Відчуття Десни

Олег Смірнов

Березень, 2021 рік

Початок у попередньому номері

Картина тих років, як самої Десни, так і рибалок на ній зараз схожа на ідилічну. Зараз уже немає тієї Десни 80-х у її гирловій частині, немає і риби в такій кількості та якості. Руйнівних ударів по сформованій роками деснянській екосистемі почали завдавати з початку 90-х і пов'язані вони були із зубожінням людей, для яких риба відігравала роль рятувального круга. Цьому сприяла абсолютна відсутність будь-якого контролю з боку державних органів і насамперед рибнагляду.

Усього за кілька років основне поголів'я чехоні було знищено, сильно постраждали й інші види риб. Під час весняного ходу стаціонарні і сплавні сіті використовувалися повсюдно і відкрито. Жодні заборони на ловлю в період нересту не діяли, а всім відомі буксири, які базувалися в затоці Верблюд біля рибальської бази «Смарагдова», на вході в Десну вбивали електричними дугами всю рибу, що йшла на нерест із Дніпра. Ці самі люди на тих же буксирах повністю знищили все живе в Річищі, яке було суцільною зимувальною ямою і риболовля в якому строго регламентувалася. Не беруся судити за всю Десну, але думаю, що і в інших місцях це браконьєрське беззаконня процвітало.

Крім безкарного браконьєрства, були й інші причини, які привели Десну до сьогоднішнього далеко не найкращого її стану як щодо риболовлі, так і щодо екологічних показників, що безпосередньо впливають на скорочення рибних запасів. Ідеться про неконтрольовані скидання води з Київського водосховища (КВС) і відсутність будь-яких продуманих алгоритмів, які сприятимуть створенню, особливо в період нересту, сприятливих для риби умов. Сьогоднішня ситуація з регулюванням стоку води з КВС додатково погіршується через кліматичні зміни, зокрема через малосніжні зими. Здавалося б, у цих умовах людський розум має бути спрямований на максимально можливе розв’язання ситуації, що склалася, але на жаль, цього не відбувається.

Від «заборон» нашими правителями розливів Дніпра, запроваджених із початку 90-х із метою збереження своїх царствених жител, незаконно зведених у заповіднику Конча-Заспа й у природоохоронних зонах Дніпра нижче від Києва, постраждав не тільки Дніпро, але й Десна. Усе це позначилося на нересті практично всіх риб. Усі нерестовища, якими є заплавні озера, дрібні затоки, єрики і струмочки, або висохли, або втратили зв'язок з основною водою, і вже нікого не дивує піймання лящів та інших риб у серпні з невиметаною ікрою.

Іншою величезною і взаємозалежною проблемою стало обміління Десни. У 2020 році рівень води в Десні виявився найнижчим за всю сучасну історію. Про пасажирське судноплавство і вантажоперевезення річкою не йдеться навіть у найскромніших масштабах. Не рятують ситуації і нечисленні земснаряди. Робота земснарядів зараз має локальний характер, який, як правило, поліпшує в інтересах вузького кола людей стан місцевого берега, поруч із яким споруджуються котеджі і приватні пансіонати.

Ще одним плачевним результатом, що виник на базі вже перерахованих проблем, є загроза прогресуючого заростання річки і перетворення її на слабопроточну водойму озерного типу. У 2018-2020 роках ми часто виїжджали з онуками на пляж, який був розташований вище від колишньої пристані «Микільська пустинь». Про стару пристань нагадували тільки бетонні сходи, які йшли із ґрунтової дороги вниз, упираючись у заболочений простір, що яким був порослий тополями і вербами півострів протяжністю 750 м і завширшки до 80 м. Початок заростання затоки припадає на початок 2000-х. Завдяки зміні берегової конфігурації через утворений півострів змінився напрямок стоку річки, і як наслідок на середині Десни вище від пристані спочатку утворилася смужка піску, а потім і повноцінний острів розміром 140 м на 30 м. Острів швидко покрився непрохідною рослинністю і відділив фарватер річки від майже кілометрової мілководної зони вздовж правого берега, у якій течія з'являлася тільки під час зміни рівня річки.

Рівень Десни, що впав за останні роки нижче за всі норми і сягнув критичної позначки в 2020 році, ще більше позначився на заростанні мілководної частини по її правому березі. У недалекому майбутньому із пляжем у цьому місці, вище від колишньої пристані «Микільська пустинь», можна буде розпрощатися. Такий же плачевний стан по правому березі річки вище від колишньої пристані «Арсенальна», в районі села Осещина і нижче від нього. Більш сумної картини для тих, хто бачив Десну в минулі роки, придумати важко.

Ну а що ж зараз із рибою на цьому місці? Виїхати на Десну на відпочинок і не прихопити із собою снасті, було б проти всіх моїх правил. Але раз по раз дивлячись на потуги добре екіпірованих любителів зловити що-небудь серйозне на цьому великому зарослому плесі, колишнього ентузіазму не виникало.

На мілководді уздовж заростей трави на поплавцеву вудку ловилася дрібна краснопірка і всюдисуща верховодка. Поява краснопірка із чорними цятками на боках була красномовним доказом ознак стоячої води в зарослій затоці. Уздовж острова вниз за течією з правого його боку утворилася триметрова завширшки поздовжня вимоїна із замуленим дном. У денний час уздовж промоїни часто сплавлявся жерех. Цю пару півторакілограмових жерехів, таку їх кількість я нарахував за період спостереження, можна було бачити і поблизу берега до приходу перших відпочивальників. За своєю природною традицією вони заганяли дріб’язок на пісок, а потім спокійно підбирали його, повертаючись у воду.

Дрібний жерех досить часто виявляв себе характерним боєм на мілині нижче від острова. Цю дрібну і нечисленну зграйку моєї улюбленої риби я навіть не намагався протестувати своїми досконалими жереховими снастями.

Перед утвореним островом на розділенні струменя було судачине місце, яке вирізнялося твердим піщаним дном. Судачки охоче відгукувалися на мініатюрні джигові приманки, але розміри цих красенів ледь сягали «пістолетиків», яких справжні рибалки ніколи не брали.

Зустрів я тут аборигена цих місць, який рибалив у цій частині Десни десятки років, традиційно приїжджаючи на риболовлю зі своїм човном «Лисичанка» на даху бувалої «копійки». Він підтвердив мої невтішні висновки щодо тенденцій риболовлі в цьому місці вздовж села Хотянівка й загалом у гирлі Десни. Водночас він залишався прихильником цих місць, оскільки знав буквально все тутешнє підводне життя, розкладене по часових поличках. У липневу спеку він традиційно ловив на кромці фарватеру велику плотву на покаток. Вдавалося це і зараз, але похвалитися великими успіхами він не міг. Наприкінці серпня я не без його допомоги застав хід ляща і зловив із човна на пікер кілька великих екземплярів.

Ось, власне, і все враження від Десни рибальської за минулий літній період 2020 року, яка в цих місцях більше була схожою для мене на можливості автомобілів у сьогоднішньому Києві. Краса і міць автомобілів вражають, але в умовах наявної дорожньої інфраструктури і постійних заторів усі переваги досконалої техніки зводяться до нуля. Така сама ситуація чекає і рибалку з найдосконалішими снастями, який прийде на риболовлю в гирлі сьогоднішньої Десни.

Незважаючи на всю цю нерадісну для рибалки картину, я час від часу приходжу на улюблені деснянські плеса і перекати, спостерігаю за рибою, рибалками й експериментую з різними снастями. Розчарування останніми роками мене переслідують частіше й частіше, але я приходитиму сюди навіть заради тієї історії, яка вже відбулася, і, звичайно, з надією і вірою в краще майбутнє річки.