«Бергара» замість «Ремінгтона» - імпортозаміщення

В'ячеслав Артеменко

Грудень, 2021 рік

Санкції США закрили російський ринок для американських виробників зброї. Як наслідок, така популярна модель, як Ремінгтон 700 стала недоступною для російських користувачів. Але вже із середини 2020 року нішу, що виникла на російському ринку в цьому сегменті, було заповнено.

Іспанська фірма «Бергара» пропонує клон «Ремінгтона 700» - модель Б-14. Чому як зразок було обрано саме «Ремінгтон» - зрозуміло. «Бергара» давно торгує на ринку США, пройшла шлях від реплік шомпольної зброї до високоякісних стволів, потім - штуцерів і нарешті - гвинтівок-«болтовиків». «Ремінгтон» та аксесуари до нього займають на ринку США велику нішу, тому попит на такий товар буде, тим більше, що стволи виробництва «Бергари» себе добре зарекомендували.

Чому є сенс робити і пропонувати клон «Ремінгтона» саме у підвищеній, матчевій, якості – диктує ринок. Року з 2017-го у США спостерігається попит на «болтовики» у тактичному виконанні. Такі й потрапляють до Росії, тим більше, що іспанський виробник не обтяжує себе політичними стандартами та обмеженнями. Для українських користувачів вибір «Бергари» за наявності «Ремінгтонів» залишається питанням інтересу та бажання.

Для огляду та загального ознайомлення наших читачів інтерес становить затворна група Б-14. Почнемо традиційно, як на форумах, з обговорення екстрактора у Б-14. Він розміщений у правому – з боку рукояті зведення (нижньому, коли затвор замкнений) – бойовому упорі. У рекламі екстрактор Б-14 називають у стилі «Сако». Автор сказав би щодо цього – це сильно здешевлений екстрактор…

Для охочих пиляти свої «Ремінгтони» на ринку США пропонується і оснащення, щоб розширити паз у бойовому упорі, та екстрактор, щоб туди встановити. Такий екстрактор має ширший зуб захоплення за край гільзи. Що на це можна сказати… Скільки вовка не годуй, а більшим у не стане. Порівняймо із симпатичною автору «Ховою». У її затворі екстрактор розміщений біля бойового упору – вище за правий. У нього звична нам важільна конструкція: два плеча та вісь. Плече з боку зуба (гільзи) довше, тому зуб має гарне відхилення при захопленні гільзи та її екстракції. Якщо пояснювати приблизно, це такий екстрактор, як у ТТ. У «Сако» («Тіккі») екстрактор іншого типу. Він короткий, щоб поміщався в бойовому упорі, хитається не на осі, а на пеньку, пружина з кулачком підпирає його вздовж, а не поперек тіла (важеля) екстрактора. Можна сказати, що це екстрактор, як у «Вальтері» чи ПМ. Перевагою такого екстрактора можна назвати ширше захоплення закраїни гільзи, що виправдано при «вузькому» патроннику та високому тиску.

У «Бергарі» вигадали свій екстрактор. Від «Сако» у ньому лише ширина захоплення. Сам екстрактор дуже короткий, пластинчастий, розміщений у бойовому упорі з боку дзеркала/чаші затвора. Він встановлений у пазах, які мають зазор, що дає змогу екстрактору рухатися. Із внутрішнього боку пластину екстрактора підпирає пружна кулька. Для автора використання кульки було б достатньою причиною, щоб віддати перевагу «Хові». Усі кульки колись випадають. Проте проблему створила не конструкція вузла, а його виконання. На «Бергарі» пластину екстрактора виготовляли литтям під тиском. Сталева гартована кулька її протискала, і пластина руйнувалася. Зараз у США доступні фрезеровані, термічно оброблені екстрактори для «Бергари» у двох каліберних групах – .308 (розмір затвора .473) та .300 WM (.532). 

Друга проблема – це муфта ударника. Вона була виконана литтям з легкого сплаву і після деякої кількості пострілів - від 30 до 300 - різьба збивалася, муфта посувалася і спричиняла осічки. Наразі доступні сталеві муфти для її заміни.

Третя проблема, з якою зіткнулися стрілки зі зброї під набої великої потужності, - це отвір під бойок більшого діаметра. За високого тиску капсуль може бути пробитий через зазор між бойком та отвором. Затвор із двома бойовими упорами не герметичний, він витримує тиск, але незначний прорив газів із патронника назад через затвор відбувається, що буває помітно під час стрільби.

Сподіваюся, ви знаєте про газовідвідні отвори в муфті ствольної коробки на випадок прориву порохових газів. У «Бергарі» він ліворуч у ствольній муфті. Навіщо вони влаштовані? Затвор «Бергари» припасований дуже щільно, налягання гільзи в патроннику - зі звичайним зазором +002 дм. У разі поперечного розриву денця гільзи тиск на дзеркало затвора у звичайних калібрах на зразок .223 або .308 становитиме 50 000 psi (англ. фунтів на квадратний дюйм). Межа текучості сталі 4140, з якої виготовлений затвор, – нижче від 120 000 psi. Найбільший стрес (ударний тиск) у 97 390 psi, згідно з розрахунками, припадає на бойові упори там, де вони налягають на коробку. З неушкодженою гільзою тиск на бойових упорах буде 63 500 psi. Тобто наслідки ризику пробиття капсуля та прориву газів назад зрозумілі.

Загалом затвор «Бергари», як і «Ремінгтона» та «Хови», сконструйований так, що не має якихось критично слабких місць застосування пікових стресових тисків. Тиск діє на торець затвора. Із цілою гільзою затвор під впливом тиску зміститься назад на .005 дм, проте перші .0002 дм затвор рухається назад до повного налягання упорами на коробку. Тому пікові тиски докладаються саме до закінчення бойових упорів. Під час розриву гільзи затвор переміститься назад згідно з розрахунками на .0077 дм. Тому патронник має бути полірованим, мати мале тертя з гільзою, а сама гільза в момент пострілу має налягати на чашу затвора. Цей тиск на чашу дуже високий, тому прорив газів через отвір для бойка збільшеного діаметра небажаний.

«Бергара» Б-14 - приклад вдалого входження на ринок із модифікацією популярного товару. Якщо вам подобається «Ремінгтон», то «Бергара» його цілком замінить. Ось якщо сам «Ремінгтон» не ваше, тоді навіщо вам «Бергара»...