Пропозиції до Закону України «Про рибне господарство і ведення рибного господарства» стосовно збереження розмаїття іхтіофауни при рибальстві у внутрішніх водоймах України.

Анатолій ЩЕРБУХА, кандидат біологічних наук.

Жовтень, 2003 рік

Найдавнішою формою природокористування є рибальство. Воно мало істотне значення у харчуванні первісних людей або є основним чи допоміжним заняттям членів і нинішніх громад. В залежності від наявного рибного розмаїття, його кількісних і якісних показників, наявності попиту на окремі види риб члени громад добувають їх різними снастями, одні з яких вважаються промисловими, другі — любительсько-спортивними, треті — браконьєрськими, їх характеристики змінювались зі зміною технічного прогресу та матеріалознавства.

Внаслідок розвитку промисловості, сільського господарства, розширення населених пунктів навантаження на водойми України постійно зростало, і ця тенденція продовжується, що впливає на стан іхтіофауни, її розмаїття. Урізноманітненням та посиленням впливу як на водойми — середовище життя риб, так і безпосередньо на них у процесі освоєння їх запасів стан розмаїття іхтіофауни водойм України погіршується як за якісними, так і за кількісними показниками. У зв'язку з цим до збереження розмаїття корінної іхтіофауни України, як її національного надбання, потрібні нові підходи, які враховували б позитивні й негативні набутки господарювання на водоймах, його сучасні реалії, щоб хоча б відкласти на можливо довший час остаточне іхтіофауністичне збідніння розмаїття іхтіофауни України.

За останніми підрахунками, у прісних і солоних водах України зареєстровано 193 корінних (аборигенних) види та підвиди риб і 21 — рибакліматизантів. Ряд з них скорочують свою чисельність внаслідок перелову та порушення умов життя, у зв'язку з чим вони зникають з промислу, стають зникаючими, рідкісними, вразливими тощо. Так, у Червону книгу України занесено 32 види і підвиди класу "Променепері риби" та екологічно близьких до них 2 — класу "Міноги". Нинішні Правила рибальства як промислового, так і любительсько-спортивного, не досконалі, інколи деякі їх положення можна розцінювати як узаконену форму браконьєрства. Ця проблема постала перед усіма водоймами будь-якого регіону України.

Покращання стану іхтіорозмаїття в Україні полягає у прийнятті сучасного і досконалого Закону України «Про рибне господарство і ведення рибного господарства», яким би обґрунтовувалось невиснажливе користування іхтіофауністичним розмаїттям природних і природно-технічних (водосховищ) водойм України на основі чіткої стратегії і тактики управління внутрішніми водоймами різного цільового призначення, унормування відносин між водоспоживачами з виділенням серед них основного з них, на якого покладалася б відповідальність і за стан рибного розмаїття кожної конкретної водойми. Приймаючи до уваги сучасний стан іхтіорозмаїття України і узагальнюючи потреби місцевих громад стосовно його невиснажливого використання, пропонуються такі задачі і рекомендації стосовно їх впровадження у практику ведення рибного господарства при рибальстві у внутрішніх водоймах України.

1.У зв'язку з підготовкою до розгляду у Верховній Раді України проекту Закону України «Про рибне господарство і рибальство» означений документ доцільно назвати Законом України «Про рибне господарство і ведення рибного господарства», доцільніше першою частиною назви Закону охопити всі водні живі ресурси водойм, а не лише риб (наприклад, Закон України «Про водні живі ресурси і ведення рибного господарства»).

2. У Законі України «Про водні живі ресурси і ведення рибного господарства» законодавчо представити порядок оформлення користування водоймами і їх ресурсами, у тому числі й рибними, визначення головного водокористувача водойм, на якого покласти повну відповідальність за стан і ведення на них рибного господарства.

3.Законодавчо підпорядкувати Державну інспекцію рибоохорони, що перебуває у структурі Головрибводу Департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України, Міністерству екології та природних ресурсів України (виконати Постанову Кабміну України N444 від 1.08.92).

4.Законодавчо припинити промислове рибальство у внутрішніх водоймах України (за винятком спецлову на деяких ділянках водосховищ Дніпра) і передати їх у підпорядкування місцевим Радам народних депутатів для організації ведення на них переважно рекреаційного (любительського та спортивного) рибальства, забезпечення якого відповідною інфраструктурою покласти на спеціально для цього реорганізовані риболовецькі господарства та організовані з цією метою інші підприємницькі структури різних форм власності.

5.Законодавчо взяти на облік внутрішні природні і природно-технічні водойми (водосховища), визначивши цільове призначення кожної з них за уніфікованою класифікацією природних та природно-технічних водойм на підставі стратегії і тактики управління стадами риб у водоймах різного цільового призначення, зокрема водойми-заповідники, водойми-заказники (водоохоронні, рекреаційні, рибопродукційні), водойми загального користування та порядок веденням рибного господарства на них за мисливським, тваринницьким чи змішаними типами.

6.Узаконити систематичне складання Державного рибогосподарського кадастру внутрішніх водойм України, визначивши конкретні терміни його проведення в залежності від цільового призначення водойм.

7.У складі природно-заповідного фонду України створити у всіх ландшафтно-географічних зонах України мережу водойм-заповідників, у тому числі морських, естуарних, озерних, рівнинних річок, гірських річок, передгірних річок з метою збереження у них незмінним генофондів флори і фауни і попередження зникнення рідкісних видів риб.

8.З метою покращання відтворення і зростання чисельності господарськи цінних риб внести у Правила ведення рибного господарства заміну дозволеної для лову риби міри, що базується на розмірі її тіла у період першоразового статевого дозрівання, на розмір — у пору найкращої відтворювальної здатності і в момент кульмінації іхтіомаси особин конкретних стад риб.

9.З метою охорони біорозмаїття цінних риб у внутрішніх водоймах України узаконити у Правилах ведення рибного господарства України (можливо, на окремих ділянках Кременчуцького та Каховського водосховищ) вибіркове ведення лише спецлову риби (ставними неводами, глибинними тралами і крупновічковими сітками — з вічками розміром 100 мм і більше), розглядаючи їх, як засоби, що найменше погіршують іхтіорозмаїття водойм, повністю заборонивши застосування для лову риби дрібновічкові сітки (до 80 мм), як засоби, що найінтенсивніше погіршують стан іхтіорозмаїття водойм.

10.Узаконити забезпечення ведення комплексу заходів стосовно охорони і відтворення іхтіологічного розмаїття у водоймах лісових масивів Карпат, Криму тощо, що перебувають у підпорядкуванні Державного комітету лісового господарства України, створивши в підпорядкуванні останнього відповідний підрозділ, який забезпечити відповідними кадрами та коштами.

11.Законодавчо передбачити розробку і втілення державної програми порятунку занесених до Червоної книги України риб і координацію її виконання.

12.У Правилах ведення рибного господарства передбачити й розробити порядок здійснення ліцензійного рибальства у водосховищах, зокрема: сома на квок з човна; сома на донку вночі; «короткоциклових» риб екраном; підводне полювання на сома і судака; ловіння риби в охоронних зонах гребель і мостів тощо. Одночасно забороняти ловіння риби на відтворювальних ділянках водойм (по «останній» кризі). Для покращання стану популяцій судака, білизни, сома регулювати їх виловлювання та інтенсифікувати зарибнення водойм молоддю хижих риб. Розробити методику ведення обліку відвідування водойм рибалками-любителями та їх уловів з метою регулювання антропічного навантаження на водну біоту.

Отже, всі внутрішні водойми необхідно чітко розподілити на рекреаційні (принаймні водосховища Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця тощо, особливо в околицях великих поселень) і рибогосподарського призначення, якими повинні стати ставові і нерестово-вирощувальні господарства відповідних рибокомбінатів, що займаються товарним рибництвом. Останні повинні визначатись урядом, рекреаційні угіддя, зокрема їх площі та межі, — місцевими Радами. Вони ж ініціюють створення найсприятливіших умов для розвитку всіх бізнесових структур з обслуговування рибалок-любителів як об'єднаних у певні товариства (пільгові), так і не організованих. Масове втілення системи районованого управління рибопродуктивністю внутрішніх водойм вимагає інтенсифікації розробки ряду важливих напрямів, гідроекологічних досліджень і консолідації зусиль науки і практики.

При цьому необхідно й науковцям бути не лише генераторами ідей, але й гарантами безпеки, стояти стіною на шляху хижацького використання природних багатств. Варто створити державні гарантії незалежності науки від відомчого свавілля. Доцільно підвищити відповідальність вчених за результати втілення своїх рекомендацій і рішень, що ними приймаються. Важливо формувати особливе моральне середовище у рибогосподарській науці. Цьому могла б сприяти присяга або клятва «не зашкодити» внаслідок прилучення до клану вчених. І не лише вчених, але й службовців, що зайняті охороною природного середовища. Інспекторам доцільно давати клятву, за виконання якої відповідають «своєю честю і совістю», і лише після цього урочисто одержувати відповідні емблеми і посвідчення, як це здійснюється у передових європейських країнах. Отже, Закон України «Про водні живі ресурси і ведення рибного господарства» повинен піддатись всебічному аналізу рибалками-любителями, науковцями, природоохоронцями, рибонаглядовцями, журналістами тощо, щоб він відкривав дорогу світовим, передовим, цивілізованим порядкам на водоймах України, а не був канцелярським витвором вузького кола промисловиків. Завдання Верховної Ради України полягає у сприянні цьому, щоб зазначений Закон нашої держави відповідав кращим світовим зразкам у справі ведення рибного господарства на водоймах України.