Негайно пустіть мене у ваш вольєр!

Володимир Нижник

Січень, 2022 рік

Усе частіше ми спостерігаємо і милуємося тим, як з мисливських вольєрів у природу мисливці випускають дедалі більше диких тварин – від оленів та кабанів до качок та фазанів. Справді, щороку дедалі більше як юридичних осіб, так і простих мисливців займаються розведенням дичини. Проте на початку цього шляху більшість із них навіть не уявляє, з якою кількістю перешкод їм доведеться зіткнутися на цьому шляху. І головна проблема – відсутність ефективної законодавчої бази.

Що не місяць, то все більше надходить інформації про скандали та розбірки навколо вольєрів, облаштованих мисливськими господарствами для дичини. Кому і як вони заважають? Усі претензії до вольєрів (як деяких споруд у мисливських угіддях, і не тільки в угіддях) та вольєрного господарства загалом (як підприємства, де утримують та розводять диких тварин), можна розділити за кількома категоріями.

Дамо спокій періоду 2014 року, коли внаслідок вакууму влади бандитські елементи, об'єднані з місцевими браконьєрами, громили мисливські господарства та вольєри, що належали приватним господарствам, і випускали на «свободу» оленів та кабанів, тим самим позбавляючи когось права власності на цих тварин. І того, що в наступні 5-7 днів половина тих «звільнених» оленів і кабанів уже в угіддях лягала від куль «визволителів» - місцевих браконьєрів, - жодним чином не оцінили правоохоронні органи. Але скажіть, чи можна прийти у ваш будинок і відібрати у вас дорогого для вас (у всіх сенсах цього слова) собаку або кота, якого ви утримували, дотримуючись всіх правил і не створюючи ні для кого жодних незручностей? Звичайно, ні! А відібрати оленя чи кабана, на яких у вас є всі правовстановлювальні елементи, під революційними гаслами? Просто!

Але повернімося до нинішніх претензій, а точніше, до категорій осіб, які їх висувають. Не секрет, що деякі «окремо взяті» представники державної екології, як і інші перевіряльні органи, вишукують вади в роботі мисливського господарства, і вольєрного насамперед, не для того, щоб ці вади було усунуто, а для того, щоб «подоїти» господарську структуру, у якої вади виявлено. Власне, і ця категорія осіб нас не цікавить. Можна згадати про вольєри, які найчастіше всупереч будь-якому здоровому глузду, санітарним вимогам та елементарному добросусідству облаштовуються безпосередньо в населених пунктах або поблизу них. Уявіть собі реакцію людей дачного кооперативу, на одній із ділянок якого господар-мисливець утримує два десятки диких качок різних видів, зокрема й манних, які щоранку та вечір галасують так, що мало не здається. Уявіть собі реакцію селян на дії їхнього сусіда, який у себе на ділянці облаштував вольєр і утримує до пів тисячі фазанів, які не тільки паскудять і смердять, а й приваблюють лисиць, куниць, тхорів та пернатих хижаків з усієї округи. При цьому власник вольєра для захисту своїх фазанів вжив усіх заходів, а тому всі ці хижаки активно харчуються курями, індичками та качками із сусідніх подвір'їв. І в цьому випадку ми, мабуть, станемо на бік незадоволених селян. Можна ще пригадати і більш обурливі факти, коли практично в центрі населеного пункту мій знайомий утримував здоровенного ведмедя та окремо кабана для притравлювання собак. Всі ці приклади стосуються однієї загальної категорії, коли самі дикі тварини створюють реальні, підкреслюю, реальні незручності, небезпеку, а то й жахливий кошмар для людей, які живуть по сусідству з вольєрами. Ця тема настільки глибока і неоднозначна, що ми цю категорію претензій до вольєрного господарства залишимо для окремої статті. А поговоримо про війну, яка розгоряється дедалі більше і дійшла вже до розгляду на профільних комітетах обласних рад, і стосується великих вольєрів як частково закритих споруд, відвідування яких для сторонніх громадян заборонене.

Остання історія в мене особисто викликала подив. Судіть самі, місцеві жителі поскаржилися аж до обласної ради на те, що власник вольєра для копитних тварин, облаштованого далеко в мисливських угіддях, замість восьми воріт (згідно з проєктом), встановив п'ять, і, бачите, їм – місцевим жителям – тепер незручно ходити в цей вольєр збирати гриби і взагалі відпочивати в лісі, чим порушено їхні конституційні права. Зверніть увагу, не лісники поскаржилися, ті, хто є головним землекористувачем, хто за виробничою потребою роботи з лісом повинні мати до цієї території доступ. І таких, на мій погляд, абсурдних скарг хоч греблю гати. Ну і на чий бік у такій ситуації зіткнення інтересів має стати держава? З одного боку – мисливське господарство, яке займається інтенсивним відтворенням диких тварин на користь українського народу, з іншого боку, аборигени, які вмирають з голоду без грибів, яким по ті гриби «більше нікуди» піти, окрім як у вольєр із тваринами. І запустити їх у вольєри треба обов'язково і терміново, і не самих, а разом з автомобілем і собакою, якого вони не можуть залишити вдома. І такі скарги серйозно розглядаються на різних комісіях під соусом захисту конституційних прав місцевого населення. То про які конституційні права йдеться? Щоб зрозуміти, про що мова, наведу кілька прикладів особистого досвіду.

Повертаємося з охорони мисливських угідь, проїжджаємо повз вольєри. Одні ворота навстіж, замок збитий і валяється на землі, біля воріт стоїть «Москвич» і з вольєри виходить чоловік з тіткою, обидва з порожніми кошиками. На запитання, як потрапили у вольєр, відповідь передбачувана, мовляв, це не ми збили замок, ворота були відчинені до нас. При цьому на воротах висить великий напис про заборону проходу у вольєр. Скажіть, якби ви у себе на дачній ділянці, огородженій парканом, застали людину, що б ви їй зробили?.. І мали б рацію! А ось єгері таких прав не мають. І це найпоширеніший випадок і дуже скромний. Ось приклад веселіший.

Об'їжджаємо вольєр з оленями, чуємо у вольєрі музику та людський гамір. Під'їжджаємо до найближчих воріт, вони на замку, але на дизбар'єрі видно слід стороннього автомобіля, що заїхав у вольєр. Заїжджаємо слідом і під'їжджаємо до альтанки, яку колись спорудила єгерська служба для мисливців, а потім під час зведення огорожі альтанка потрапила на територію вольєру. Під'їжджаємо та бачимо дві не бідні машини і компанія явно не із сільських, музика на повну котушку та гульбан у повному розпалі. І це у травні місяці, коли оленухи виводять потомство поряд у вольєрі. На запитання, як вони потрапили до вольєра, відповідь – по небу. А що, мовляв, ми в цій альтанці завжди гуляли, а ви тут вольєрів наробили, наші конституційні права обмежили та й які закони ми порушили? А справді, які закони вони порушили, лише своїм ґвалтом вагітних оленух розігнали по кутках вольєру.

А ось ще одна типова історія, майже дитяча витівка. Не рідкість, коли дикі тварини, навіть удень, стоять у безпосередній близькості від огорожі і їх видно із зовнішнього боку вольєру. Проїжджає сім'я з дітьми повз нього і бачить тварин, діти і не тільки діти, звичайно, у крик, давайте пофоткаємо. Фотки, звичайно, нікудишні, і сітка заважає, і тварини від шуму відійшли подалі. Діти вмовляють тата залізти у вольєр і зробити фотки ніби в дикій природі. Не кожен тато відмовить улюбленому чаду. Тато з дітьми залазять у вольєр. Олені відходять ще далі й ховаються за деревами, знову нікудишні фотки. І тато пропонує: ви, дітки, сховайтеся за деревами, а я піду поганяю оленів по вольєру, вони повз вас і пробіжать, ви їх зблизька і сфоткаєте. Ну і що, що ми турбуємо самок із малюками, ми ж на них не полюємо, головне – наше конституційне право мати те, що нам хочеться, та користуватися природою, як нам хочеться. І невтямки тому батькові, що олені ті – не державні, а перебувають у особистій власності, і користуватися ними він жодного права не має.

А ось вам ще приклад «веселіший». Занадився до нас у оленячий вольєр рибачок. Для оленів потрібен відносно великий водопій, що не пересихає і не промерзає, ось єгері й розкопали старе болітце, а разом і карасів із коропами туди закинули. Як той рибачок про рибку пронюхав - невідомо, але у вольєр повадився регулярно, і це через триметрову огорожу. І ось одного спекотного літнього вечора спостерігають наші єгері картину: олені всередині вольєра ходять уздовж огородження, ніби щось шукають. Щось сталося. Один із єгерів висуває припущення, може, олені воду шукають, може, водопій пересох чи в нього вандали якусь хімію вкинули, і олені не хочуть ту воду пити? Відправляємо з перевіркою до водопою єгеря. І ось цей рибачок із товаришем, як потім з'ясувалося, другу добу відпочивають біля водички, ловлять карасиків, тут же їх підсмажують і запивають горілкою. Ідилія, і ніхто їм не заважає, адже вони на огородженій території. А олені? Бачили ми ваших оленів, стояли вони віддалік, але до водопою не підійшли, мабуть, не дуже пити хотіли. Ми хочемо горілку біля озерця пити і п'ємо, якби ваші олені дуже хотіли пити, теж напилися б. І як тому бовдуру пояснювати, що оленухи малюків своїх ховають навіть від інших тварин, а не те щоб підвести їх на очах у людей до водопою.

І що для нас на першому місці: конституційні права двох бовдурів пити горілку і закушувати смаженими карасиками біля тієї водойми, де їм захотілося, до речі, штучно виритої іншими людьми, ловити рибку, якої вони не розводили? Чи, може, треба віддати пріоритет пів сотні оленів із малюками, які мучилися від спраги й готові були у єгерів із рук воду пити?

Але це ще не все, це я вам розповідав про бовдурів, які не розуміють, що вони роблять, як тероризують або навіть знущаються з тварин. А ось вам приклад уже про усвідомлені злочини. Засікли якось єгері лаз через огорожу вольєра і приблизно в тому ж місці, де у вольєрі водопій розташований. Ну що, ще один рибачок повадився? До водопою підходить, місце біля води натоптане і стійки під вудки з рогаток у воді стирчать. Але щось не так, якісь дрібні деталі викликають сумніви. Дали команду, єгері ретельно обстежили всі підходи до водопою, і... За 70-100 метрів по гущавині, на всіх стежках до водопою стоять свіжі петлі на оленів! І це влітку! Єгері організували засідку і браконьєр з'явився. Коли він крутився біля петель, затримуємо, проводимо огляд. Вогнепальної зброї немає, є дві примітивні складані вудки і підсаки. Але ні підгодовування, ні черв'ячків, ні рибника для риби у нього немає, зате є в рюкзачку два великі прогумовані мішки і ніж цікавий, рукоятка якого викручується, а лезо накручується на держак підсаку і виходить піка. Рибачок виявився не з простих, нічого ми йому не приписали і протоколу не склали. Відповідав він чітко і впевнено, ніби кілька років готувався до цієї ситуації. Мовляв, заліз у вольєр рибки половити з озера, а те, що це водопій, то звідки йому це відомо, та й немає такої заборони – карасіків із водопою ловити. А те, що черв'ячки та садок для риби вдома забув, то хіба це злочин? А те, що лезо від ножа своїм різьбленням збігається з різьбленням держака підсаки, накручується і виходить піка, то це ще не правопорушення і під ст. 85 КУпАП не потрапляє. Загалом, явного, досвідченого, жорстокого бандита змушені були ми відпустити навіть без примітивного покарання.

Ось і виходить, що дичинорозведення та вольєрне господарство у нас у країні досі поза законом. Досі найважливішою справою відтворення диких тварин займаються ентузіасти на свій страх і ризик, без будь-якої підтримки держави, поза правовим полем і без жодних гарантій захисту їхніх прав.

А може, й справді, не треба нам це дичинорозведення з його вольєрами та утиском прав громадян ходити і шуміти, де їм хочеться і коли хочеться, хай дичина сама плодиться?.. Чи все-таки треба пожертвувати правами громадян збирати грибочки та вигулювати собак де і коли вони хочуть, заради дичини? І взагалі, наскільки серйозно вольєрне господарство утискає права громадян, які території виявляються для них закритими?

У цьому місці я підвів до головного питання – які території за площею та рекреаційною цінністю забирає вольєрне господарство у громадян, що бажають відпочивати вільно на природі? І ось перший аргумент не на користь волелюбних громадян: вольєри для розведення копитних тварин ні на пляжах, ні на берегах скільки-небудь значущих для відпочинку людей водоймах не облаштовуються! Виняток становлять качкорозплідники, але вони настільки малі за площею (менше ніж 0,5 га) і в Україні їх можна перерахувати на пальцях двох рук, що говорити про проблему смішно. Друге, під вольєри для копитних вибираються, як правило, угіддя з високими захисними та кормовими показниками: гущавини, суходолові болота та подібні території, які мало відвідують грибники та збирачі ягід, не кажучи вже про простих відпочивальників. Третє, після облаштування вольєра та запуску в нього тварин зі щільністю 50 голів на 50 га вольєра у таких вольєрах ні грибів, ні ягід уже практично немає, тварини їх витоптують. То якого хріна лазити у вольєр, якщо там нічого збирати? І головне, яку площу зони відпочинку наших волелюбних громадян украли сьогодні вольєри? Смішно говорити, навіть у регіонах, де переважають потужні приватні мисливські господарства, кожне з яких має по кілька вольєрів, загальна площа, відведена під вольєри, не перевищує 1% лісових угідь або 0,2% від мисливств загалом. Шановні грибники та ягідники, невже вам 99% лісових угідь мало, щоб задовольнити свою пристрасть до тихого полювання?

А що вже говорити про безпеку відвідування вольєрів з великими тваринами. Уявіть собі вересень, самий розпал грибного сезону й у оленів гін. Бики ревуть, щільність тварин у вольєрі неймовірна, майже кожні п'ять хвилин у якомусь кутку самці б'ються, і тут по кущах лізе грибник із кошиком. Та бик у збудженому стані не розрізняє, де суперник, а де грибник! Ось вам ще факт. Я вже якось розповідав про дорослого бика на прізвисько Борька, який до потрапляння до нас у вольєр був вирощений з дитинства в маленькому вольєрі, а тому людей не боявся, легко брав цукерки з рук, охоче знімався на фотосесіях, але періодично бився рогами, бив єгерів і навіть пошкоджував автотранспорт. Єгері працювали в цьому вольєрі з побоюванням, весь час озираючись, а коли Борька підходив, усі роботи припинялися. І жодні виховні заходи на Борьку не діяли, і хоч як нам було шкода такого артиста, з Борькою ми попрощалися. Так ось уявіть, якщо до вольєра з таким Борькою залізуть сторонні люди, і як їх може травмувати звір.

І якщо ми заговорили про безпеку людей у ​​вольєрах, не зайве згадати і про іншу небезпеку - хвороби тварин. До нас, господарств, що утримують вольєри з дикими тваринами, санітарні служби висувають купу вимог, і всі вони справді важливі та виправдані. Це і дизбар'єри при заїздах у вольєр, оброблення коліс автомобілів, взуття та одягу людей, які обслуговують вольєри. І багато іншого, а головне: у жодному разі не допустити використання необроблених після полювання автомобілів та перевезення добутих у дикій природі тварин у будь-яких перевезеннях по вольєрах, щоб максимально запобігти переданню хвороб від тварин із вольєру у природу чи навпаки. А що ми маємо із грибниками? Селянин, попрацювавши біля домашніх тварин, набравши на взуття та одяг, та й на колеса свого автомобіля різних хвороб, лізе у вольєр, ходить тими самими стежками, що й тварини, заходить на підгодівельні майданчики та водопої. А на підошвах його чобіт – африканська чума свиней! Спасибі тобі, селянине, нам невідомо, скільки ти грибочків зібрав, але двісті голів диких кабанів у нас у вольєрі полягло за п'ять днів, і ще два роки вольєр простояв порожній на карантині!

То що, селянин має право і грибочки збирати, і кабанчика виростити, а мисливське господарство не має права захистити своє поголів'я від нашого безладу та антисанітарії?