Зброя України: рушниці з Тульчини та Немирова

В'ячеслав Артеменко

Березень, 2022 рік

У 1780 р. економіка Речі Посполитої переживала піднесення. На правобережній Україні були засновані та працювали мануфактури та фабрики різних товарів. Так, Вінцент Потоцький, підкоморій коронний (1753 – 1825) заклав у своєму володінні в Немирові «ствольне, шабельне та рушничне виробництва» («ruralnię, szabelnię i fabrykę strzelb»). Станіслав Щенсний Потоцький, воєвода російський (1751-1805) заснував у Тульчині «виробництво ексклюзивної зброї» («fabryki wybornej broni palnej»).

Слово «фабрика» у тодішній польській мові означало ручне ремісниче виробництво, виробництво великих масштабів з допомогою машин називали мануфактурою. Залучення іноземних майстрів та влаштовування нових ярмарків було покликане пожвавити ці невеликі приватні містечка. У Тульчині у 1775 р. нараховували 179 дворів, а у передмісті Волові та Козачі – 264 двори. У Немирові – 140 дворів, на передмісті – 166 дворів.

Згадки про виробництва у Немирові та Тульчині мають одне джерело публікації: «Dziennik Handlowy y Ekonomiczny» («Газета торгова та економічна»), вона виходила у 1786-1793 рр. Авторами статей про Тульчин та Немирів були аноніми «тульчинський поштмейстер» та «хорунжий летичівський» (Франтішек Марковський?). Обидва повідомили мало подробиць. На фабриці у Тульчині виготовляли «стрільби різні нові (нові моделі), шаблі, шпаги». «Є тут слюсарі, які рушниці такі гарні та вишукані роблять, які і Париж ледве мати може…». Виглядає так, що виробництво рушниць та торгівля ними були справою французів, що осіли в Тульчині. Тульчинський поштмейстер повідомляє: «Торгівля (виробами) фабрик тульчинських провадиться за кордон французами, які тут проживають. До Херсона вони вивозять рушниці, полотна та інших місцевих фабрик товари. А привозять (до Тульчина) «помади, лікери, макарони, лосині шкури (!) (з Канади?), арак». Цікаво, що коньяк не ввозили, на нього було встановлено високе мито.

Херсон у 1780 р. став центром української торгівлі із Францією. Консулом Речі Посполитої у Херсоні був Антоні Заблоцький (1784-1787). Він представляв інтереси польського бізнесу. Польська «Компанія чорноморська» для вивезення товарів у Херсон і далі в Марсель, Олександрію, Барселону була заснована у Вінниці у березні 1783 р. Партнером цієї компанії та Станіслава Щенсного Потоцького був марсельський торговий дім Ignace Anthoine та брати».

Як пише сам Antoine Ignace Anthoine у 1785 р.: «Я послав двох своїх братів через Херсон на флейті «Сирена», щоб вони вирушили і влаштували підприємство в Польській Україні, і я завантажив на цей корабель кілька видів товарів, придатних для споживання цією країною, що дало мені велику кількість пшениці, сала, воску та інших продуктів, і мені було зручно вести цю торгівлю через моїх власних агентів, щоб встановити прямі відносини через Херсон між Польщею та Францією. Я взяв до себе на службу і прислав до них солевара, щоб той приготував і посолив яловичину по-ірландськи». Цю солонину з України постачали потім навіть у Гваделупу. Але основним товаром було дерево з України для французького адміралтейства.

Окрім Антуана, в Херсоні торгували й інші купці з Марселя. Кілька купців із Херсона й Марселя вступили зі мною в конкуренцію за торгівлю в південних провінціях Росії та Польщі по Чорному морю. Двадцять кораблів прибули цього року (1785) з Херсона до Марселя та п'ятнадцять із Марселя до Херсона». На цей бум розраховували продавці місцевих виробів. На жаль, ці плани не були реалізовані. У 1786 р. у Херсоні спалахнула епідемія, Антуан втратив двох своїх братів, а 1787 р. почалася війна з Туреччиною. Компанія Антуана покинула Херсон у 1793 р. після оголошення Росією війни Франції.

На жаль, знайти документи про експорт із Херсона неможливо. Херсонська митна застава прозвітувала про списання практично всієї документації до 1810 р. Були знищені зокрема книги імпорту та експорту 1777-1795 рр., оголошення та коносаменти на товари 1777-1820 рр . Зазвичай зброя займала мало місця. Так, у списку вантажу судна «Олександр», що прибуло з Марселя до Херсона, зброя займала один ящик.

Видавець «Газети торгової» безуспішно вимагав від польського консула в Херсоні інформації «скільки і чого з Польщі до Херсона вивозять». Той був зайнятий політикою... Через війну з Туреччиною консульство Речі Посполитої було перенесено до Миргорода (1787). Наприкінці 1791 р. консул був висланий з Миргорода «за 48 годин» через підготовку Росією війни з Польщею.

Виглядає так, що торгівля рушницями з Тульчина була короткочасним епізодом (1786-1787 рр.?). У щоденнику подорожі короля Станіслава Августа Понятовського Україною (1787) в описах відвідування ним Тульчина, Немирова, Коньських згадана лише збройова мануфактура у Конських.

З огляду на відсутність збуту (?) підприємства в Тульчині та Немирові зазнавали труднощів. У 1802 р. Вінцент Потоцький продав Немирів Станіславу Щенсному Потоцькому. Але чи діяли на цей час виробництва зброї – невідомо. Найімовірніше, їх, як і великі мануфактури в Конських та Козеницях, закрила та зруйнувала російська військова влада (1794 р.). Тоді ж на Сеймі представником проросійської партії було запропоновано законопроєкт про заборону в Речі Посполитій носіння зброї, «оскільки поліція охороняє достатньо».

Про ціну рушниць із Тульчина нічого не відомо. Зброю військового зразка з фабрики в Конських пропонували в 1780 р. за ціною за гарнітур карабін і пара пістолетів – 63 злоті 10 грошей, за рушницю з багнетом – 32 злоті, без багнета – 30 злотих. Для порівняння, пара курей коштувала 1-2 злоті, кабан найкращий – до 113 злотих, «підліший» – до 40 злотих, теля найкраще – 18 злотих, «підліше» – 8 злотих, баран, відповідно, 12 та 8 злотих. Очевидно, що штучні рушниці коштували дорожче. Одностволка паризької роботи коштувала 24 ліври (фунти), двостволки – 72 ліври.

Наразі відомі двоє зброярів з Тульчина: S. Loikiewicz і H. Szomański (A. Szomański?). Єдина рушниця, що збереглася, має довгий ствол (довжина зброї 160 см), калібру 18 мм, дамасковий, інкрустований сріблом «на турецькі мотиви»; шомпол дерев'яний, ложа коротка, скоба з виступом під пальці, замок французького типу, на дошці – напис золотом «Лойкевич у Тульчині». Відверто кажучи, цей напис Автору дуже не подобається. Чому він наведений золотом, який вибрано шрифт... Може, він просто занадто довгий для розмірів дошки... Французькі рушниці цього періоду дуже добре відомі, зокрема за книгою Gervais-François Magné de Marolles «La chasse au fusil» (1781-1788 рр.).

Коротка гранована казенна частина ствола відповідає тодішній паризькій моді, так обпилювали 7-8 дм ствола з казни. У Франції найкращим вважалося ствольне залізо з Беррі, у Польщі – залізо з Конських. Вважається, що польські майстри швидше збирали рушниці із французького комплектування. Мануфактура в Шарлевілі виробляла багато якісних стволів та замків для мисливських рушниць. Їх використовували і паризькі зброярі. Бляху французькі зброярі тоді виготовляли зі старих німецьких рашпілів і твердо гартували.

Якому типу рушниці відповідає виріб Лойкевича? Привертає увагу довгий ствол великого калібру. Зазвичай двоствольні французькі мисливські рушниці 1770-1780 р. мали стволи завдовжки 30-32 дм, (81-86 см, фр. дюйм – 2,7 см), одноствольні – 33-34 дм (89-92 см). Такі стволи були однаково придатні і для лісу, і для поля. Також вони вважалися безпечнішими для заряджання. Стрілок не нахилявся над дулом довгої рушниці, тому займання пороху, що засипався, від залишків тліючого пижа було не таким небезпечним.

Звичайними калібрами вважалися 24-30 куль на фунт, середні - калібри 26-28 куль на фунт, «найсильнішими» - 22-24 кулі на фунт. Французький королівський фунт – 489,5 г, тобто французький 22-й - це британський 20-й (15,6 мм), 24-й - дуже поширений у Франції калібр - це британський 22-й (15,1-15,4 мм), 26-й - 24-й (14,7 мм), 28-й – 26-й (14,3 мм), 30-й – 28-й (13,97 мм).

Звичайним зарядом для рушниці 24-30 калібру вважався 1 грос або «максимум 1 грос» королівського пороху (3,824 г) та 1 унція, або 1 ¼ унції шроту (1 фр. унція – 30,59 г). Шріт великих розмірів клали на ¼ більше. Паризька проба мисливської рушниці – 2-2,5 гроса пороху та 1,2-2,5 унції свинцю. Рушниця більшого калібру витримувала великі заряди. Шріт тоді сипали непомірно – до двох мас каліберної кулі.

Найуніверсальнішим шротом тоді вважали №4 - 190 дробин на унцію (30,59 г). Це наш №5 – 3 мм. Ним стріляли куріпку - до 50 кроків, кролика, зайця і навіть лисицю - на 35-40 кроків, якщо порох якісний. Шріт №4 з гарної рушниці надійно уражав хутрову дичину від 25 до 35 кроків, пернату - до 40 або 45 кроків. «На відстані до 50 або 55 кроків ми все ще вбиваємо деяких зайців та кілька куріпок. Що стосується зайців, більшість із них лише дістають поранення та контузії».

Довжина ствола рушниці Лойкевича – приблизно 120-126 мм (44,5-46,5 фр. дюймів). Калібр 18 мм відповідає британському 13-му, французькому 14-му. Це великий калібр. Французька піхотна рушниця зр. 1777 р. мала калібр 18 куль на фунт – 17,5 мм/.69 дм. Рушниця Лойкевича – це спеціалізована зброя – т.зв. grand fusil (велика рушниця), в просторіччі має назву canardière (каченята). Така рушниця 20 калібру і більше призначалася для великих набоїв, їх використовували в королівському полюванні.

Автор книги проводив досліди з рушницями калібру «від 18 до 20» та стволами завдовжки 66 (180 см – класичний канардьєр ) і 33 дм. Під час стрільби на 45 чи 100 кроків одинарними чи подвійними зарядами ці рушниці пробивали однакову кількість аркушів паперу. «Із цього можна зробити висновок, що якщо канардьєр уражає з більшої відстані, ніж рушниця, то не через довжину, а через збільшення кількості пороху, яку можна подвоїти, потроїти і навіть збільшити вчетверо (через об'єм ствола), чого не можна зробити в короткій зброї, хоч і посиленій».

У знаменитого вовка з Жеводана (фільм «Братство вовка») мсьє Франсуа Антуан, носій королівської рушниці, вистрілив 20 вересня 1765 (день св. Губерта ) з « канардьєри». Заряд був «п'ять мірок пороху», снаряд – 35 вовчих картечин (зазвичай – 18) та каліберна куля. Віддача зрушила стрілка на два кроки назад, звір упав, але відразу ж встав - оскільки порох не прогорів у стволі.

Про бій рушниць тоді сперечалися, як і зараз: «Я не заперечую, що шротом №3 (85 шт. на фр. унцію/28 на 10 р., наш №1), або 3 (72 на унцію/23 на 10 г ., наш 0) ми колись випадково вбивали куріпку або зайця на 110 і навіть 120 кроках, але ці постріли настільки незвичні й такі рідкісні, що за все життя професійного мисливця навряд чи вдасться назвати два-три. Такі ураження трапляються зазвичай у крило або голову птаха, чи голову зайця, оглушуючи його, чи плече, де дуже тонка шкіра, яка розтягується на бігу».