Ще раз про кулі Рубейкіна та Блондо

Ю. Курочка

Березень, 2008 рік

Відверто кажучи, не очікував, що моя стаття "Куля-не дурепа" та «Куля Блондо модернізована» («Полювання та риболовля» №1,2007 р) в нашій газеті завдасть скільки клопоту. З часу виходу цих статей знайомі мисливці просять то дати креслення та розміри кулі Рубейкіна, то «здати» майстра, що виготовляє кулю Блондо модернізовану.

Скажу відразу, що з майстром, який точив колись мені ці кулі зв'язок втрачено. Сьогодні, якби було в кого, то я замовив би комусь із сотню куль, щоб вистачило до кінця днів. Але немає де. Умільці, агов! Де ви є? Відгукніться! Ще однією причиною, що змусила вдруге мусолити цю тему, стала розмова з молодим мисливцем, який назвав вищезазначену публікацію некоректною, а бойові якості кулі Блондо перебільшеними. Мабуть, лише різниця у віці та вихованість завадили йому назвати мене брехуном. Мовляв, він стріляв цією кулею, але жодної різниці в порівнянні зі звичайною «турбіною» не помітив.

У процесі нашої суперечки вияснилося, що кулі Блондо були придбані ним в магазині й спорядженні самостійно, згідно моїх рекомендацій в статті. На моє прохання мисливець розрізав (нехотя) гільзу свого готового кульового набою. У наслідок цього на тілі кулі ніж залишив глибокий слід! Виявилось, що вона повністю свинцева! І лише коли я витяг зі свого набою мою БМ, він вибачився, побачивши різницю, але, в свою чергу, почав «діставати», запитуючи адресу майстра, який точив кулі.

Мабуть молодик не дуже уважно читав мої рекомендації. Отже повторюся. Щоб не сталося неприємних несподіванок, слід користуватися фірмовими кулями. Оригінальна Блондо (заводського спорядження) випускається у Франції фірмою «Roland Gilbert August Blondeau» (а також у Німеччині). Шкода, але мені особисто не доводилось зустрічати їх на полицях зброярських магазинів. Упевнений, що багато мисливців мали б за щастя придбати ці ФІРМОВІ набої (за розумною ціною, звичайно). Ввозяться ж із-закордону шротові, картечні та кульові набої, (споряджених кулею Блондо серед них чомусь немає...). Ось і купують мисливці свинцеві «Блондо», а результат від них жалюгідний. Адже на бойові якості впливає не лише форма, але й МАТЕРІАЛ, з якого виготовлено кулю. Як не буде стара баба дівкою, так і свинцева куля не буде сталевою...

Інженер А. Майер в журналі «Охота и охотничье хазяйство» (№9, 1982 р) чітко вказав на залежність балістичних показників пострілу від способу спорядження набоїв та твердості матеріалу, з якого виготовлена куля, та невідповідності зовнішнього її діаметру (по ведучим поясках або ребрах) діаметру каналу ствола, з якого ведеться стрільба. В своїх статтях я вже писав про це, але хочу знову наголосити, що діаметр каналів стволів іжевських рушниць 12 калібру 18,2 плюс-мінус 0,2мм, а тульських 18,5 плюс мінус 0,2 мм. Але ж на руках у наших мисливців багато іномарок цього ж калібру, в яких діаметр коливається від 18 до 18,9 мм! Саме тому куля, яка виготовлена для «ширшого» ствола, з якого вона показує відмінний бій, може стати причиною роздуття або й розриву «вужчого» ствола. Саме через це не варто користуватись чужими набоями (які Бог зна чим і як споряджені), якщо , звісно, вам дорогі рушниця й власне здоров‘я. Це аксіома, правило якого повинен дотримуватися кожен мисливець.

Правила спорядження набоїв вимагають проштовхати (шомполом) каліберну кулю через ствол та чокове звуження. ТІЛО кулі має вільно, із зазором 0,4-0,6 мм проходити через НАЙБІЛЬШЕ чокове звуження, а аеродинамічні ребра та ведучі пояски з легким «натягом» проходити по каналу ствола, а в чокові вони зминаються без шкоди для рушниці. Це правило дійсне для каліберних свинцевих куль, які мають низьку твердість в порівнянні з іншими матеріалами (див. таблицю взяту з «ОиОХ» №9, 1982 р).

Твердість деяких матеріалів, НВ

Свинець чистий – 6,5

Олово чисте – 14,5

Сплав свинцю та олова (67% і 33% відповідно) – 17,5

Баббіт (Б-83) – 27

Латунь (марки Л-96) – 95,0

Система куль та виробники

Куля Мак-Елвіна (США) – 15,5 НВ

Бренеке (ФРН) – 19,5 НВ

Бренеке (СРСР) – 11,5 НВ

Майера оригінальна – 13,5 НВ

Майера (заводська, СРСР) – 9,3 НВ

Шріт № 0 (СРСР) – 9,3 НВ

У таблиці чітко просліджується тенденція виготовлення куль в СРСР з матеріалу, що майже в 1,5 рази поступається оригінальним виробам по твердості. Якщо ж взяти до уваги деформацію свинцевих куль при пострілі (детально: «ОиОХ» ст. №9, 1982 р, стор. 30), то стає очевидним: чим м‘якіший свинець, тим він легше змінює форму від різкого поштовху при горінні пороху і тим гірші будуть результати по купчастості та пробивній силі.

Саме низька якість куль штовхнула наших умільців на експерименти з іншими металами. Вони модернізували вже давно відомі винаходи, добавили в них щось своє. Так, Е. Алтунін з Тюмені зробив на кулі Блондо ширші (порівняно з оригіналом) пояски, але технологія її виготовлення всеодно залишалася складною, особливо заливка поясків. Мисливець О. Рубейкін запропонував власний варіант кулі, більш технологічний. В той час, коли основу рушничного «парку» складали шомполки, а в сибірській «глибинці» навіть кругла куля була дефіцитом, для полювання на ведмедів використовували свинцеву болванку під назвою «жеребей», або «жеребейок». При полюванні на барлозі або на засідці біля задушеної «скотником» домашньої тварини, коли стрільба велася на короткій дистанції, такий «снаряд» мав величезну зупиняючу дію, але, на жаль, він був малопридатним для далекого пострілу через непередбачувану траєкторію польоту. Рубейкін принципово вдосконалив жеребейок, виготовивши його з латуні та надавши кулі правильну стріловидність і аеродинамічну форму, відмовившись зовсім від ведучих поясків. Їхню роль виконував звичайний контейнер для шроту, підготовлений відповідним чином. Для цього потрібно було гострим ножем відрізати обтюратор від «стаканчика», видалити зовсім амортизаційні перегородки і частково внутрішні ребра жорсткості, які заважали вільному розміщенню кулі в гільзі без перекосу (свого часу київський завод «Сокіл» випускав чудові контейнери блакитного кольору з зовнішніми ребрами, які не заважали ні кулі, ні картечі. Сьогодні таких у продажу, на жаль, не зустрінеш). В нову гільзу засипався свіжий порох «Сокіл» наважкою 2,3 грами, а на порох досилався обтюратор від контейнера. Потім, для запобіганню «диких» (за словами автора) пострілів ставилися прокладки до 3 мм товщиною. Потім деревоволокнистий клейтух. У розрізаному на дві рівні половинки стаканчику розміщують кулю, попередньо дославши на клейтух знову ж таки набір тонких «шротових» прокладок товщиною 1 мм. Без перекосів та взаємних зміщень стаканчик з кулею ставимо у підготовлену гільзу і закручуємо. Товщина всіх клейтухів підбирається з таким розрахунком, щоб 5 мм гільзи залишилося під закрутку. НА КУЛЮ ПРОКЛАДКУ НЕ СТАВИТИ! Автор рекомендує при використанні повстяних клейтухів вибирати м‘які, попередньо хрестоподібно розрізавши його (до середини товщини). У гільзі клейтух розміщують розрізом до кулі. Така процедура необхідна для зменшення сили удару по кулі в період післядії. Лише виконання цих обов‘язкових правил може гарантувати влучний постріл. По купчастості куля Рубейкіна не поступається знаменитій кулі Полева, але при стрільбі в лісі, чагарниках через гілочки остання «пасує», а для першої це «насіннячко».

Мушу, побратими, ще раз нагадати про «сім раз відмір…», щоб потім не шпетили мене за цю публікацію. Також додаю креслення кулі, якою стріляю протягом двадцяти років з свого ТОЗ-34 без всяких проблем, а ось розміри кулі (діаметр) спеціально для вашої рушниці вибирайте самостійно. Влучних пострілів!