Останній
Юрій Сімчук
Березень, 2021 рік
Собака приносить вам біль лиш тоді, коли помирає.
Долучитися до полювання мені поталанило ще в дитинстві, мій батько був мисливцем, але так сталося, що мисливських собак у нас не було.
Отримавши мисливський квиток, я невдовзі придбав свого першого мисливського пса – фокстер’єра. Пізніше, після полювань із гончаками мого товариша, загорівся бажанням придбати й собі гончака. Своїх англорусів Потєшку і Бурана, яких придбав у Шполянському районі у Мар’яша, частенько возив у багажнику «Жигулів» разом із добутими лисицями. І якось із нашою компанією поїхав на полювання Володя Білоус з естонськими гончими Радою й Жулею. Тоді мене неабияк здивувало, що ці два маленькі собачки показали таку саму гарну роботу, як і великі. Вони тоді мене здивували й зацікавили.
Коли я повіз в'язати свою Потєшку до Василя Гавриловича Осипова з його вижлецем Ігрок-Шугаєм, побачив у нього у дворі естонця Айвара. Зрештою, через якийсь час у мене з'явився вижлець від Айвара Осипова й Бушуйки Савицького. Кличку своєму цуценяті я давно вже примітив – Шумок. Цуценя я взяв у серпні, а через рік на початок сезону полювання це вже був дорослий вижлець, що комфортно почувався як у вольєрі, так і в будинку.
Отже, почалися трудові будні. Вижлець вдався в Айвара характером. Коли у подвір'ї ходив кавказець, то мій кум заходив спокійно до оселі. А тут Шумок не впускав у двір узагалі нікого чужого. Якось чуємо крик надворі. Вибігаю й бачу: кум сидить на огорожі, а Шумок унизу на задніх лапах не дає йому опустити ноги. Але на полюванні це був зовсім інший собака. Відпрацювавши на совість в очереті, він слухняно зупинявся на окрик, давався до рук будь-кому з мисливців.
Із часом у мене було два естонці: вижлець Шумок і вижлиця Вєтра, яку я привіз зі Старого Самбора від Славічевих собак.
Якось на полювання до мене приїхав Ю. Карвацький і поцікавився з ноткою сарказму: «Ну, як там естонці? - І додав, - ти однаково повернешся до англорусів…» Того дня ми з-під двох моїх естонців добули 10 лисиць! Увечері, піднімаючи тост, він зізнався, що до сьогодні вважав естонців не гончаками. «Сьогодні ж я знімаю шапку перед твоїми чудовими естонцями!» - промовив він. Ось так естонські гончаки завойовують серця наших мисливців.
Колись читав розповідь Ю. Букатевича про двох мисливців, які додумалися везти з Харкова до Хмельницького вижлицю на в'язку 31 грудня. Не буду переповідати їхні пригоди, а розповім про свою. Якось в останній день року один добрий товариш із Вінниці поїхав на норове полювання з гладкошерстими фокстер'єрами. Але нори виявилися порожніми, й він покликав мене на полювання з гончими. Що ж, кличемо ще одного мисливця з англорусом і вирушаємо вчотирьох в очерети за 20 км від дому.
Приїхали ми на місце. В очеретах лисячі стежки протоптані «як сонячні промені». Зраділи: лисиця є! Тільки чи закриємо ми всі виходи малим колективом? Щойно накинули собак – відразу гін. Але масив очерету великий, всі виходи закрити неможливо. Більшість лисиць вибігають у бік лісу. Ми встигаємо відловити тільки Звонку, а мій Шумок ув’язався за лисицею. Чекаємо його повернення, але вже о 16 годині відпускаю мисливців із Вінниці додому, бо ж зустрічі Нового року ніхто не скасовував. Усіх чекають сім’ї до святкового столу. О 19 годині і сам вирішую їхати додому, бо вже й душа захолонула, а не тільки ноги. Виймаю ковдру з машини, щоб залишити Шумкові. Снігу немає, але сильний вітер, тому стелю її в очереті, а сам від машини натоптую стежку до очерету, щоб знав, де йому лягти.
Ледве годинник відбив 12 разів, устаємо з дружиною від святкового столу і їдемо по Шумка. Новорічна ніч, як у казці, у небі кружляють сніжинки, вітер не стихає. Під'їжджаємо до очерету, й у світлі фар з'являється наш Шумок! Він скавучить, дружина витирає сльози і пригощає його стравами зі святкового столу. Правду казав Мар’яш, у якого я брав свого першого гончака: «Ти будеш радіти двічі, вперше – коли він пожене, вдруге – коли ти його знайдеш». А шукати доводилося часто.
Надзвичайно шкода, що так рідко вже бувають у нас зими зі снігом. Пам’ятаю, якось були на полюванні під час великого снігу на Шипіївському ставку. Довгий масив очеретів привалений снігом, ми йдемо з обох його боків, а собаки біжать зверху по снігу. Але невдовзі помічаємо, що немає Шумка. Ні на один бік він не вибігав, незрозуміло, де ж подівся? Хтось із наших гукає, що чує роботу собаки під снігом. Підтягуємося ближче і дійсно чуємо Шумка, голос якого не на одному місці, а рухається під снігом. Обступаємо ділянку діаметром 30 метрів і за 20 хвилин такого гону з-під снігу виривається сніжний феєрверк, ніби ото в місті посеред асфальту прориває водогін - вилітає лисиця, а за нею Шумок. Лисицю добули і насміялися вдосталь.
А ще якось у січні місяці полювали у великих очеретах. Мисливців було багато й зі своїми собаками. Мороз -20 ℃, собаки нічого не чують. Хтось показав, де бачив лисицю, яка зайшла в очерет. Накидаю Шумка, він пішов, але без голосу. Але за деякий час почав віддавати голос, наблизившись до лисиці. Ганяв тоді тільки він, інші собаки не працювали. Дивлячись на це, до нашого обласного кінолога підійшов мисливець і каже: «Якщо естонець так працює, то навіщо я тримаю англорусів? Краще я заведу двох естонців…». На що дістав відповідь: «Не кожен естонець – Шумок».
Полювали ми на великому ставку у Хмільницькому районі. Очерет такий великий, що можна там полювати цілий день. Накинули ми собак і випустили з очерету двох лисиць. За однією пішли Шумок і Находка, за другою - Метрик і Звонка. Що ж, їдемо шукати. За 2 км чуємо голос Шумка. Наблизитись швидко не можемо: то яр заважає, то через лісосмугу не проїдеш. Це все тривало кілометрів 10 до річки Сниводи. Бачимо, назустріч біжить лисиця, яка дійшла до річки, але не змогла перепливти і поверталася назад, а за нею не відстають і наші собаки. От скільки може рухатися лисиця в одному напрямку! І от які в'язкі собаки.
Часто на полюваннях лисицям вдається тікати з очерету. Якщо за нею йшов Шумок, то сьогодні вже не варто було його шукати. Я залишав йому ковдру із машини і шматок хліба, а сам їхав полювати далі й повертався туди тільки наступного дня, він обов’язково чекав мене на ковдрі.
Усі мої полювання з Шумком відбувалися тільки в очеретах. А результатом його 10-літньої роботи стали пів тисячі добутих лисиць. Шумок був учасником багатьох виставок і завжди мав оцінку екстерєра «дуже добре». У віці дев'яти років на Вінницькій обласній виставці, яку судив В.М. Корубчук, що бачив його не раз, він сказав: «А на старості Шумок став кращим».
Я давно хотів розповісти про свого легендарного гончака і збирався назвати статтю: «Шумок, який приносив лише радість», але спілкуючись із власником його матері, дізнався, що мій Шумок із тієї гарної в'язки залишився один – останній. Добра була в'язка: його рідна сестра була чемпіонкою України.
На жаль, вік мисливських собак недовгий. Наш Шумок прожив 11,5 років. Зі сльозами на очах поховав я Шумка під молодим дубком. Там, де він починав ганяти, де познайомився з першим зайцем, де вперше зустрів лисичку, там він завжди буде слухати своїх побратимів, яких будуть нагонювати в цих угіддях.