Не упустіть свій шанс!

Ю. Курочка

Грудень, 2006 рік

Свого листа я адресую в першу чергу тим мисливцям і рибалкам, які з егоїстичних міркувань (зіпсую, мовляв, собі вихідний) не беруть своїх малих дітей з собою на природу. "Ось виросте, - сам розбереться, що йому потрібно у житті" - таке життєве кредо цих людей. Розібратися наші нащадки, звичайно, зуміють, та чи не пізно це станеться? Сьогодні для них у житті заготовлено багато кривих стежинок, що ведуть у глухий кут. Діапазон цих доріг широкий: від нюхання клею і аж до... Та підсумок вузький – занапащене життя. Саме від батьків залежить, чи піде їхня дитина прямою дорогою, чи зіб'ється на манівці. Давня народна мудрість говорить: "Син росте, дивлячись на батька", - а народ дарма говорити не буде!

Запросіть своє сімейство у вихідний день до найближчого ставка, де ви завчасно підготували і пригодували місце. Не варто у цей день розраховувати на ловлю великої риби. Досить для початку й того, щоб клювали карасики розміром з вказівний палець, чи окуньки-морячки. Коли ваша дитина впіймає першу рибину самостійно, вважайте, що вона сама „зачепилась” на гачок. Не нервуйтеся якщо ваш нащадок буде "зівати" або спішити з підсічною, або якщо його волосінь зачепиться на гілках найближчої верби й заплутається так, що і досвідчений майстрині, що в'яже макраме, не під силу зав'язать. Тут, як говорив Карлсон: "Спокойствіє! Только спокойствіє". Нерви сьогодні варто залишити вдома, а волю зібрати в кулак, щоб жодним словом не прохопитись про його незграбність. Якщо вам це не вдається, то тут в пригоді стане надзвичайно простий "рецепт" - згадайте свої перші кроки на рибальській стежині. Допомагає чудово! Підбадьорте, допоможіть йому повірити в свої сили. Будьте певні, що наступного разу при ваших зборах на риболовлю він буде крутитися біля вас, мов кіт довкола сала і вже потім несміливо, чи прямо (тут уже в кого який характер!) з надією в голосі запитає: „Можна і я з тобою?”

Не відмовляйте ні в якому разі! Краще відмовтесь від перспективи впіймати коропа своєї мрії й підіть на той же ставок, де жадібно клює дріб'язок. Подайте руку своїй дитині, допоможіть зробити перші кроки. Далі він упевнено буде йти сам. Між шумом і блисканням дискотек із запахом "драпу” та спокійною зорею з невибагливою пісенькою очеретянки і шелестом комишів він не вагаючись, вибере зорю. Але, щоб це сталось, потрібно щоб він, мов губка, увібрав у себе природу ще в дитинстві. Адже чого не виучив Івась, - того й Іван не буде знати...

Наведу приклад. До п'яти років мій син ріс на Закарпатті в курортній місцевості. Він знав, що десь є "віртуальний" татко, який шле гостинці та говорить по телефону, але й уяви не мав, чим той татко зайнятий. А коли приїхав, то побачив, що є на світі ціла купа справ, про які він у Рахові й гадки не мав. Це і заготівля віників для косуль, і риболовля, і полювання, і збирання грибів. Все це, ніби вир, закрутило й потягло на низ, до самого дна. "А кто пороховой димок вдохнул в часи рассвєта, тому с охотничьей пути назад дорогі нєту!" - писав чудовий поет Віталій Іванов. Надзвичайно влучні й справедливі слова! Як нитка за голкою, таж син за мною. Чи сіль нести для поповнення солонця, чи на рибалку, чи споряджати наборі – завжди поруч помічник, компаньйон і попутник.

Коли ж я побачив, що малого можна відпускати на ставок самостійно, то розіграв маленький „спектакль” для одного глядача.

- Татку! Вчора по першому льоду на Гусячому ставку такі окуні ловились! Давай сходимо завтра вранці, - спокушає мене.

Все це я чудово знав, навіть домовився зі своїм приятелем, що він "ви падково" зустрів малого на ставку.

- В мене не виходить! Завтра повинна приїхати комісія, а робота – є робота! Він ображено надувся, посопів і буркнув під ніс:

- Навіщо ті мотилі мити, як не ходити на риболовлю? Тільки пропадуть дарма. Може я сам піду? Я ж минулої зими ловив з тобою!

- А як замерзнеш?

- Зайду до дяді Петра погріюся, - парирує він.

- Гаразд.

Наш ,,риболов” бере свою легеньку пешню, розкладний стільчик кладе в пакет дві вудочки. Ну, то я пішов, га?

- Давай, давай, поки мама не передумала, - підганяю його, а сам садками, паралельним курсом супроводжую його, (щоб не здогадався про мою присутність). Ховаюсь у шкільному парку за якихось метрів двадцять від ставка.

Біля берега „випадково” сидить Петро, а далі на льоду досить людяно. Богдан вітається з ним, з ближніми рибалками.

- Де тобі пробити лунку, - пропонують свої послуги.

- Я сам! - показує серйозність своїх намірів і розмірено починає довбати лід, потім розкладає стільчик.

- Давай я тобі прив'яжу "напівмісяця". На таку мормишку і без мотиля буде клювати! Так, як лапті! - це вже Петро робить „широкий жест”.

Вони собі позаговорницьки перемовляючись, прив'язують іншу мормишку. Приятель знає про мою присутність і вправно грає свою роль. Талант у людини! Малий починає грати мормишкою.

-Є-е-е! – вигукує він.

- З початком! Так тримай! А татко нехай гроші заробляє! - під'юджуючи мене „п'є” мою кров закадичний друзяка.

Біля синового стільчика вже обкачуються в сніг кілька окунів. Не "лапті", але й не "морячки".

Малий зробив занадто розмашисту підсічку і з досадою кинув "балалайку" на лід.

- В тебе проблеми? - питає його Петро.

- Обірвало! – ледь не плаче мій рибалка.

Тут справ на копійку. Зараз прив'яжемо ще таку. Я вчора напаяв заспокоює сина "нянь".

Я не витримую і виходжу зі схованки.

- А ти ж казав, що комісія в тебе! – із сарказмом, на який він тільки здатний вітається приятель.

- Де ти раніш був? – це вже син влаштовує мені "допит". У мене тільки но окуняра отакенний (розвів руки, мов лебідь крила) мормишку відірвав.

- То як, друже, буде з мого сина рибалка? – запитую підморгуючи Петра.

- Буде! Брехати вже навчився, навчиться і рибалити спокійно. Головне, що бажання є, а досвід – справа наживна.

Так от, мені здається, що я свій шанс не пропустив. Не пропустіть і ви, шановні мисливці та рибалки!