Фальшива відпустка

Олександр Пономаренко

Вересень, 2021 рік

 

У Микити Пилиповича Заброди справді велика відпустка – цілих 56 днів, плюс ще три дні, якщо протягом року він не хворів (а чого б йому хворіти, якщо він постійно веде здоровий спосіб життя?); плюс ще один день, якщо він на прохання адміністрації брав участь у якомусь мітингу, на підтримку, наприклад, не перейменування району, або виносив стільці з приміщення для гостей на день міста. Отож відпустка у нього тривала, як зимова ніч, або як собача пісня, або як і те, й інше разом узяте.

Але, не повірите, він не радий такій відпустці – це для нього не відпустка, а справжнє пекло: щодня їде в ліс по гриби чи ягоди, потім усе це законсервуй, заморозь; одна лише стерилізація грибів – 55 хв, до першої ночі треба стерилізувати, а хочеться ж і футбол подивитися.

Або візьмемо риболовлю – виходить те саме: налови, почисть, посмаж або засоли, зроби тараню… Або полювання: тут ще й нерви міцні мати треба, аби повернутися з друзями, так би мовити, без втрат.

Так хіба то, міркує Микита Пилипович, відпустка: він і ворогу такої відпустки не побажає. А ось справжня відпустка в нього почнеться 1 вересня, коли він піде на роботу, і після роботи, на якій він відпочине, зможе собі дозволити, чого душа забажає. Діти з онуками поїдуть на море, дружина - на курси підвищення кваліфікації – ось тоді він зможе по-справжньому відірватись. Наприклад, після спекотного дня в басейні пити пиво із сигарою, або поїхати в Київ на футбол, або протопити лазню запашними дровами з акації й після легкого пару й басейну попити пива з копченим лящем. Або поїхати в інший кінець міста, погуляти з кумом у доміно, бо настали такі часи, коли люди зовсім перестали грати в доміно – грають лише в комп'ютерні ігри. Йому іноді смішно дивитися, як людина поважного віку тисне кнопки у тому мобільному й радіє, як мала дитина. І коли Микита Пилипович дивиться на таких, то думає, що вони несповна розуму.

А ще коли настане-таки ця справжня відпустка, він навіть на полюванні не нервуватиметься: не буде дичини - стрілятимуть по кавунах, і втрат не буде, і буде що згадати, щоправда, онукам цього не розкажеш.

А оця законна відпустка, що довга, як зимова ніч і ніяк не закінчиться, тому щодня одне й те саме: збирай гриби, консервуй, лови рибу, чисть, а ще вдень слідкуй, щоб онуки читали щось, бо лише відвернешся, уже в інтернеті сидять і, на його глибоке переконання, цей інтернет – це справді кара Господня.

 - Діду! - це менший онук Максим, - я не хочу бути священником, хочу, як ви, збирати гриби й ходити на полювання!

- Ні, - відповідає йому Микита Пилипович, - не треба, бо тяжкою буде твоя доля.

- Нічого, діду, - усміхаючись каже Максим, - ви самі говорили, що легкого хліба немає, зате відпустка у вас майже така, як та, що дають у психіатричній лікарні.

Микита Пилипович нічого не відповів онуку, бо думав лише про одне: коли нарешті перше вересня, бо оця належна відпустка, то ніяка не відпустка, а щось таке, як ото в народі кажуть, ні риба ні м'ясо.