Рукописи не горять?

О. ВДОВЕНКО, збройовий майстер.

Вересень, 2004 рік

Слідами наших публікацій.

У липневому номері нашої газети була опублікована стаття «Книга про мисливську зброю», у якій Д. Голда розповідав про рідкісну книгу українського автора Б.С Савроня. Нещодавно до редакції завітав відомий у мисливських колах київський зброяр О. Вдовенко, який повідомив, що згадана книга - це тільки маленька частина від невиданої праці Савроня, з яким він мав щастя бути знайомим. Вашій увазі пропонуємо розповідь зброяра про історію написання та намагання видати книгу.

Буваючи у Львові, я завжди відвідував Історичний музей, у якому демонструвалася чудова колекція «білої» та вогнепальної зброї. У той час (70-ті роки XX ст.) в музеї над її зібранням головував Борис Васильович Мельник. Саме він зі своїм наступником Володимиром Івановичем Шевчуком почали порушувати питання про реставрацію занедбаної будівлі міського арсеналу, з метою в майбутньому облаштувати в ньому експозицію зброї, яка тулилася в двох невеличких кімнатах Історичного музею.

Можливо, бажаючи позбутися мене як допитливого відвідувача, що відволікав від більш важливих справ, Шевчук запропонував мені познайомитися з людиною, яка розуміється на мисливських рушницях «краще за всіх дипломованих наукових працівників», що, до речі, було насправді так. Професор медицини (гінеколог) Борис Степанович Савронь мав класичну професорську зовнішність і манери старого інтелігента. Оскільки ми почали розмову про злиденність мисливської літератури, він із гордістю продемонстрував мені величезну книжкову шафу, вщент заповнену книгами, каталогами та журналами на тему мисливської зброї. Я наздогад називав рідкісні видання, які не зміг віднайти навіть у бібліотеці Вернадського, а він їх, майже не дивлячись, вихоплював із щільно заставлених полиць. У нього було багато літератури польською та німецькою мовами і практично всі мисливські російські дореволюційні видання. Співрозмовник він був чудовий, особливо коли ми зачепили тему шротової рушниці - вона була захопленням усього його життя. Зрештою я зрозумів, що переді мною автор книги, яку я кілька років тому придбав на Хрещатику за 25 копійок. Далі виявилося, що Борис Степанович має рукопис великої книги, яку він ніяк не може видати упродовж багатьох років, а «Мисливець і його зброя» - це тільки її маленька частина про набої, стрільбу та догляд за рушницею. Переглянувши рукопис, я знайшов у ньому багато самобутніх та оригінальних суджень про мисливську зброю. Відчувався величезний досвід автора та його критичний підхід до об'єкта пристрасті. Ілюстрації праці загалом були взяті в Бутурліна, Зернова, та були й оригінальні авторські. Але, що найважливіше - мова автора, гарна, колоритна и співоча українська, яку більшість із нас, українців, давно забула.

На жаль, книга так і не побачила світ. Професор робив численні спроби видати працю свого життя, підключав до цього багатьох впливових людей, стукав у всі можливі двері, та результат виявився неадекватний - брошура на 195 сторінок («Мисливець і його зброя»). Через свою тодішню наївність я також взявся допомогти -став видавничим агентом Бориса Степановича у Києві, оскільки він хворів і вже не в силах був подолати шлях до столиці. На превеликий жаль, будь-яка зброярська тематика вважалася тоді крамольною...

На сьогодні багатьох дійових осіб цієї історії вже немає, але в мене залишилися кілька листів Савроня, які він писав своєму видавничому агенту, та ще короткий переказ рукопису. У листах згадуються прізвища Ніколаєвського та Каневського - голови та заступника УТМР у той час, а також В.Д. Монакова - відомого стрільця-стендовика, тренера (у тому числі й свого сина, також багаторазового чемпіона Д. Монакова).

Мені цікаво, до кого перейшла бібліотека Савроня й де зараз рукопис його книги, якою він так дорожив. Звичайно, з часу її написання техніка пішла далеко вперед, певний матеріал, можливо, сьогодні не зовсім актуальний, але, насамперед, книга цікава своїми історичними аспектами, тим паче, що в Україні подібних книг не було ніколи. Перевидають же сьогодні Маркевича (навіть не виданий раніше II том), Бутурліна (стрільба кулею). Зараз нам надзвичайно важливо знайти людину, яка володіє цим рукописом (адже існує твердження, що вони не горять). Можливо, хтось щось знає про це, тому величезне прохання відгукнутися (телефон у редакції), потрібно обов'язково видати цю працю.