Розводимо дичину поза правовим полем

В. Нижник

Жовтень, 2010 рік

Минув рік після публікації в нашому виданні статті «Проблеми дичини, випущеної під постріл», в якій були порушені наболілі питання розведення, випускання й полювання на дичину, вирощену в неволі і напіввільних умовах. Чи спостерігаються якісь зрушення на цій ниві?

Перш за все зазначу, що кількість відомих мені напівлегальних і зовсім нелегальних дичерозплідників зросла як мінімум удвічі, фактів вирощування фазанів і диких качок вдома – ще більше, звернень з проханням проконсультувати і допомогти з дичерозведенням – також. При цьому значна частка тих, хто займається штучним дичерозведенням (з числа тих, з ким мені довелося спілкуватися) ніяк не є прямими користувачами мисливських угідь, у кращому випадку мають до них непрямий стосунок. Це свідчить тільки про одне – проблема штучного дичерозведення в Україні не те щоб дозріла, вона вже перезріла, сотні підприємців займаються такою необхідною, але, по суті, незаконною справою.

А чим же допомагають їм чиновники та начальники від полювання і охорони природи, ті, хто зі службового обов’язку зобов\'язаний дбати про дичерозведення або хоча б сприяти цьому? З великим натягом можу озвучити лише питання законотворчості, проте й воно...

Так раділи ми всі новій редакції Закону «Про мисливське господарство та полювання», ухваленій 21 січня 2010 р., яка значно розширювала права виробника на вирощену дичину і дозволяла, як багато хто припускав, зайнятися дичерозведенням в практично необмежених масштабах. Після двадцяти років незалежності, маючи більш ніж столітній досвід дичерозведення, нарешті зрозуміли й узаконили, що неприпустимо обмежувати права виробника на вирощену ним же дичину! Та як узаконили? Побіжно, одним реченням у статті 3 Закону «Про мисливське господарство та полювання» згадали про якесь право власності на диких тварин, яке може бути, а може і не бути. До речі, вже в наступному абзаці тієї ж третьої статті те саме право поставили під сумнів: «...в інтересах охорони тваринного світу право приватної власності на мисливських тварин може бути обмежене законом». Зрозуміло, що «інтересів» з гучним визначенням «державні», під які у фермера допустимо відібрати вирощену ним дичину, можна вигадати скільки завгодно.

Та все ж спасибі хоч за такий невеличкий крок уперед, хоч якась, хай і декларативна, гарантія у підприємців, охочих розводити дичину, з\'явилася. А що окрім гарантії? За якими правилами накажете займатися тим самим розведенням дичини, куди подіти вирощену дичину і як на неї полювати? І якщо немає можливості її реалізувати, немає законних правил полювати на неї, навіщо взагалі її розводити?

Дуже хочеться, щоб читачі зрозуміли наш погляд на проблему дичерозведення і в комплексі, і разом з тим – у її специфічності. Дичерозведення промислових видів заради одного тільки дичерозведення – це дурість, яка не має ніякого сенсу. Навіщо розводити диких кабанів, якщо подальше їхнє добування не передбачається? Кабанів достатньо в дикій природі, зникнення у нас їм не загрожує. Це все одно що розводити сірих чапель, які не мають жодного промислового призначення як природний ресурс (їхнє добування не ведеться), і яких повно на будь-якому болоті. Інша справа червонокнижні зникаючі види, яких потрібно рятувати як вид, в цьому випадку дичерозведення як самоціль справді виправдане.

А тому питання дичерозведення, звичайно, слід розглядати в розрізі подальшого використання дичини. Та головне – не переборщити, саме тут і криється підводний камінь, навіть не камінь – айсберг, об який розбиваються практично всі проекти Положень про розведення диких тварин у неволі або напіввільних умовах (вольєрах), з якими мені довелося ознайомитися, а таких було більше п\'яти.

Той факт, що розробку нормативно-правової бази з дичерозведення в Україні було довірено фахівцям Держкомлісгоспу свідчить про те, що у нас недостатньо розуміють суть дичерозведення і намагаються пристебнути, приліпити або ще якось прикріпити його до мисливського господарства, а часом навіть гірше – до користування мисливськими угіддями.

А тому різні проекти Положень та Правил (повторюю, які мені довелося читати) являли собою суміш бульдога з носорогом – суміш нормативних вимог, в першу чергу санітарно-ветеринарних, різних інструкцій, благих побажань, різних порад, часом безглуздих, якихось шматків з інших законів. Загалом, що завгодно, але не цільний, всебічний, всеосяжний і разом з тим конкретний нормативно-правовий акт, що дає поштовх розвиткові дичерозведення.

Для створення загальної картини наводимо деякі пункти зі згаданих творів.

«Вольєр – відгороджена відповідним чином частина мисливських угідь...» Чому тільки мисливських угідь?.. «Звірів краще завозити з географічних районів, які мають подібні умови з місцем їхнього майбутнього перебування». Доречна порада, але ж це тільки порада, і дається вона швидше для методичного посібника, але не для нормативного документа. І за невиконання такої поради вас можуть позбавити «Наукового обґрунтування господарської експлуатації». А це ще що – «наукове обґрунтування»? О, це новий білянауковий чиновницький винахід на кшталт мисливського впорядкування, що не має жодного практичного значення, але дозволяє трохи «подоїти» господаря вольєру. Судіть самі – пункт 2.4 Наукового обґрунтування: «Бонітет угідь для видів тварин».

Бонітет у вольєрі? Який бонітет, до заселення вольєра кабанами чи після? А хто буде проводити бонітування, кому платити? Або ось ще: «2.2. Загальна площа вольєру (огорожі) має становити не менше 60 га, або на одну тварину не менше 1,5 га». Це що, на одного фазана чи дикого кролика треба 1,5 га огородженої території з охороною? А чи відають фахівці, які писали зазначені Правила, скільки коштує облаштування, щорічне утримання та охорона 1,5 га вольєрної території? Це десятки тисяч гривень. Тоді якою буде вартість таких фазанів та кроликів на реалізації? І хто може собі дозволити утримання вольєра площею не менше 60 га? Тільки один цей пункт ставить жирну крапку на напіввільному дичерозведенні.

Автори інших подібних Положень знижують вимоги, цитую: «5.2. Загальна площа вольєру (огорожі) має становити не менше 20 га, або на одну тварину не менше 0,5 га». Та це вже стосується і утримування в неволі. Чи знають автори згаданих Положень, що понад 90% нині існуючих вольєр по кабану і 100% по фазану не відповідають цим вимогам навіть за загальною площею, я вже не кажу про площу на одну тварину? А отже після затвердження таких вимог вони будуть закриті.

Ось такі пишуться сьогодні Положення та Правила щодо дичерозведення. Чи допоможуть вони новим підприємцям, які хочуть розводити дичину, – ще невідомо, а ось ті, хто працює зараз, закриються майже всі! Ну і найголовніша абракадабра представлених Положень полягає в тому, що їхні автори самі не можуть до пуття розібратися, кого якими правами наділити. Цитую:

«Дозвіл на утримання і розведення мисливських тварин у неволі або напіввільних умовах видає юридичним та фізичним особам територіальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового та мисливського господарства та полювання, у зоні діяльності якого перебуває господарський суб\'єкт». Тобто – лісники. І далі: «Випускання тварин з вольєр у прилеглі мисливські угіддя користувача проводиться за участю представника територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і оформляється актом». Тобто – екологи. І далі: «Контроль за дотриманням законодавства при розведенні диких тварин у напіввільних умовах чи неволі здійснюють державні та громадські органи у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу». Оце так утнули! Вищий пілотаж – контроль за розведенням фазанів на моєму особистому подвір\'ї буде здійснювати пан Борейко з його громадською організацією! Приїхали, більше нічого не треба, щоб знищити дичерозведення в Україні на пню! І все це з однієї причини – автори всіх представлених проектів Положень та Правил з дичерозведення наполегливо намагаються приліпити його до мисливського господарства і відповідних контролюючих органів: «У разі недотримання режиму ведення мисливського господарства...» Як вам таке подобається – «мисливське господарство»?!

А спільного у них якраз небагато, лише об\'єкт – дикі тварини. Але ж у мисливського господарства є ще один загальний об\'єкт – це зброя і набої, проте ніхто не збирається передавати збройові магазини і підприємства з виробництва набоїв у підпорядкування Держкомлісгоспу. Уявляєте собі, як мисливствознавець лісгоспу приходить перевіряти збройовий завод на предмет виготовлення набоїв?

А ось вам приклад ще яскравіший: мисливське господарство має ще один об\'єкт – мисливця. І абсолютно правомірно цей об\'єкт підлягає контролю з боку органів Держкомлісгоспу в мисливських угіддях, але ніяк не в міській квартирі, незважаючи на те, що і в квартирі у нього є мисливська рушниця, набої і, можливо, продукція полювання. Чому лісникам не підвідомчі звіроферми з вирощування норки чи песця? Тому що там немає ні полювання, ні мисливського господарства, тільки звіринництво. То чим відрізняється фазанарій чи качиний розплідник від звіроферми?!

До чого я веду? Простіше простого – доти, поки ми будемо намагатися прив\'язати дичерозведення до мисливського господарства та його принципів функціонування та контролю, ми не отримаємо ні дієвої нормативно-правової бази дичерозведення, ні власне дичерозведення! Панове, давайте не плутати природне відтворення дичини (в дикій природі, в угіддях, яке по суті належить до питань ведення мисливського господарства) і штучне дичерозведення (у закритих штучних спорудах, яке швидше належить до тваринництва).

То що, звільнити дичерозведення від будь-якого контролю з боку держави? Звісно, ні! Документи, що підтверджують право власності на диких тварин, можуть і мають перевіряти всі відповідні державні служби, так само як і процеси транспортування й випускання в угіддя. Однак питання утримування та розведення дичини в неволі, на моє переконання, ніяк не прерогатива лісників. Ветеринарні служби – немає питань, нехай перевіряють з ніг до голови, тому що саме в цій царині можуть бути найбільші проблеми.

Ще одна серйозна помилка авторів згаданих Положень про дичерозведення – це скидання в одну купу близьких за метою, але різних за вимогами нормативної бази напрямів діяльності: вилучення (вилов) диких тварин з природного середовища, власне дичерозведення, переміщення (транспортування) диких тварин, випускання їх в угіддя і полювання на випущену дичину. Борщ, тефтелі з гарніром, компот з булочкою теж служать одній меті і навіть називаються однаково – обід, але подають їх окремо, в різному посуді. Здогадуєтеся, який обід буде, якщо всі названі страви змішати перед вживанням в одній мисці? Ось такими ж їстівними були Проекти та Правила, що потрапили мені на очі, де, як правило, 50% положень з дичерозведення насправді зводилися до питань вилову диких тварин. До того ж написані вони були з порушеннями чинних нормативних актів.

Шановні колеги мисливствознавці, які намагаються писати Положення про дичерозведення, вилов диких тварин – це лише один з варіантів придбання їх для подальшого дичерозведення, але аж ніяк не власне дичерозведення. Не змішуйте борщ з компотом. 95% фермерів, які займаються сьогодні дичерозведенням в Україні, ніколи нічого в дикій природі не ловили і не збираються цього робити в майбутньому.

Так само не можна на одних і тих же принципах будувати Положення про дичерозведення і про випускання дичини в угіддя, тим більше під постріл. Вольєрне господарство і вольєри, в яких передбачається проводити полювання на вирощених або спійманих тварин, – це також тема окремих нормативних актів. Так, так, я не обмовився, полювання на дичину в закритих вольєрах – це тема для нас поки що нова, але вже недалека. Вона вимагає окремих змін до Закону «Про мисливське господарство та полювання», але її ніяк не можна об’єднувати з дичерозведенням, хоча мова іноді йде про одні й ті самі вольєри. Змішувати в одній тарілці вольєрне дичерозведення та полювання у вольєрах, нехай навіть на тих самих тварин, все одно, що змішувати в одному законі добування дичини і приготування з неї їжі. Однак це тема окремої статті.

То що ж ми маємо на сьогоднішній день? Право (на законодавчому рівні) займатися дичерозведенням і ніякої нормативної бази, не рахуючи санітарно-ветеринарних вимог, Закон про захист тварин від жорстокого поводження і деякі положення інших законів, що стосуються найчастіше перевезення диких тварин і продукції полювання. Не густо. Чи погано це? Раніше вважав відверто, що неприпустимо – гаємо час. Зараз, начитавшись проектів Положень та Правил від... (навіть не знаю авторів), думаю, що дуже навіть непогано те, що жодне з цих положень не було ухвалене і не набуло чинності. Інакше з дичерозведенням у нас було б покiнчено. А так, хоч якось, та все ж дбаємо про розведення дичини і маємо якийсь практичний досвід.

Ну а якщо серйозно, то впевнений, що нормативно-правові акти з дичерозведення і полювання на дичину, вирощену на фермерських господарствах, слід приймати якомога швидше. Нехай вони будуть недосконалими, вимагають доопрацювання, аби не знищували те, заради чого були написані. Зрештою, Закон «Про мисливське господарство та полювання» з\'явився лише в 2000 році, ще десять років його вдосконалювали, і сьогодні бачимо необхідність у подальшому його доопрацюванні. Не з’явиться на світ Положення про дичерозведення – не буде що вдосконалювати, як і раніше будемо розводити дичину на голому ентузіазмі і в напівпідпільних умовах.

Ну і хто ж має очолити цей нелегкий процес законотворчості? Присягаюся, винен, раніше грішив на Держкомлісгосп. Вважав їх винними у гальмуванні цього процесу, але що більше вдавався в суть дичерозведення, що більше висував на перші позиції диких тварин як природний ресурс, питання власності, проблеми утримання та розведення дичини, а не процеси її добування та реалізації, то більше приходив до висновку, що нинішній занапащений стан нормативно-правової бази дичерозведення в Україні – вина наша спільна. І виправляти становище маємо спільно.

У зв\'язку з цим чому б не згадати позитивний досвід роботи групи, створеної при Держкомлісгоспі, якраз у складі всіх зацікавлених сторін, яка в недавньому минулому опікувалася шліфуванням Закону про мисливське господарство, і додати ветеринарів. І якщо всі ми – зацікавлені сторони, не візьмемо участь в його розробці, то отримаємо ще одну чиновницьку інструкцію, яка дає право всім кому не лінь смоктати останні соки з користувачів, фермерів і рядових мисливців, які займаються розведенням дичини!