Кілька питань щодо проблем рибальства

Володимир Нижник

Липень, 2021 рік

Спостерігаючи збоку за варварським, практично безконтрольним, винищенням водних живих ресурсів в Україні, виникає враження, що для чиновників, які контролюють і керують нашою рибною галуззю, кількість риби і раків у наших водоймах із кожним роком все збільшується, а тому - все гаразд, нічого тут змінювати не треба. Але ж це далеко не так! Як рибалка-любитель і раколов із 50-річним стажем авторитетно заявляю про зубожіння наших водойм у рази! І головна причина цього - помилкові, жодною логікою необґрунтовані, жодними науковими викладками не підтверджені, глибоко корупційні підходи і правила користування водними живими ресурсами в Україні. Напівзлиденному українському народу кидають кісточку - ось вам безоплатне аматорське рибальство, насолоджуйтеся нашою «совковою добротою», а з іншого, поки ми смокчему цю голу кістку, поки сидимо з вудкою на бережку, чекаємо карасика, вони закидують наші водойми сітками, тралами, неводами, ятерями і раколовками.

Не дивуйтеся, шановні читачі, що в цій статті звучатиме більше запитань, ніж відповідей, часом, я і сам не можу зрозуміти витоків недолугості і бездарності нашої державної політики у сфері рибного господарства та природокористування загалом.

Почну з простого, чому, наприклад, закон України «Про мисливське господарство та полювання» був ухвалений уже у 2000 році і відтоді кілька разів правився, а закону про рибальство досі немає? Невже водні живі ресурси України - риба, раки, креветки та інше - менш значущі для держави і народу, ніж державний мисливський фонд - мисливські звірі та птахи? Аж ніяк! Якщо українські мисливці (яких наразі - приблизно 300 тис.) щорічно офіційно добувають приблизно 3,5-4,5 тис. тонн дичини (це сумарно всіх видів у перерахунку на живу вагу), то рибалки-любителі (яких в Україні приблизно 3 млн) щорічно виловлюють орієнтовно 40 тис. тонн риби всіх видів, тобто в десять разів більше! І це тільки рибалки-любителі, і тільки риби!

А може, в Україні і не потрібен ніякий спеціальний закон про рибальство, може, чинні «Правила любительського і спортивного рибальства» настільки досконалі, що нічого і міняти не треба? Нісенітниця! Якби вони були досконалими, не було б на воді такого повального безладу. І знову питання, чому українському мисливцю, який побажав добути парочку перепелів, необхідно мати чотири дозвільні документи (окрім паспорта на мисливського собаку) і заплатити за один день полювання не менше ніж 150 грн, а тому ж рибалці за спійманих 3 кг судаків (або одного 50 кг сома) жодних дозвільних документів і жодної оплати не треба?! Це так ми цінуємо наші природні ресурси?

Мої опоненти часто запитують: а за що платити? Відповідаю. Згідно з нашим законодавством, усі природні ресурси належать українському народові, зокрема і риба, яку ловлять і їдять тільки 3 млн українців, тобто кожен п'ятнадцятий. Це означає, що в нашому щорічному улові тільки п'ятнадцята частина належить нам по праву безоплатно, а за 14/15 відловлюваної нами риби ми маємо розрахуватися (заплатити). А власне, кому і за якою схемою? Ось вам і перший провал чинних Правил любительського рибальства. У цьому місці мене спробують ткнути носом у ст. 16 закону України «Про тваринний світ», у якій любительське рибальство прирівняне до «спільного користування об'єктами тваринного світу», тобто до безоплатного. Чому безоплатного? Чому ви, вилучаючи з природи 14/15 належних вам ресурсів, не повинні за це платити? Де тут справедливий підхід? До того ж у нас що, не потрібні кошти на відтворення рибних ресурсів, на гідну зарплату рибінспекторів і їхнє технічне забезпечення? Ось, зокрема, і тому ми маємо переважно корумповану рибінспекцію.

А, може, рибалки-любителі не хочуть або не здатні заплатити за рибальство? Теж нісенітниця! Зрозуміло, плата за любительське рибальство має бути диференційованою залежно від кількості рибальських днів, норм вилову, цінності видів виловлюваної риби, застосовуваних (або ні) плавзасобів, з пільгами для окремих категорій (вік рибалки, неповнолітні, пенсіонери, інваліди, учасники та ліквідатори), з урахуванням інших факторів. Чому в мисливській галузі така градація є, і хто хоче добути трофейного оленя, платить 25-75 тис. грн, а за зайця - 250-750 грн, тобто в сто разів менше? Ну так, це ж дичина - цінний природний ресурс, а то риба - непотріб якийсь.

Ну, а з якої причини в Україні досі не введена плата за любительський вилов раків, вони що, теж малоцінний продукт? А може, нирці їх не вміють ловити мішками? У цивілізованому світі аматорська риболовля давно вже платна. І головне, щойно ми введемо плату за любительську ловлю риби, раків і креветок, ми запросто зможемо відмовитися від промислового рибальства, адже на кошти, зібрані з рибалок-любителів, ми зможемо утримувати апарат рибальської галузі та інспекцію. Але... Є тут одна заковика, про яку наприкінці статті.

Є ще питання, чи важливо нам для збереження водних ресурсів розуміти: скільки українських громадян займається аматорським рибальством, скільки і яких видів риби, на яких водоймах вони виловлюють? Безумовно так, інакше неприпустимо експлуатувати будь-які ресурси! Не знаючи, скільки ловимо, не бачимо, чи перевищує щорічний вилов щорічне відтворення. Тут і козлу зрозуміло, якщо щорічно ловити більше, ніж природа відтворює, то будемо мати постійне виснаження рибних ресурсів! І що? Хто у нас веде облік риби і раків, відловлюваних рибалками-любителями і раколовами-«любителями»?

А як, запитаєте ви, його вести? Та дуже просто, ввести єдиного зразка державні рибальські квитки і щорічні картки обліку виловленої риби або раків (за аналогією з посвідченнями мисливця та контрольної картки обліку добутої дичини). Ну ось, знову якісь папірці, крутійство і бюрократія... Нам вольницю подавай, щоб нічого перевірити і нікого впізнати не можна було б. Але ж іншого шляху немає, без обліків, без статистики немає можливості оцінити проблему, а отже, немає бачення подальших дій, немає розвитку галузі. Мені можуть заперечити, що ми маємо сьогодні контрольні картки обліку добутої дичини і що, у нас хіба налагоджений облік дичини за контрольними картками? Згоден, поки не налагоджений. Але це поки що. Адже небажання Агентства лісових ресурсів налагодити такий облік ніяк не означає неможливість зробити це в принципі.

Ну і як тут не згадати про сьогоднішнє лихо - пандемію і карантини, але у світлі любительського рибальства. Для цього поставимо на перший погляд дурне запитання, чому в період нересту можна ловити тільки на одну вудку з одним гачком, та ще й у чітко відведених місцях? Начебто тут усе логічно і зрозуміло - щоб, не дай Боже, не наловили більше, ніж... Ніж 3 кг? А якщо є обмеження 3 кг на день і звичайне (не нерестове) обмеження 5 гачків на рибалку, до чого ще обмеження? Чому не можна ловити на дві вудки? Чому не обмежена кількість черв'ячків або приманки? Якщо рибалка допустить перевищення норми вилову 3 кг, то його і треба карати саме за це порушення - перевищення норми вилову. Чому, за якою комуністичною ідеологією дозволена риболовля в період нересту в населених пунктах і заборонена в інших місцях?!

У мене є дача в Миколаївській області на березі Південного Бугу. Там, крім нашого, поруч ще три дачні кооперативи, загальна кількість ділянок - понад тисячу. Цьогоріч на травневі свята на дачних ділянках зібралося понад 2 тис. відпочивальників, із яких приблизно 200 - рибалки. При цьому ми з незрозумілих совкових принципів не вважаємося людьми, рибінспекції начхати на наші інтереси, бо ми не входимо в населений пункт, на нашій ділянці Південного Бугу будь-яка любительська риболовля заборонена! І ці 200 рибалок поневіряються берегом, щоб посидіти з вудкою на свято, хто йде чорт зна куди в сусіднє село, а хто вимушено порушує і ловить карасиків та плотвичок на нашій «забороненій» ділянці, щоразу кидаючись від будь-якого човна або пішого патруля. Водночас, як я вже описував раніше, просто у нас перед очима майже щодня тралять це нерестовище промислові рибалки, а ввечері висипають 5-7 лав промислових сіток кожна по 300-400 метрів. І це відбувалося 1-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6 травня і далі! То нерестовище це чи промислова ділянка?!

І ще, вже два роки ми живемо в умовах пандемії та карантинів, два роки люди тиняються навесні, не знаючи куди себе подіти, де сховатися від собі подібних. Найкраще і найбезпечніше рішення - поїхати на природу, на риболовлю, на свіже повітря, усамітнитися на бережку, подалі від скупчення людей. Так ні, мудаки з рибагентства забороняють розосередитися рибалкам із сім'ями по всьому узбережжю, і змушують зібратися натовпом на маленькій ділянці берегової кромки, та ще й у населених пунктах, де вони нам дозволяють постояти в натовпі! Річ у тім, що вони за рибку переживають, дають рибі можливість без стресів віднереститися. А трали по голові - це не стрес для риби?!

І ще питання. Згідно з п. 3.14 згаданих вище правил, забороняється пересування плавзасобів на ділянках, оголошених органами рибоохорони нерестовищами в період нересту - всіх плавзасобів, крім суден спеціально уповноважених органів, які здійснюють охорону водних живих ресурсів. Що там незрозуміло написано, крім човнів рибінспекції, екоінспекції, водної поліції і прирівняних, плавати по нерестовищу в період нересту заборонено! Це в Україні заборонено, а в Миколаївській області по Південному Бугу плавають усі, хто отримав корочку «промислового рибалки», і не тільки на човнах із розпізнавальними знаками, і на довбанках, і гумках, і з моторами, і без. Головне, дістати добро від Захара - там він і закон, і право. А люди? А хрін із ними з тими людьми, головне, щоб бригади Захара наловили стільки, щоб у Києві були задоволені ним, ну і він сам, звичайно.

Думаю, що читачі здогадалися, до чого я веду. До корінних змін у принципах користування водними живими ресурсами в Україні, головні з яких - введення плат за любительську і спортивну риболовлю; введення дозвільних документів на право любительського і спортивного рибальства; заборони промислового рибальства у внутрішніх водоймах (або значного його обмеження за термінами, територіями та видами риби); розширення сфери і прав громадського контролю у сфері рибальства, як любительського, так і промислового.

А для цього треба докорінно переглянути законодавство України у сфері використання водних живих ресурсів. Ага, а хто ж на таке погодиться? Може, ті жирні коти, які полюбляють свіжу рибку і раків, які сидять у кабінетах (на посадах) у рибагентстві і рибінспекції?!

Далі буде