Їх у двері, а вони у вікно лізуть

Тетяна Теличко, Всеукраїнська мисливська спілка

Травень, 2021 рік

25 березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт 5302 «Про внесення змін до закону «Про мисливське господарство та полювання». Ним запропоновано виключити поняття «шкідливих» тварин; заборонити регулювання чисельності вовка в немисливський сезон, а бродячих котів узагалі; скасувати норму про те, що єгерська служба має право регулювати чисельність хижих і шкідливих тварин протягом року без спеціального дозволу. Як повідомив сумновідомий КЕКЦ В. Борейка, законопроєкт розробляли вони спільно з АЗОУ, а зареєструвала його депутатка Анна Скороход із колегами.

Завданням цього законопроєкту, як свідчить пояснювальна записка до нього, є охорона диких тварин, які опинилися на межі зникнення. Але що це, як не відверта брехня? Чому захист хижих і шкідливих тварин насправді підвищує загрози для видів, які опинилися на межі зникнення, і чого це раптом вовка занесли до зникаючих видів? Давайте розбиратися!

У документі перераховано різноманітні європейські й міжнародні документи, які спонукають захищати вовка, і зазначено, що Україна нібито порушує взяті на себе зобов’язання з охорони цього виду. Насправді ж приєднувалися до Бернської конвенції ми із застереженнями – регулювати чисельність вовка Україна може з метою запобігання його негативного впливу на популяції інших видів та серйозній шкоді худоби. Європейські країни навіть попри те, що вовк там має охоронний статус, регулюють його чисельність за допомогою полювання, і це сумісно з усіма природоохоронними директивами ЄС – 2019 року такого висновку дійшов Європейський суд. Кожна країна самостійно визначає допустиму для себе чисельність цього хижака, а «надлишок» вилучає за допомогою полювання. Член ЄС Болгарія так само, як і ми, дозволяє полювати на вовка й інших хижаків протягом усього року й під час полювання на інші види. Отже, ні про які порушення зобов’язань з боку України говорити немає приводу і, наскільки нам відомо, жодних застережень щодо полювання на вовка від постійного комітету Бернської конвенції Україна не отримувала.

З особливою завзятістю у пояснювальній записці до законопроєкту автори намагаються набрехати, що вовка в нас винищують. Ми детально говорили про питання вовка в Україні у статті «Цікава арифметика» (№3, 2021 «ПтР»). Тут дозволимо собі лише повторити цифри. Протягом щонайменше останніх 15 років, відповідно до офіційної статистики, в Україні хоча й добувають половину облікованої популяції сіроманців, вона залишається стабільною на рівні 2000-2700 особин. За суб’єктивними оцінками зоологів, чисельність цього виду в Україні насправді набагато більша – від 3000 до 5000 особин. Кому-кому, а вовку в нашій державі знищення точно не загрожує, і це відомо всім.

Ну і на окрему увагу заслуговує така цитата. Хоча автори і зазначають, що поза сезоном полювання на вовка здійснюється за спеціальними дозволами, тут же додають: «Далеко нерідкі випадки браконьєрського відстрілу вовка, коли порушник відстрілює вовка без наявності в нього яких-небудь… дозволів». Вибачте, а під час незаконного полювання на інші види беруть якийсь спеціальний браконьєрський дозвіл чи що? Чому ж ви не переймаєтеся браконьєрством загалом?

Обіцяна депутатами робоча група з напрацювання інструментів боротьби з браконьєрством завершила свою роботу, так і не розпочавши її. Якщо вам потрібні аргументи, як заборона полювання призводить до зростання браконьєрства – будь ласка. У Фінляндії, яка має «охороняти» вовка, а дозволяє регулювати його чисельність, також є невдоволені цим фактом «зоозахисники». Аргументом на користь дозволу полювати на хижака держава називає запобігання браконьєрству. Так, конфлікти «людина-вовк» призводять саме до того, що боротися з хижаком починають неконтрольовано і протизаконними методами. Тому цивілізовані країни переводять усе в законну площину. А тепер згадайте, скільки повідомлень із темою «вовки тероризують селян» ви бачили у ЗМІ за останні роки, і стане зрозуміло, що ухвалення цього законопроєкту якраз і збільшить браконьєрський відстріл вовків у нашій державі.

Обговорюючи питання так званих «шкідливих» тварин, здається, ніби усі забувають, що ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» стосується виключно території мисливських угідь, ведення мисливського господарства і полювання. Чи коректно називати бродячих собак і котів шкідливими для мисливської фауни? Звичайно. Екологи вже давно назвали їх найбільшою загрозою для дикої природи, оскільки вони порушують природний баланс. Існує безліч досліджень про те, як бродячі коти і собаки призвели до знищення цілих видів диких тварин, і яку загрозу ті ж коти несуть видам птахів, що є рідкісними і потребують захисту. Так, досить складно вести будь-яку дискусію, коли мова заходить про «милих і пухнастих улюбленців». Тому просто обмежимося цитатою авторів законопроєкту, що шкідливих тварин у природі не існує, бо вони можуть завдавати шкоди в одних природних умовах, а в інших приносити користь. Тільки доповнимо його – бродячі коти і собаки не є частиною дикої природи, тож давайте нарешті візьмемо за аксіому, що домашні тварини мають жити вдома і там «приносити користь», а на території диких тварин (мисливських угідь) їм не місце.

Повертаючись до тварин диких, наведемо аргумент законотворців щодо необхідності заборонити регулювання чисельності бродячих котів. Мовляв, мисливці часто їх плутають із лісовим (диким) котом, і тому відстрілюють останніх, а це – червонокнижний вид. Відкривши сторінку лісового кота на сайті Червоного списку МСОП (Міжнародна червона книга), серед найбільших загроз для цього виду знайдемо… здичавілих домашніх котів. Вони конкурують із дикими за здобич та простір і підвищують ризик передання хвороб. Негативним фактором для лісового кота є й гібридизація з домашніми котами. До речі, з 1999-го до 2020 року офіційна чисельність лісового кота у нас зросла з 0,5 тис. до 1,4 тис. особин, отже, вид успішно відтворюється.

Автори законопроєкту фактично не навели прогнозу соціально-економічних наслідків після його ухвалення, а вони будуть катастрофічними. Напевно, немає потреби пояснювати мисливцям, що відбудеться в разі різкого збільшення чисельності хижих та шкідливих тварин в Україні. Збитки чекатимуть не лише на особисті селянські (фермерські) господарства й так збіднілий мисливський фонд, а й на ті червонокнижні види, які держава нібито намагається захищати.

Так, вкотре ми переконуємося, що депутатів зовсім не цікавлять наслідки, не хвилює їх, як із цими наслідками жити, насправді тема якогось уявного «захисту» тварин залишається топ-темою для депутатського піару. Незрозуміло лише, чому захищати намагаються виключно «хижих і шкідливих» тварин, а інших видів для законотворців наче й не існує.