Кулька-самолов

Володимир Супруненко

Квітень, 2021 рік

Весна повільно набирала силу. Ще не покрилися зеленим серпанком дерева, але вже крізь старе листя проклюнулися зелені травинки. Скрізь на галявинах жовтіли квіти пшінки. Дзижчали бджілки, пурхали метелики-білявки. У цю ранню весняну пору ми з Віктором - моїм давнім, зі шкільних часів товаришем, який років на двадцять випав із мого життя, вибралися у плавні. Однокашник, для якого з дитинства риболовля була найголовнішим заняттям, взявся навчити мене незвичайної ловлі риби. Я більше віддаю перевагу спінінгу. Однак із цікавості, за компанію, а головне, щоб прогулятися по ожилим після зими плавневим урочищам, погодився «погратися» вудкою. І не пошкодував. Однак усе по порядку.

Ми розташувалися на березі невеликої внутрішньої плавневої водойми, яку рибалки називають Роздорами. Вона вузьким бакайчиком з'єднана з широкою протокою, що впадає у Дніпро. Посередині озерця стирчить кілька корчів, у деяких місцях видно колоди тополь - це старі дерева, що впали у воду.

Не минуло й пів години, як товариш приготував оснащення собі і про мене не забув. Мені залишалося лише спостерігати за процесом приготування до лову. Для рибалки це дуже відповідальний і хвилюючий момент. Це передчуття трофея, яке іноді за емоційністю буває сильнішим, ніж навіть процес лову і навіть сам трофей. Оснащення складалося з метрового відрізку волосіні. На кінці її кріпилася пружинка (вона ж і тягарець), яку набивали кашею. Над нею розташовували п'ять коротких повідців із крихітними гачками, які рибалки називають «заглотишами». Фішкою оснащення був помаранчевий ковзний поплавець у вигляді кульки. Зроблений він був, як пояснив мій супутник, із тенісної кульки. Його спочатку треба пофарбувати в який-небудь яскравий, помітний на воді колір (скажімо, помаранчевий), потім розрізати навпіл, вставити трубочку, через яку буде протягнуто волосінь, і склеїти половинки.

Товариш прикріпив свою оснастку до спінінга і спритно метнув її в прогалину між корчами. Я спробував зробити те саме, але у мене нічого не вийшло. «Тренуйся», - сказав мій досвідчений супутник. Поки я примірявся, поки після чергового невдалого закиду розплутував повідці, поки намагався нанизати опариш, вишукуючи на його кінці чорну цятку, за яку і треба підчіплювати гачок, Віктор висмикнув пристойну краснопірку, нижче від якої на гачку теліпалася плотвичка. «Тут і підсікання особливого ​​не потрібно, - пояснив він. - Риба клює, і кулька відразу підстрибує над водою, ось під час цих підскоків вона ніби і підсікає рибку. Тобі залишається тільки висмикнути здобич і зняти з гачка. Методика проста. Ловля майже на шару, точніше на кульку».

На відміну від інших глибоких внутрішніх плавневих водойм, мілководне озерце швидко прогрівається, риба тут водилася, хоч і невелика, але різна. Години за дві Віктор насмикав кілограмів зо два плотвичок, карасиків, окунців, плоскирок. Причому нерідко за один закид ловилося відразу по дві рибки: на верхньому гачку верховодка, на нижньому - карась або окунь. Мені ж так і не вдалося освоїти тактику далекого і влучного закидання. Довелося задовольнятися прибережним ловом сріблястого дріб’язку. Однак я і цьому був радий. Дріб’язок - верховодка, плотва - клювали жадібно і стрімко. Іноді, ледь поплавок торкався води, він відразу своїм смикання подавав сигнал про те, що живність сидить на гачку, і я висмикував відразу по дві-три рибки. Так закид за закидом набрався кілограм із лишком «потерушки». Так у нас сільські діди-рибалки говорять про дріб’язок, який часто ловлять заради розваги: ​​«Хоч і риба-потерушка, а добра юшка!»

Найголовніший же мій результат цього погожого весняного дня - це те, що я дізнався про новий спосіб ловлі, і, звичайно ж, радість від спілкування і природою, що пробуджується.