Моя підводна амуніція

Р. Сахно

Червень, 2009 рік

Свій останній гідрокостюм я придбав у 2001 році. Так сталося, що прямо в магазині один із стандартних екземплярів практично ідеально підійшов для мене. Він був товщиною 5 мм із матеріалу з титановим напинанням, який додатково на 30% затримував тепловіддачу. Вже через 4 роки костюм ущільнився до 3-3,5 мм. Це нормальне явище, але в осінню пору я почав відчуватися суттєвий охолоджуючий ефект, та все ж для літньої пори його поки що вистачає. Ще однією проблемою в ньому стала змійка, яка, зважаючи на пластмасову складову, постійно підводила. Люди з досвідом, які робили багато запливів впродовж багатьох років, неодноразово наголошували на цій проблемі. Але, зважаючи на не таке вже й часте використання костюму, це питання в мене не викликало великих незручностей. Наскільки мені відомо, ця змійка з багатьма досвідченними мисливцями зіграла не один злий жарт. При доволі частому використанні гідрокостюму, змійка виходила з ладу. До речі, коли моя змійка гідрокостюму почала пропускати воду, в літню пору, при температурі води 24-25 градусів, це стало ще й позитивним явищем, адже не потрібно було її розмикати щоб освіжитися. Нещільність і, відповідно, потрапляння річної води в середину гідрокостюма, тобто на тіло, балансувало комфортну температурну складову.

Коли я тільки-но розпочинав свою підводну «діяльність», переді мною постала дилема. Який гідрокостюм придбати? Мені дуже хотілося мати костюм «сухого» типу. Але він більш придатний для пірнання в крижаній воді. Під нього необхідно застосовувати теплий одяг (щось подібне теплим брюкам в поєднанні з верхнім одягом), але я полюю тільки в теплу пору року, тому довелося зупинитися на гідрокостюмі «мокрого» типу. По-перше, він значно дешевший за «сухий» (вартість гідрокостюму «сухого» типу більш ніж утричі перевищувала витрати у порівнянні з «мокрим»). По-друге, він значно швидше одягається.

Сьогодні підводні мисливці використовують гідрокостюми товщиною 7-8, а то й 10-12 мм, які дозволяють «працювати» навіть у крижаній воді. Якщо раніше, наскільки я пам’ятаю, перевага була на боці гідрокостюмів суцільної конструкції, то зараз частіше використовують вироби з двох частин: верхньої і нижньої. Щодо позитивних та негативних моментів тих чи інших, мені важко говорити, оскільки весь час я пірнав тільки у гідрокостюмах суцільного типу. Але цілком імовірно, більш зручне вдягання та «гнучкість» тіла при перебуванні під водою (поперек і, відповідно, хребет мають додатковий «люфт») у порівнянні з суцільною конструкцією мають свої преваги. До речі, я неодноразово відчував це під водою, коли необхідно було зробити маневр під гострим кутом. Так, був випадок, коли лящ-одинак, який виплив мені на зустріч, на великій швидкості промайнув повз мене, і довелося робити крутий розворот тілом градусів на 150°, щоб поцілити його. Знову ж я відчув, наскільки волокна гідрокостюму створюють при таких рухах дискомфортний опір. В цьому випадку тільки власна реакція та досвід були запорукою успіху. Гарпун влучив лящу вздовж тіла прямо по центру. Але ж шуму при цьому…

Добре, якщо після полювання вдається дістатися до табору по воді. Але в мене бували випадки, коли потрібно було вийшовши на берег у непролазних прибережних хащах прямувати до відкритої території берега пішки. Носочки не знімеш, бо покалічиш ноги. Доводиться переносити основну вагу тіла на п’ятки, крокуючи так до відкритої місцевості. Як наслідок, носки зазнають суттєвого вагового навантаження, що призводить до їх руйнування в точках їх дотику до землі (п’ятки). Вже вийшовши на відкрите місце, я знімаю їх і йду до табору босоніж. Здавалося б, що носки так довго не витримають, але навіть через 8 років вони у мене ще придатні для використання. Правда, я відрізав верхній край з одного носочка, і пришив латки на потерті місця. Як наслідок, тепер у місці відрізів немає щільної конфігурації, а кляті п’явки…

Рукавички для полювання бажано щоб були якомога тонші – близько 2 мм в товщину і, при цьому, мали низький коефіцієнт тепловіддачі. Особливо це важливо у холодній воді. Так, мої перші спроби пірнання восени без рукавичок, одразу засвідчили, що навіть через такі незначні відкриті частини тіла, відбувається дуже швидке охолодження тіла. Після цього, як би не було незручно, при температурі води нижче 18° рукавички завжди зі мною.

Перші ласти, які я почав використовувати в своєму житті мали назву «Акванавт» (вироблені ще за часів Союзу). Вони були дуже еластичні. При роботі ногами доводилося більш часто працювати ногами, що призводило до зайвого шуму. Навіть на згин гумовий матеріал цих ласт був дуже гнучкий. Згодом я придбав італійські ласти, які мали набагато цупкий матеріал і вже перші занурення показали їх значну перевагу. Амплітудні рухи ногами при пересуванні зменшилися майже вдвічі по відношенню до пройденого шляху, що, в свою чергу, значно зменшувало моє «шумове» перебування під водою. За 8 років ці ласти повністю зберегли свою конфігурацію і лише численні подряпини (більшість від коралових рифів) свідчать про їх тривале використання. До речі, два роки тому мені запропонували ласти більш вдалої конструкції. Відгуки про них були тільки позитивні. Але я відмовився, адже знову доведеться прилаштовуватися.

Якось діставшись до місця полювання і витягуючи свою амуніцію, я виявив, що забув дома ласти. Ну, що ж, діватися нікуди. Доведеться спробувати полювати без ласт… Якось доплив до протилежного берега і заглибився у водоростеву прибережну акваторію. Моє просування вперед було схоже на незграбне поводження у незвичному середовищі. Дожився… Але незважаючи на всі «незручності», першими двома пострілами я уполював 2-х в‘язів по 1 кг кожний. Далі, на повороті русла, піднявши голову над водою розгледів кущ, який розташовувався по внутрішній дузі ями. Наблизившись, під ним я побачив зграю в’язів, десь близько 30 штук і вагою приблизно 1, 5 кг кожний. Але ж тихо наблизитися – оце проблема! Коли в’язі випливли з-під куща, і почали рух до центра русла, за ними від самої основи крони куща випливла щука (непоганий екземпляр). Відстань до неї – 2,5 м. Ну, це знайомо… Ех, були б в мене зараз ласти! Рішення приймаю миттєво. Постріл… Пощастило! До речі, це вже далеко не перший мій випадок, коли щука тримається біля в’язевих зграй. Я думаю, що хижаки для яких «вегетаріанська братія» не по зубах (через вагові відношення) можуть спокійно перебувати в одному скупченні.

Надалі плавати в такому стані не було жодного бажання, хоча попереду розташовувалася прекрасна плавнева затока, вхід до якої прикрашало напівзатоплене дерево. Перетнув річку до своєї відправної точки, склав речі, і одразу рушив додому. Все ж не з порожніми руками.

Щодо вибору маски важко щось конкретно порадити, тим більше на фоні їх величезної пропозиції в магазинах. Перша моя маска (як і ласти) була радянського виробництва з овальним склом майже на все обличчя. Іноді я її ще використовую через її дуже обширний кут огляду. Але у неї жорстка гумова складова, яка після 3-х годинного запливу залишала на обличчі такі сліди, які не розсмоктувалися і за 2 години, а також ще затонке скло. Зараз я використовую маску французької марки Temp «Beuchat» (основним фундатором якої був Жак Ів Кусто). Всі її складові частини (скло та гума) мають захист проти впливу різних температурних коливань, за що відповідає термін Temp в назві. Перші мої занурення в цій масці засвідчили, що гумовий матеріал, який щільно примикає до обличчя, має надзвичайно м‘який ефект, не пропускаючи при цьому воду. Сліди від маски на обличчі, навіть після тривалих запливів, були незначними. І ще, одного разу я не голився два тижні, тим не менше, жодного затікання води не відбувалося. Правда, є у неї й негативні сторони – ця маска значно знижує кут огляду, оскільки має форму окулярів з двома незалежними скляними «шухлядами» для очей, і спеціальним гумовим заглибленням для носа між ними.

Вантажний пояс – абсолютно особиста тема, оскільки залежить від ваги підводного мисливця і складової амуніції (в першу чергу, товщини гідрокостюму). Свій вантажний пояс я підбирав таким чином, щоб в річковій акваторії моє тіло ледве-ледве, коли я не роблю жодних рухів, починало наближуватися до дна. Останнє дуже важливо, адже коли бачиш рибу біля дна, це дозволяє, не роблячи зайвих рухів, прямувати до неї і проводити постріл у широку бокову частину риби. Можливі й інші ситуації, коли постріл згори більш ефективний, але це залежить від різновиду та розміру риби.

Вартість свинцевого вантажу в наших магазинах виходить за будь-які розумні рамки. Тому, довелося мені звернутися до місцевого умільця, який виготовив мені вантажі практично даром. Я використовую 8 вантажів по 1 кг (плюс 8 штук про запас, до речі, 4 з них знаходять своє застосування у морській воді).

Щодо того, куди покласти рибу під водою. Більшість підводних мисливців використовуютьдля цього спеціальне кільце з розривом із тросика близько 3-4 мм в товщину й 18-20 см в діаметрі. При цьому риба чіпляється в кільце через «зябра-рот». Але я віддаю перевагу подвійній «робі», зшитої з двох щільних тенісок. В ній є одна вада – змійка, що розташована в районі грудей по причині частого використання постійно виходить з ладу. Та й вода теж накладає свій руйнівний ефект. Але роби вистачає на весь сезон, рідко на два.

Ну, і про зброю. На своєму віку доводилося застосовувати та спостерігати за використанням різних видів підводної зброї. Єдиним винятком є «арбалет» – ідеальна зброя для полювання у морській воді. Зазвичай, він в довжину більше 1,5 м. Щось схоже на вельми продовгувату «рогатку». Але убійна міць… Гарпун має хорошу убійну силу на відстані 5-6 м. Правда, дуже важкий у перезарядці, потребує значних фізичних зусиль. Зате, «набивши» руку, навіть дальня траєкторія польоту гарпуна з такої зброї не завада для хорошого трофею. Тонкощі, на жаль, я описати не можу, оскільки не доводилося зробити жодного пострілу з цієї зброї.

Інша справа, пневматична зброя. З нею у мене було безліч проблем, оскільки нижня металева частина бойка (з трьома гумовими манжетами), який виштовхував гарпун під тиском повітря, постійно мав «ударно-щільний» контакт з круглим обмежуючим отвором, чим «розплескував» себе об граничні колоподібні рамки, а також завдавав подібні руйнівні дії для основи гарпуна, де знаходився бронзовий закріплюючий набалдашник. Після наступних пострілів, які ледве вписувалися в десятку при кожному зануренні, належний постріл був неможливий – було дуже важко зарядити рушницю. Знову розбирати зброю? Нічого не вдієш, в черговий раз профілактика, за допомогою напилка спилити всі зайві наклепки по колу циліндричної форми бойка та бронзового наконечника гарпуна.

Була ще одна проблема – вага пнеаматичної рушниці, зважаючи на її металеву конструкцію, та її довжину (рукоять з курком були майже повністю наближені до самісінької кінцівки рушниці). Довелося накладати на ствол рушниці шматок пінопласту, заздалегідь просвердливши в ньому отвір і фіксувати його за допомогою ізоляційної стрічки. Після цього вагове навантаження на руку у воді набуло значно меншого характеру, що, в свою чергу, призвело до покращення улову і, головне, зменшення фізичних навантажень на передпліччя руки.

Гідропневматична зброя – це те, що, на мою думку, має надзвичайний ефект. Наскільки зручна у неї траєкторія польоту гарпуна! Навіть під кутом до поверхні води. Полювання з гідропневматичною рушницею дуже ефективні не тільки на близьких, а й на далекий відстанях. В останньому випадку від пострілу отримуєш насправді ейфорійні почуття. Це дуже важко передати словами! Адреналін аж б‘є! Саме цей аспект був визначальним, при придбанні моєї останньої гідропневматичної рушниці. До речі, майстер пропонував мені рушницю з гідропідсилювачем довжиною всього 350 мм (моя 850 мм), функціональну дію якої я зрозумів лише в загальних рисах, але внутрішній голос прохав про інше. Потрібні сила пострілу та відповідна влучність. Це і стало запорукою остаточного вибору.

Пістолети – це ідеальна зброя для риби від 0,5 до 1,0 кг при близькому підході. У дитинстві я неодноразово спостерігав за людьми, які полюють з цієї «малокаліберної» зброї за рибою. Пістолет, як справжній, щось подібне до аналогів часів Першої світової війни – як прямокутник. Гарпун – близько 15 см в довжину. Отже, можна зробити припущення, що обґрунтованою відстанню для влучного пострілу був відрізок 1,0-1,3 м. Не більше. Зараз я з ностальгією згадую ті часи. Щось додати, коли ти не користувався цією зброю дуже важко. Але я знаю одне, навіть з цієї зброї, в ті часи (кінець 80-х, початок 90-х років) підводний мисливець, не застосовуючи великих зусиль, в будь-якій точці русла, міг розраховувати на хорошу здобич. А зараз…