МИКОЛА СОМ: «Мої соми водяться в Десні та Десенці...».

М. СЛАВИНСЬКИЙ

Липень, 2002 рік

Микола Сом - відомий український поет, пісняр, великий жартівник і пересмішник, а ще - невтомний риболов. Вірші пише лише тоді, коли нерест. Тому-то має небагато книжок, але всі вони вагомі: "Йду на побачення", "Святий хліб", "Мрія", "Присвяти і послання", "Хроніка воєнного дитинства", "Б'ю чолом", "Твоєї радості сльоза". Їхній автор строфи не напише, а окуня чи карася неодмінно вивудить. Соми ж для Миколи Даниловича найбільша поезія. Лірик і жартівник не просто ловить їх - священнодіє: укоськує, приворожує, вмовляє не бити хвостом, не рвати волосіні, не зриватися з гачка, не вистрибувати з підсаки...

-Шановний Миколо Даниловичу! Коли ви почали рибалити?

- Інколи мені здається, що раніше, ніж навчився говорити. Як тільки зіп'явся на ноги, то відразу ж пішов до вудочок. Рибу ловив і учнем, і студентом. Поки друзі, зокрема незабутній Василь Діденко та нинішній народний депутат Борис Олійник, читали Маркса-Енгельса, я ловив чехоню, аби було чим підвечеряти.

До речі, чехоня - моя улюблена риба. Колись із Петром Осадчуком ми з одного човна ловили її години зо дві. Як зараз пам'ятаю, я піймав 100 чехонь, а він - 48.

(При нагоді я запитав Петра Ілліча: "Скільки ви чехонь підсікли разом із Миколою Сомом?" Не менш знаний поет і риболов, ніж його побратим по перу, твердо відповів: " Я - майже сто, а Микола - десяток чи й менше").

- Миколо Даниловичу! Де ви найчастіше рибалите?

- Там, де живу, - на Троєщині. Знаю такі місця, що... А втім, координати не уточнюватиму: приїде наш знатний прозаїк і вудкар Юрій Мушкетик - усю рибу перехопить. А потім привезе з собою літературознавця Володимира П'янова. Той теж неабиякий мастак. Правда, карасів на Троєщині - просто-таки безліч. І раків сила-силенна. Я їх вудочкою ловлю.

Люблю також посидіти з вудочкою на Десні та Десенці. Скажімо, чехонь вибирає місця, де вода крутиться, вирує. Треба закидати метрів на 12-13, аж на перекат.

Мабуть, лише я достеменно знаю, що чехонь - унікальна риба для в'ялення. Вона завжди нагадує мені козацьку шаблю. Коли підходить судак, мої улюбленці втікають. За це я судаків називаю розбійниками й ловлю їх навіть із більшою затятістю, ніж трійця таких славних поетів, як Микола Вінграновський, Леонід Талалай та Микола Воробйов. Колись вони намагалися змагатися зі мною, а ось останнім часом уже не стають на герць. Я ж не випадково із самим Михайлом Стельмахом щуки ловив та на жерех ходив. Великий майстер був Михайло Панасович - і прози, і риболовлі. А як він знався на грибах! Я носив юшку авторові «Чотирьох бродів», коли він лежав у лікарні...

- Як ви готуєте снасті на жерех?

-Вудочки майструю сам. Це велике мистецтво. Його найголовніші секрети я переймав у Максима Рильського. Жерех любить течію, ями та перекати. Ловлю вудочкою, спінінг не визнаю. Волосінь беру діаметром 0,5 мм. Гачки маю ковані, із зазубринами. Наживляю верховодку або пічкура. Закидаю із добре замаскованої засідки.

Цей хижак дуже й дуже обережний: чимось він нагадує розвідника чи партизана. Наприклад, на жаль, уже покійних Юрія Збанацького та Платона Воронька. Жерех стрімко вривається в зграйку рибинок - і б'є, б'є хвостом. Колись я таки напишу цілу поему про цей неповторний «бій жереха»...

-Наскільки мені відомо, ви найчастіше полюєте на сомів...

- Інакше й не може бути. Ми ж - однофамільці, можна сказати, найближчі родичі. Найбільшого сома я бачив давненько: його везли возом. Потім зважили - 69 кілограмів. Я ж найбільшого - шестикілограмового - сома зловив на блешню. Тягнув довго. Нарешті побачив вуса. Довжелезні, щоб не збрехати, - сантиметрів з дванадцять. Мої соми водяться в Десні та Десенці. Знаю там усі ями, всі перекати.

Сом хапає наживку, б'є хвостом і опускається на дно... Та пізно! Від моїх гачків ще жоден сом не відхрестився. Підсікаю завжди впевнено, але не дуже різко, так би мовити, по-дружньому. Підсаку маю велику, трохи діряву, адже мальків ніколи не ловив і не ловлю. Коли чатую на сома, про вірші не думаю. Звичайно ж, не нервую, але палю сигарету за сигаретою. Ще з студентських років у моїх кишенях водиться лише «Прима»... Залюбки пригощаю куривом сусідів-вудкарів, адже вони для мене, певна річ, не конкуренти. Отож усім риболовам б'ю чолом - завжди їхній Микола Сом.

Розмову вів