Чорнобильські олені

Сергій Жила

Листопад, 2021 рік

Благородний олень зони відчуження, або нинішнього Чорнобильського біосферного заповідника, - явище унікальне.

Олень благородний має й інші назви: шляхетний, червоний, європейський. Він має велику кількість підвидів, які між собою легко схрещуються. У минулому в Асканії Новій проводили спеціальну гібридизацію між підвидами, щоб вивести нового продуктивного з високими трофейними показниками рогів асканійського оленя. Цілком можливо, що крові цього асканійського оленя будуть виявлені й у нинішнього чорнобильського.

Один з наукових авторитетів, коли скептично відгукувався про роботи з розведення антилоп канн чи виведення якихось гібридних оленів в Асканії, називав такого звіра «ублюдочним». Із причини тієї гібридизації роги асканійського оленя проблемні для конкурсної участі та й для розведення на фермах цей олень нікому не потрібний. Широко розпіарена в радянські часи і неймовірно вартісна робота – шлях у нікуди. Коли порівнювати роботу щодо оленя в Асканії і сучасний спонтанний проєкт щодо того ж виду у Чорнобильській зоні, то перший - повний крах, а інший - суперрезультативний. Перший - фантастично дорогий, а інший з нульовою вартістю. Генетично обидва олені, можливо, й родичі, але у поведінці, екології – це зовсім інші види. Я добре пам’ятаю благородного оленя 1980-х і я його зовсім не впізнаю у сучасному чорнобильському. Олень-чорнобилець, очевидно, буде гібридом між окремими підвидами, він самостійно заселив зону відчуження десь на рубежі ХХ і ХХІ ст. Що намішали в Асканії – питання насправді другорядне, бо головне, що місцева популяція оленя напрацювала з часом купу всіляких механізмів у поведінці, соціальній структурі, котрі дають їй змогу успішно виживати в умовах високої чисельності вовка. Тому для мисливського господарства України це золотий генофонд.

Як доповнення до сказаного, польські дослідники Біловезької пущі в один голос стверджують, що там олень легка здобич для вовка. Стосовно чорнобильського оленя цього сказати не можна, цей вид є цілком самодостатнім у системі хижак-жертва. У дуже посушливу зиму 2019-2020 рр. вовки досить багато добували лосів на водоймах-водопоях. Олень же відпрацював ефективні схеми уникнення переслідування на водопоях, які я назвав би навіть геніальними. Ці тварини справді діють нестандартно, часто навіть узимку заходять у воду й там спокійно п’ють, постійно спостерігаючи за місцевістю.

Олень на відміну від лося має порівняно з розмірами тіла велике серце (серцевий індекс), і це дає змогу витримувати тривалі переслідування вовків по суходолу. Лось менш стадна тварина і для ефективного уникнення переслідування потребує важкодоступної місцевості з болотним і моховим покривом. Чорнобильський лось порівняно з оленем інтелектуально недорозвинений. Природа створила лося для життя на болоті й там він справді непростий вид для добування чи то вовками, чи то мисливцями. Під час розведення оленя в мисливських господарствах рівнинної частини України найдоцільніше використовувати генетичний матеріал чорнобильських оленів і певний тутешній досвід. Для цього необхідно з поголів’я чорнобильських оленів створити оленеферму й далі їх продавати для мисливських господарств.

Для Чорнобильської зони свого часу була розроблена й затверджена на високому рівні спеціальна програма «Фауна», згідно з якою передбачалося проводити регулювання чисельності вовка та робити випуски таких видів копитних, як зубр і кінь Пржевальського. Досить активно цю програму просував і втілював у життя Микола Самчук. Випуск зубрів згідно з проєктом «Фауна» був здійснений дуже малою партією і не мав успіху. Але коней Пржевальського випустили багато, і цей вид добре прижився. По правді, коні-пржевальці, або як їх часто звуть у англомовній літературі «тахі», можна вважати екологічними аналогами аборигенних диких тарпанів. Висловлювалась гіпотеза про можливість існування лісового підвиду тарпана, й успішна історія заселення тахі в Чорнобильській зоні й заповіднику є переконливим прикладом того, що лісовий підвид коня колись давно реально існував на Поліссі. Принаймні лісовий тарпан водився на великих лесових острівцях (леси – це глинисті ґрунти, на яких надалі сформувалися наші чорноземи), як то Чорнобильсько-Чистогалівський лес чи Овруцько-Словечанський, сприятливі умови для цього виду були.

Благородний олень - перспективний вид для мисливського господарства в Україні, котрому не приділяють належної уваги й з ним чомусь не хочуть працювати користувачі мисливських угідь. Особливо велику ставку на оленя потрібно робити через африканську чуму свиней та проблеми з диким кабаном. Чума, як бачимо, прийшла до нас надовго. Колись давно, коли мисливці й деякі фахівці критично ставилися до ідеї депопуляції дикого кабана, ветеринарна і санітарна служби казали, що після проведення депопуляції проблема буде знята, бо все решта у нас під контролем. Нині час відповідати за сказане, бо відбулася справжня депопуляція дикого кабана, й упродовж тривалого часу, але розв’язання питання африканської чуми так і не видно. Кабаняча тема є дуже важливою для мисливського господарства України і про неї потрібно весь час говорити. АЧС засвідчила відсутність у нас елементарного ветеринарно-санітарного контролю, проблему корупції, вивезення й реалізації м’яса за межі існуючих осередків АЧС.

Власні спостереження автора вказують на те, що в Україні набули широкого розмаху відстріл копитних у сутінках та нічне полювання вздовж шляхів із використанням тепловізорів. Багато інформації на цю тему можна знайти в інтернеті, на форумах. Це проблема не тільки українська, але й білорусько-російська, прибалтійська, казахська… Виявляти такі факти й тим паче боротися з ними складно. Рештки добутих оленів, лосів, козуль можна виявити, використовуючи передусім голоси чи візуальні зустрічі круків. Ці птахи швидко виявляють добутих копитних, але й так само швидко утилізують рештки. Під час рейдів потрібно влаштовувати нічні засідки і звертати увагу на ті автівки, які рухаються повільно дорогами загального користування або пересуваються малопроїжджими шляхами. В Україні браконьєрство місцевих жителів скоротилося, але збільшилося незаконне полювання за участі правоохоронних органів, багатих і впливових. Таких непросто затримувати і їх неможливо притягнути до відповідальності. Та й затримувати нема кому. Єгерська служба деградувала, й нині це не бойовий підрозділ, а радше загоничі на полюваннях та обслуговчий персонал.

Благородний олень - один із найкраще вивчених видів світової фауни. Дуже багато інформації і фото про цього копитного було отримано в оленепарках чи класичних мисливських господарствах Європи за відсутності вовка та добре зорганізованої кормової бази, із зимовою підгодівлею. В умовах Чорнобильського заповідника олень існує в дуже жорстких і навіть екстремальних умовах без будь-якої підгодівлі, без будь-яких смачних сільськогосподарських харчів з полів чи окультурених сіножатей та ще й поряд із вовком. Усі ці обставини роблять чорнобильського оленя виключно цікавим об’єктом для наукового вивчення. На прикладі чорнобильського оленя можна з великою часткою достовірності робити екстраполяцію на природно-первинну поведінку цього виду, його екологію, відносини з хижаками, іншими травоїдними конкурентами. Це дає підстави говорити про чорнобильського оленя як про окремий польовий екотип цього виду. Англомовна наукова література про оленя змістовна, цікава, але вона стосується оленя в антропогенному європейському середовищі.

Олень - перспективний вид для розвитку екотуризму й аудіовізуальних спостережень. У Європі ревучих оленів часто можна спостерігати не тільки на оленефермах, в національних парках, але і просто на узбіччі автошляхів. На таких ділянках у період реву трапляються затори. Люди повільно їдуть, милуються рогачами, фотографують. У лісовій місцевості за умови полювання на цей вид спостерігати оленів майже неможливо. В умовах Чорнобильського заповідника ведення спостережень теж вкрай непроста справа, але на деяких напіввідкритих ділянках перелогів, заплав є можливість подивитись на цих тварин. З урахуванням тієї обставини, що в майбутньому у Чорнобильському заповіднику і зоні відчуження планують розвивати екотуризм, шляхетний олень може бути одним із перспективних видів для цієї діяльності. Багато тварин під час організації масової підгодівлі і за відсутності полювання швидко стають ручними і не реагують на присутність людини. Олень у цьому сенсі не є винятком.

В умовах зони відчуження найчастіше ручними стають лисиці, які можуть брати їжу навіть з рук туристів. Поблизу багатьох контрольно-пропускних пунктів є невеликі смітники, куди періодично потрапляють рештки людської їжі. Це і є перший крок до приручення лисиць. Звірі, які їдять на смітнику, формують у своїй уяві образ людини як джерела смачної їжі. Людина водночас не є джерелом небезпеки і непокоєння. Лисиці не мають уявлення, що таке полювання. За мишоподібними потрібно багато бігати, а людина дає легку у добуванні їжу. Такі процеси приручення оленів у заповіднику і зоні відчуження не відбуваються. Але у місті Прип’ять проживає ручний лось. Він змушений був призвичаїтись до постійного перебування тут туристів. У період гону, коли гормони в крові додають сміливості, агресивності цьому звіру, його можна побачити у зарослому лісом місті. Чорнобильський олень повсюдно має абсолютно дику поведінку. Іноземні фахівці щодо диких звірів кажуть, що вони сором’язливі. Безсоромно нахабних оленів без проблем можна штучно виховати у будь-якому місці. Для цього потрібно багато якісної дармової їжі й відсутність полювання. Це саме те, що треба для масового споглядання туристами любовних утіх з ревом і турнірами. Невеликим групам і професійним фотографам можна демонструвати диких оленів. Але це потрібно робити дуже обережно й зрідка, щоб їх не лякати і не спотворити їхню природну поведінку.

У Чорнобильському заповіднику рогачі ревуть навіть зранку і надвечір у світлу частину доби. Це дає змогу їх фотографувати. Так, у 2020 р. в розпал шлюбного періоду рев оленя можна було почути навіть із центра Чорнобиля, де багато автотранспорту й постійно проживає велика кількість вахтовиків.

Чисельність оленя, як і інших копитних у Чорнобильському заповіднику, нині контролює вовк. В останні роки чисельність вовка і кількість його зграй в Україні істотно скоротилася через зменшення доступної для нього їжі. Скрутна ситуація у вовчій дієті сталася після епізоотії африканської чуми свиней 2015 р. й майже повного зникнення у природі дикого кабана. Такі процеси зниження чисельності вовка відбуваються й у Чорнобильському заповіднику, але з причини високої чисельності оленя й лося вовк тут лишається досить чисельним. У зоні існує динамічна рівновага в системі вовк-копитні. Ця класична система хижак-жертва добре вивчена на різних видах, зокрема на прикладі вовк-олень, але чорнобильський варіант має свої особливості. Нині все ще лишаються процеси вирівнювання ситуації, коливальні процеси і подальшого зниження чисельності вовка, мабуть, уже не буде. Можливо, у найближчий час через зниження пресу хижацтва вовка і покращення кормових властивостей угідь після весняних пожеж 2020 р. у Чорнобильській зоні буде фіксуватися зростання чисельності оленя й лося. Можливо, тоді зона стане потужним репродуктивним центром для оленя, лося на Поліссі, звідки ці види почнуть розселятися на прилеглі території.

Далі буде

На фото. Зовнішній вигляд чорнобильських оленів-рогачів. Доросла самиця, добута вовками та об’їдена круками, орланами