Дисціплина – запорука успішного полювання.

Д. Осипов

Травень, 2002 рік

За мою довгу мисливську практику довелося спостерігати та розбирати випадки недбалості, неуважності, халатності й недисциплінованості окремих мисливців на полюванні. Всі ці негативні явища найчастіше призводили до невдалого полювання, до їхнього зриву, в гіршому випадку — до трагічних наслідків.

Наведу декілька прикладів.

Два дні йшли слідами виводка вовків два єгері і два мисливці-вовчатника. Нарешті на третій день вдалося обійти звірів і обкласти прапорцями. Негайно на місце була доставлена команда стрільців із десяти чоловік. Розпорядник полювання провів докладний інструктаж. Полювання розпочалося. Вовки, сполохані єгерями, пішли на стрілецьку лінію і низкою виходили на одного з стрільців. Той помітив їх пересування на дистанції в сорок метрів у густому підліску. Замість того щоб стояти нерухомо, він почав відхиляти корпус і голову праворуч, ліворуч, а потім пригнувся, розглядаючи звірів... Вовки його, звичайно, помітили й повернули назад. І ось результат: з п'яти вовків, що були в окладі, взято було тільки одного прибулого. Вовчиця, закоренілий вовк і два прибульця прорвалися між флангом стрільців і загонщиками. Полювання не вдалося... Вірніше, було зірвано недисциплінованим мисливцем. Адже на збереження нерухомості на стрілецькій лінії звертав особливу увагу розпорядник полювання.

Доречно нагадати: лось, кабан, вовк й інші звірі не дуже звертають увагу на нерухомі предмети, але вловлюють найменший порух, легкий шурхіт, швидко і безшумно зникають, стають обережнішими й підозрілими.

На полюванні, особливо колективному, є дуже важливе правило. «Неясно бачиш ціль — не стріляй!». Його зобов'язані дотримуватися неухильно. Недотримання цього правила призводить до непоправних наслідків. Ось декілька прикладів.

Я добре знав хірурга Олександра Аркадійовича. Він — хороший мисливець і досвідчений хірург. На жаль, мені довелося бути його громадським обвинувачем у народному суді. Олександр Аркадійович полював на глухариному току і підійшов до співаючого півня... Той злетів на землю... Мисливець, під його пісню, виглянув із-за ялинової порослі (було ще темнувато) і, побачивши пляму, що там ворушилася, вистрілив. Був упевнений, що стріляв глухаря, але одним пострілом убив і скалічив п'ять глухарок! Угіддя не дорахувалося п'яти виводків глухарів цієї весни. Приголомшений тим, що трапилося, мисливець приніс в мисливський колектив глухарок і чесно розповів про все. Суд врахував його щиросерде визнання та розкаяння і виніс вирок скоріше повчальний, ніж каральний...

В іншому випадку два невдалих мисливці — керівник відділенням банку і його бухгалтер поверталися на мисливську базу. Дорогою, на узліссі виявили токуючих тетеревів і вирішили пополювати з походу. Відстань між сидячими на деревах тетеревами була 450-500 м. Коли мисливці підкрадалися, півні злетіли на землю в кущі з пожухлою торішньою травою. Мисливці, не бачачи один одного, повзком попрямували до них. Керівник виявився попереду бухгалтера, а той, помітивши темну пляму, що ворушиться в пожухлій траві, прийняв його за токуючого тетерева і... вистрілив... Довелося терміново везти керівника до районної лікарні, де хірург вилучив з його лівого стегна і сідниці шістнадцять дробин четвертого номера! Говорити про розпачливе становище бухгалтера перед своїм начальником просто зайве...

Добре, коли все добре кінчається. А ось відповідальний районний працівник при полюванні на лосів в сутінках дуплетом порішив двох коней. Конфуз! Та ще який! І все по тій

же причині: не уточнивши цілі, зробив постріли.

Особлива відповідальність з техніки безпеки необхідна при колективному полюванні на вовків, лосів і кабанів.

Проводилося колективне полювання на лося — по ліцензії. Лось, сполоханий єгерем, вийшов на другий номер лівого флангу стрілецької лінії. Мисливець стріляв дуплетом на дистанції 20-23 м. Перша куля потрапила в березу, а друга влучила в лівий бік звіра і нанесла йому важку рану. Лось відвернув трохи правіше і, втрачаючи сили, пройшов мимо останнього стрільця в 50-55 м. Той, бачачи лося, що віддалявся, двічі по ньому вистрілив. Причому останній постріл був зроблений під кутом до стрілецької лінії менш ніж 30°, приблизно 25°. Він знав, що лівіше ніхто не стоїть. Стрілецька лінія розташовувалася вздовж старої лісовозної дороги. Після другого пострілу лось дійшов до дороги й упав. А з того місця, де впав лось, мчав до нас навскач кінь, запряжений в сани. Чулися відчайдушні крики старика-візника: «Тпру-тпру!.. Чи збісилися, окаянні?!». Нарешті спільними зусиллями коня вдалося зупинити. Подано сигнал «кінець полювання», і ми стали з'ясовувати, яким чином кінь і візник з'явилися на стрілецькій лінії? Виявляється, старий ще рано-вранці нарубав березових гілок для віників, уклав їх на сани і, щоб скоротити шлях, вирішив їхати по старій дорозі. Несподівано він почув постріли, зупинив коня, а коли побачив лося, що йде прямо на нього, злякався. Його переляк перейшов в паніку, коли він знову почув два постріли, а потім різкий удар по лівій голоблі.Кінь чи то від лося, чи то від різкого звуку удару якось дивно присів на задні ноги і... поніс. А лось, вискочивши, впав на дорозі, позаду саней, додавши страху і коневі, і візнику. Оглянувши збрую, ми виявили слід кулі на лівій голоблі та її вхідний отвір в хомуті. Куля стирчала на виході з шкіряної обшивки хомута. Проти цього місця на шкірі коня був добрячий синець. Ось чому кінь поніс сани. Добре, що куля, втративши силу, не пробила хомут.

Ми стали ретельно розбиратися, зіставляти факти і з'ясували: стрілець останнього номера першим пострілом влучив у центр берези, і куля застряла в ній. Друга куля зробила подвійний рикошет: вона влучила в бік іншої берези, злегка деформувалася, зрикошетила вліво й знову влучила в бік сосни, при цьому знову відхилилася ліворуч і, зачепивши голоблю, влучила в хомут коня, де і застряла, втративши силу. Її загальне відхилення склало більше 25°.

Є правило, яке, образно кажучи, «написано кров'ю мисливців».

Не можна полювати з несправною рушницею. І все-таки окремі мисливці умудряються і його порушувати. Так, на облавному полюванні після розставляння стрільців прозвучав мимовільний постріл. Постріл прозвучав в момент заряджання рушниці — позносились деталі правого курка. Власник знав про цю несправність і все-таки виїхав на вовчу облаву. Звичайно, такий мисливець був негайно усунений від полювання.

Є ще важлива вимога до мисливців — уміння контролювати свій психологічний стан у відповідальний момент (вихід звіра на стрільця й інш.).

У мисливців, незалежно від їх волі (нервове напруження і від холоду), пальці самі натискали спускові гачки. У обох випадках звірі йшли на фланги і проривалися між стрілецькою лінією і загонщиками. Обидва мисливці люди культурні, грамотні, і рушниці, як показала перевірка, справні. А ось свій психологічний стан проконтролювати не змогли. Таке трапляється особливо у тих, хто вперше на полюванні на вовків, лосів чи кабанів. Треба навчитися управляти своєю нервовою системою в складних ситуаціях. Мисливець зобов'язаний готувати себе до всіляких несподіванок, пам'ятати про відповідальність за постріл, про відповідальність перед товаришами, колективом.

Перед полюванням на крупного звіра завжди проводиться інструктаж мисливців. Ось тут-то і треба уважно слухати, на що звертати особливу увагу, і, стоячи на стрілецькій лінії, постійно (уявно) контролювати себе. Стояти треба нерухомо, розслаблено. Періодично ворушити пальцями, м'язами живота, грудей, рук, ніг. Але всі ці рухи не повинні впливати на загальну нерухомість фігури. У таких випадках кажуть: «Уміти себе йоржити зсередини». Ну а коли руки, пальці починають погано слухатися, в очах зарябило від напруження, а у вухах не то дзвін, не то шурхіт — накажіть собі: «Спокійно! Розслабся! Все йде як треба!» — і відразу все зміниться. Ви відчуєте, як розслабляться м'язи, поліпшиться слух, загостриться зір. А саме це вам і треба в даний момент. Ось тоді палець не натисне «сам» на спусковий гачок, бо ви підпорядкували його своїй волі! Вчіться бути справжнім мисливцем: звіра підпускати «в міру», стріляти напевно, знати точно, де стоять товариші-стрілки і де знаходяться загонщики. І уже такий мисливець ніколи не сплутає лося з конем, глухаря з борсуком, качку з ондатрою, а кабана з вівцею! Мушка рушниці такого мисливця «сама знаходить» забійне місце звіра, а свідомість точно відмітить момент пострілу — радісний фінал! У вас назавжди залишиться в серці радість від успішного полювання і красивого, чисто спортивного пострілу. Звіра повалено! Таке залишиться на все життя і збережеться в «коморі» пам'яті з усіма деталями і подробицями.

Які ж норми поведінки мисливця при перебуванні його в мисливських угіддях? Передусім необхідно сказати, що справжній мисливець завжди шанобливо ставиться до дичини і до трофеїв. Що це означає? Мисливець не повинен користуватися тяжким становищем звірів і птахів для їх здобичі, наприклад, при повені, ожеледиці, ріжучому сніжному насті, засусі, коли дичина збирається біля єдиного джерела води, та в інших подібних випадках. Справжній мисливець не буде стріляти по птахах, що линяють і не здібні до польоту, хлопунцях, матці, що намагається відвести мисливця від пташенят. Неприпустима стрільба навесні по самках, і в будь-який час року по птахах і звірах, на яких полювання закрите, по тваринах, що не відносяться до мисливських видів.

Ніколи не можна стріляти звіра або птаха в тому випадку, коли заздалегідь знаєш, що взяти їх буде неможливо. Частіше за все це буває при полюванні на водоплавну дичину, коли мисливець повинен вибрати місце для стрільби так, щоб биті птахи не падали туди, де їх не знайдеш.

Якщо зроблено підранка, будь це звір або птах, мисливець повинен вжити всіх можливих заходів, щоб добрати його, навіть в тому випадку, якщо тимчасово доведеться припинити стрільбу по інших можливих трофеях.

Неприпустима неприцільна стрільба по зграї птахів, що пролітають, а також стрільба по дичині на відстані,

що перевищує межу прицільного забійного пострілу даної зброї. У переважній більшості випадків така стрільба не забезпечує ураження цілі, але приносить підранків, які надалі безцільно гинуть. При полюванні на копитних тварин можна стріляти самку, що має теля або поросят, оскільки втрата матері, як правило, призводить до їх загибелі.

Культурний мисливець завжди в душі гордиться своєю здобиччю, але інколи не буде хвалитися нею перед іншими. Показуючи здобутих тварин, він не буде недбало кидати їхні тушки. Знаходячись в полі, відмиє, очистить дичину від крові і бруду, акуратно укладе в ягдташ або рюкзак. Він не скаже: «убив» зайця або качку, а, як правило, «взяв», «відстріляв», «добув», «зняв в літ». Мисливець поздоровить удачливого товариша не «із здобиччю», а «з полем», тобто зі щасливим процесом полевання (полювання). Окремо потрібно сказати про правильні взаємовідносини між мисливими. Загальноприйнято, що при великій кількості мисливців в певному місці угідь, право вибору місця полювання або відпочинку залежить від черговості їх прибуття з урахуванням того, щоб не знаходитися близько один від одного і не заважати полюванню товаришів. Не можна ставати або бродити біля чужого куреня або ковку, перекривати шляхи підльоту дичини до нього, заважати мисливцеві, що скрадає дичину. При облавному полюванні не можна стріляти по звіру, що йде на сусідній номер. Безумовно, всім мисливцям мають бути притаманні товариська взаємодопомога і взаємовиручка. Досвідчений мисливець завжди словом і ділом допоможе молодому. І абсолютно природно, між мисливцями повинне бути повне довір'я і взаєморозуміння. Мисливець ніколи не підійде до чулого бівуака за відсутності господаря. Розміщуючись в мисливській хатинці, де зупиняються мисливці, він ніколи не дозволить собі тут щось псувати, а йдучи, завжди залишить запас дров, сіль, сірники, по можливості сухарі або інші продукти.

Існують правила ввічливості при полюванні з собаками. Якщо мисливець ненавмисно застрелив зайця з-під чужої собаки, він неодмінно віддасть трофей власнику собаки. Той, за традицією, повертає патрона як би в знак вдячності і відшкодування за витрачений заряд. При полюванні двох-трьох мисливців з однією собакою вони домовляються про черговість стрільби.

Не етичні спори про те, хто добув, даний трофей. Прийнято вважати, що копитного звіра й іншу крупну дичину відстріляв той мисливець, який зробив постріл, що зупинив і поклав звіра. Заєць, качка або інша дрібна дичина належить мисливцеві, після пострілу якого був перерваний біг або політ.

Виховані мисливці ніколи не допустять зайвої стрільби в угіддях, а також криків і непотрібного шуму. Все

це не сумісне з справжнім полюванням. Якщо необхідно пристріляти рушницю або потренуватися в стрільбі, то робити це слід по закінченні процесу полювання, в місці, що відповідає вимогам правил

техніки безпеки. Це або відкритий майданчик, що далеко проглядається, або вал, насип землі, схил яру і т.п. Ні в якому разі не можна вішати мішень на дерево на рівні росту людини.

Пияцтво на полюванні неприпустиме. Мало того, що нетвереза людина не може правильно оцінювати обстановку і сам процес полювання стає для неї безглуздим, наявність зброї в руках п'яної людини робить її надто небезпечною для оточуючих. Статистика свідчить, що понад 90 відсотків нещасних випадків, що відбуваються на полюванні, пов'язано з вживанням алкогольних напоїв.

У етиці мисливця і рибалки багато спільного. Як і мисливець, рибалка не сяде на зайняте іншими місце, не торкнеться снастей і добичі інших рибалок, не пропливе на човні поблизу чужих розставлених вудок, без дозволу не просвердлить лунку ближче п'яти метрів від лунки товариша, в якого клює.

Трохи про загальну культуру людей, що знаходяться в угіддях. На жаль, ще інколи доводиться бачити прострілені дробом дорожній знак, яку-небудь вказівну табличку на залізниці або в подібних місцях. Доводилося бачити і поламані випадковими неорганізованими рибалками мисливські курені, човновий причали, штучні гнізда для качок, зроблені єгерями мисливського господарства. І навіть спалені мисливські і риболовецькі хатинки. Траплялося чути і грубі суперечки, аж до бійки, між мисливцями і рибалками, що ніби заважають один одному займатися своїми справами (і це на величезному водоймищі!). Люди, що допускають такі вчинки, не можуть бути названі не тільки культурними, але і взагалі нормальними людьми.

Культурна людина ніколи не залишить після себе на бівуаці купу сміття, консервних банок, тим більше битих пляшок. Зустрівши в лісі які-небудь лісогосподарські або біотехнічні споруди, він не пошкодить їх. Якщо внаслідок обставин, що склалися, доведеться скористатися для облаштування нічлігу сіном або соломою, то він передусім подумає про працю людей, що заготовили це сіно або солому, і зробить так, щоб стіг або копиця залишилися цілими, а не гнили в подальшому під дощем.

Мисливець, зазвичай, досить зневажливо ставився до краси свого мисливського костюма, але високо шанував якість мисливської рушниці і спеціального спорядження. Ось пише Л.М.Толстой в романі «Анна Кареніна» про збори на полювання багатого пана князя Облонського Степана Аркадійовича з друзями: «Степан Аркадійович був одягнутий в поршні і підвертки, в обірвані панталони і коротке пальто. На голові була розвалина якогось капелюха, але рушниця нової системи була іграшка, і ягдташ і патронташ, хоч зношені, були найкращої якості. Васєнька Весловський не розумів раніше цього справжнього мисливського хизування — бути в обносках, але мати мисливську снасть найкращої якості».

Однак, звичайно ж, і своєму одягу, мисливцеві потрібно приділяти найпильнішу увагу. Вона повинна відповідати сезону полювання, погодним умовам, бути добре підігнаною, не заважати рухам, не створювати зайвого шуму при пересуванні, наприклад, в чагарниках. Зовнішній вигляд мисливця не повинен викликати неприязні як у товаришів по полюванню, так і в інших людей, що зустрічаються з ним.

Дотримання всіх вищеперелічених норм не потребує великих зусиль, але зробить полювання і рибалку не лише захоплюючим, але й приємним процесом, що принесе глибоке задоволення і не викличе негативного ставлення в оточуючих.