускладнює тональність оцінювання цього процесу.

Така картина з любов'ю місцевого мисливського населення до тактики засідок відома у степах Північного Причорномор'я, Північного Казахстану і лісотундри. Так, основну масу дикого північного оленя в субарктичних регіонах Євразії та Північної Канади також добували і нині ще добувають із засідок, розташовуючи їх на ділянках переправи мігруючих оленів через річки. Одна річ бігати по тундрі за окремими оленями з малими шансами на їх добування й інша справа влаштовувати масові побоїща (знамениті «поколки» оленячих стад, що перепливають річку). Інакше невеликій групі мисливців (5-10-15 людей) провести масове добування оленя на суходільних ділянках практично неможливо, оскільки швидкі в бігу олені не підпустять до себе мисливця навіть на відстань пострілу з лука.

Найімовірніше, така глибока обізнаність давніх екологів-практиків, як називають палеолітичних губителів природи нинішні борці за охорону тварин із «Грінпісу», плюс допомога одомашнених собак і досконала техніка оброблення каменю (зразки листоподібних наконечників із кременя культури Солютре і Кловіс) якраз стали головною причиною того, що нині від мамонтів залишилися лише «ритуальні будиночки». Дивно, що суперечки всіх палеобіологів і археологів про причини інтенсивного й дуже швидкого зникнення всього лише 15-10 тис. років тому всіх представників мамонтової фауни Європи, зводяться тільки до версій зміни клімату. Але якраз за кілька тисяч років до цього зникнення одомашнили собак і з'явилися більш-менш стріляючі луки, що наштовхує на думку про загальне становлення «глибоких екологічних знань», результати яких детально відображено на стінах печер Альтаміра і Ласко у вигляді вельми натуралістичних сцен полювання на великих копитних.

Чудово відпрацьовані вже в давнину методи полювання із засідки й донині майже не мають помітних відмінностей, але водночас практикуються щодо набагато дрібніших об'єктів полювання. Усі ці методи мають певну класифікацію за принципом зв'язку звіра з місцем засідки, і при загальній пасивності засадного полювання його цілком чітко можна розділити на кілька груп. Першою і найпростішою є полювання із засідки на основі очікування підходу звіра. Місця підходу - це зазвичай кормові стації або водопої, іноді шляхи міжстаціальних переходів або міграцій. Головна зброя мисливця за такого методу - час і терпіння, а головні переваги - маскування мисливця, відмова від активного пошуку й економія сил, а також висока ймовірність зустрічі не з однією твариною, а зі зграєю або стадом.

Друга, складніша група методів засадного полювання - це активно-засадне полювання. У цьому випадку мисливець, що перебуває в засідці, не просто чекає на звіра чи птаха, а приваблює їх до місця засідки за допомогою використання кормових, звукових і запахових засобів. Так, полювання на качок на кормових полях, полювання на голубів на водопоях, полювання на ведмедя на овсах, полювання на вовка і лисицю біля привади - це все варіанти розумного використання кормових інтересів тієї чи іншої дичини. Місце засідки в усіх таких випадках розташовують на підходах або в самому місці годівлі. Кормові засоби можуть бути як природними (засада біля полеглого підранка або природного водопою), так і штучними (кормові майданчики або викладка корму перед мисливською вежею).

Складнішими варіантами методу приманювання дичини до місць засідки є застосування активних засобів приваблювання, переважно звукових і запахових. Найпростішим прикладом є крякання за допомогою манка, яке здійснює мисливець, котрий, сховавшись у куртині очерету, кличе до себе прогонових качок, невміло наслідуючи їхнє голосове спілкування. Ускладненим варіантом цього прикладу є застосування підсадних качок і гусей, розміщення місця засідки на слідах гонної самки лисиці в період гону, застосування пахучих принад тощо. Типовим прикладом є сучасний браконьєрський метод нічного відстрілювання кабана на штучних «чесалках», зроблених за допомогою нанесення креозоту на стовпи і дерева. Близьким за принципом є і метод голосового викликання оленя до місця засідки мисливця в період гону. Останній базується на домінантній конкуренції самців - «власників» певної території, де вони охороняють свою групу самок.

Найвищою формою активного й цілеспрямованого приваблювання звіра до місця засідки є полювання на вовків на вабу, де вабильник викликає до себе молодих голосом вовчиці або кличе дорослих дзявкаючими голосами молодих. Це унікальна форма полювання, точніше вже мистецтво, яке, найімовірніше, вже пішло в минуле через відсутність вабильників. Вони завжди були унікальними за своїми талантам, їм потрібно було переймати і набувати свого досвіду полювання на вабу. Імовірно, що людей, здатних опанувати техніку ваби, тобто імітувати голосову комунікацію вовків, можна навчити, але, крім цього, вабильник має розуміти навіть найменші особливості поведінки вовчої зграї. Автору за 40 років мисливської практики лише двічі випало на власні очі побачити й почути вабильників. Першим був дід автора, який починав опановувати цю науку в 12-річному віці під керівництвом досвідченого вовчатника, доїзжачого у молодого поміщика, власника села Балайчук Одеського повіту. Вабу він давав коротко, своїм голосом за допомогою рук, складених рупором біля рота. Другим був відносно молодий єгер на Кінбурні, який походив із місцевих жителів села Збур'ївка і добре знав (майже в обличчя) групу з 4-5 вовків, що багато років жили в західній частині півострова Кінбурн. Він використовував для подавання ваби голосом досвідченого вовка велике скло для гасової лампи, але от повністю передати тонкощі тону виття вовчиці цим пристроєм йому не вдавалося, й обман відчували навіть переярки, які відгукувалися, але не підходили на вабу.

Третя група активних методів полювання із засідки - комбіновані методи, які, по суті, є різними формами керованого нагону звіра до місця засідки, тобто це не що інше, як поєднання засідки з нагоном. Метод дуже спортивний і добутливий, вкрай динамічний, але вимагає великого досвіду під час полювання невеликою групою мисливців або застосування великої кількості загоничів. В останньому варіанті загоничі швидким нагоном із голосом пресують переміщення звіра, не даючи йому отямитися, виставляють до місця засідки. Прикладом обережного нагону є повільне й обережне виведення 1-2 мисливцями лисиці на стрілка в загоні з прапорцями. Прикладом швидкого нагону на засідку є нагін кабанів ланцюгом мисливців за наявності бічних стрільців, які рухаються і блокують їх вихід у фланги.

Які ж реальні засадні полювання нині є у практиці звичайного українського мисливця, що полює лише по перу і зайчику, тільки іноді беручи участь у полюваннях на копитних? Тактика засідки і зараз досить поширена і зазвичай застосовується на літніх і осінніх полюваннях по перу – на качок, гусей та голубів, але практично невідома під час добування перепела, деркача, сірої куріпки, фазана і зайця.

Засідки на качок застосовують у місцях їх годування в полях або на трасах перельотів. Застосовують засадні методи й у місцях днювань водоплавних - у плавнях, біля берегів річок і ставків. Зовсім недавно, лише 25-30 років тому на півдні України дуже добутливими були засідки на стерні зернових у полях біля морського узбережжя. Також засідки робили і на маршрутах перельотів качок і гусей у поля. Розташовувати засідки біля місць днювання, розраховані на очікування нальоту зграй птахів, що піднялися з води і прямують у поля, не варто - відліт відбувається швидко. При цьому качки і гуси піднімаються вгору і прямим ходом ідуть у поля. От саме в полях і потрібно було простежити за прогоновими зграями, які дотримуються визначеного маршруту перельоту і знижуються над окремими полями, в місцях подолання високих бортів річкової долини, біля ЛЕП тощо. Засідки в таких точках прогону маршруту були завжди результативними за умови гарного маскування мисливця і попри велику кількість дичини. На жаль, останніми роками чисельність водоплавних катастрофічно скоротилася і колишніх скупчень качки та гусей у плавнях і на лиманах давно вже немає, немає і кормових перельотів маси птахів у поля. Чи хтось повірить зараз розповідям про тисячні зграї качки, що вилітали з Дніпровського, Бузького, Тилігульського та Дністровського лиманів на годівлю в поля, де із серпня до грудня і добувалася основна маса цих птахів.

Проте навіть зараз цілком звичайними є засідки на качок і гусей, що розташовуються вже не на шляхах прольоту, а безпосередньо в кормових полях. Сутність такої засідки класична - мисливці уважно простежують шляхи кормового прольоту, орієнтуючись на типові місця годівлі - насамперед це стерня зернових, особливо в перші дні після випалювання стерні. Далі, в жовтні-листопаді, це поля після збирання кукурудзи, на які качки і гуси часто літають за 10-15 км. Головна проблема - зберегти таке кормове місце в таємниці, інакше очікувати вдалого полювання марно.

Тому, встановивши місце годівлі, потрібно відразу ж готуватися до полювання і реалізувати його без затримки, допускаючи полювання не більше ніж 2-3 людей, домовившись із ними про умови стрільби. Місце засідки при цьому розташовують у центрі поля, за вітром і намагаються повернути до фону заходу, оскільки птахи сідають і злітають проти вітру й шанси нальоту їх вищі. Сама організація маскування засідки в полі завжди проблематична - на рівній поверхні стерні або дрібної оранки мисливцеві стати непомітним дуже складно, а будь-яке укриття з гілок або соломи відразу ж насторожує птахів, і вони його наполегливо облітають. Спроби підготувати окоп або неглибоку ямку також завжди малоуспішні - птахів відлякує свіжа земля, профіль голови мисливця тощо, тому краще просто влягтися на поверхню стерні або оранки й накритися маскувальним полотном відповідного кольору. Потрібно лише мати таке полотно! Огляд при цьому дуже обмежений, найменше ворушіння мисливця і спроби оглянути поле відразу помічають птахи, які налітають, і облітають його.

Крім цього, зграї гусей, які сідають на годівлю в полі, попередньо відправляють 1-2 «розвідників», які за 10-15 хвилин до прильоту зграї сідають в полі й уважно вивчають ситуацію. За можливості цих розвідників потрібно відстріляти, але тільки напевно, тому що обдурити їх зазвичай не вдається. Охочіше гуси сідають на кормове поле, де розставлені профілі й опудала, а мисливець ще й застосовує гусячий манок. Але й тут обдурити розвідників дуже складно і, розпізнавши обман із профілями, вони стрімко відлітають, після чого шанси дочекатися іншу зграю мізерні.

Щодо раніше рекламованих у мисливській літературі засідок на гусей у місцях їх днювання або в місцях ночівлі на воді потрібно визнати, що шанси добути птахів у таких засідках дуже малі. Птахів зараз мало, і чекати на їхній приліт на плесах великих річок наївно, але по невеликих річках засідки біля плеса зазвичай результативні завжди.

Крім качок і гусей, за допомогою засідки успішно полюють на диких голубів, розташовуючись у кормових полях, у місцях масового скупчення пролітних голубів і біля водопою. Засідки на голубів у місцях їх годування розташовують зазвичай по околицях або в самому кормовому полі. У ролі останнього можуть бути рідкісні зараз поля під посівами або стернею проса, а також стиглого соняшника. Маскування на перших складне і майже неможливе, тоді як у полях соняшника сховатися дуже просто - мисливець присів у маскхалаті серед стебел, і голуби сідають майже на голову, головне не ворушитися в момент нальоту. Щоправда, висидіти на спеці серед соняшників в очікуванні прильоту голубів не так просто, та й сам приліт на годівлю дуже короткочасний, зазвичай зі сходу сонця і до 8-ї години ранку, а потім із 5-ї до 6-ї години вечора. Полювання в таких засідках успішні лише при великій кількості голубів і великій кількості мисливців, які ганяють птахів по полю з місця на місце.

Увесь цей опис практики засідок на голубів зараз уже майже перекази далекої старовини, вони були результативними і навіть неймовірно результативними лише за старих умов обмеженої площі посівів соняшника, яких у кожному колгоспі було всього лише 1-2 поля. Із кінця ХХ століття в центральних і південних областях соняшник є другою після зернових культурою і його масиви займають до 30-45% площі полів, тому в таких умовах знайти поле з великою кількістю прогонових голубів практично неможливо.

Але на відміну від малопродуктивних засідок на голубів у полях, засідки на водопоях не втратили своєї ефективності, особливо в сухо-степовій зоні, де основні водопої зосереджені в балках - у місцях витоку підземних вод. Саме в таких місцях і готують засідки, розташовуючи їх у вершинах і в гирлах яру, по дну якого протікає вода або є невелика загата. Вибір місця засідки в таких біотопах дуже важливий - має бути гарна видимість місцевості і шляхів підльоту голубів, там повинні бути місця для присади птахів у вигляді високих тінистих дерев та умови для кругової стрільби з різних ракурсів. Водночас збиті голуби також не мають падати у складні для підходу місця.

Нерідко розташовуючи місце засідки в такому чудовому відкритому місці, можна залишитися без здобичі взагалі, оскільки підлітаючи птахи бачать мисливця здалеку й облітають його. Розташовуючись серед дерев і в недоступних місцях, мисливець також різко обмежує поле огляду і в більшості випадків не встигає вистрілити по голубах, що пролітають над ним за частки секунди. Так, у сезон 2020 року дикої горлиці і припутня взагалі було дуже мало, і вони були такими обережними, що навіть на рідкісному в полях водопої вдавалося збити лише по кілька птахів, які випадково вдало налітали на постріл. Але все ж альтернативи не було і лише засідки на водопоях давали шанси добути голубів, тоді як у величезних полях підлаштуватися під переліт зграйок майже не вдавалося.

Потрібно сказати, що засідка на водопоях потребує терпіння і стійкості, зазвичай мисливець сідає в засідку на цілий день і має приготуватися до спеки, тобто підготувати маскування, створити гарну тінь і продувність місця довгого сидіння, тримати біля себе запас води і не демаскувати себе поруч поставленими автомобілями. Багато хто бере в засідку запас холодного білого вина в сумці-холодильнику, сідає в розбірні крісла і потім цілий день спить в очікуванні голубів, які завдяки вину якось активніше прилітають на водопій...

Літньо-осінні полювання із засідки швидко закінчуються, і вже пізно восени починаються полювання на хутрового звіра, щодо якого засідки також практикують і часто з великим успіхом. Імовірно, що вищою формою такого засадного полювання є стрільба кабана з вежі і хижака на приваді, чому ще будуть присвячені майбутні статті.