Проблеми птахів «водних джунглів»

В. Ільчук

Вересень, 2011 рік

Написати до редакції мене наштовхнула стаття «Ловля риби у водних джунглях», що була надрукована у серпневому випуску «ПіР». Цього року з квітня по серпень я провів багато днів на одному зі ставів поблизу міста Здолбунів Рівненської області. Хоч мету мав іншу, ніж автор згаданої вище статті, але також годинами пробував серед водної рослинності: плаваючи на човні у лататті, спостерігав за птахами, що тут гніздилися. На Старомильському озері, як називають цей став, зарості латаття розкинулися в самому центрі водойми, приваблюючи до себе рибу, птахів і рибалок. На жаль, присутність людей з вудками стала для пернатих великою проблемою.

Зарості латаття є одним з найулюбленіших місць гніздування пірникоз великих (Podiceps cristatus). Посеред цих водних рослин птахи будують плавучі гнізда: основна частина їх знаходиться під водою і лише невелика доля споруди виступає над поверхнею. Гнізда на воді будують і крячки, пташенята яких покидають ці житла вже через кілька днів після вилуплення і тримаються на листі латаття, як на зелених плотиках. Гнізда названих птахів серед водяних лілій добре захищені від хвиль і гарно замасковані.

Спершу навесні у «водних джунглях» Старомильського озера почали гніздитися пірникози великі, а на початку літа це місце облюбували також кілька пар крячків білощоких (Chlidonias hybrida). В перший день спостереження я виявив два гнізда пірникоз із добре насидженими яйцями (щойно відкладені яйця мають білий колір, але від постійної присутності вологи у гнізді з часом вони темніють). Тоді ж знайшов яйце цих птахів, яке плавало при березі у воді далеко від місця гніздування. Знахідка не привернула великої уваги, адже в природі усяке буває.

Коли вдруге прийшов оглянути відомі мені гнізда, розгубився. Серед латаття я віднайшов лише одне знайоме гніздо, натомість в цій ділянці з’явилися нові гнізда з кладками. Під час наступних відвідин ставу спостереження ускладнилися ще більше: було дуже важко визначити, які з гнізд залишилися з попереднього разу, а котрі з них є новими. Серед заростів латаття не мав суттєвих орієнтирів, які могли б допомогти у цьому. Тоді мені стало зрозуміло, звідки взялося знайдене при березі яйце пірникоз і чому воно опинилося поза гніздом. Причиною зникнення пташиних гнізд, як не прикро, стали рибалки. Плаваючи на човнах серед водних заростів, вони просто затоплювали житла пернатих, не помічаючи їх. Частина водойми, заросла лататтям, була досить привабливою для рибалок, серед лілій завжди стояло по кілька човнів. Улов тут був непоганий, човни не відносило вітром… Часто рибалки, скорочуючи шлях, пропливали через латаття, від чого у водних заростях утворилися «стежки». На цих маршрутах колись також могли знаходитися гнізда.

Багатьом рибалкам, які регулярно вудили на цьому ставі, було відомо про гніздування птахів у лататті. Нерідко, побачивши, мене з біноклем та фотоапаратом у руках, вони намагалися показати якесь гніздо, застережливо розповідали, як агресивно захищають свої житла крячки тощо. Але гнізда птахів і надалі потрапляли під човни неуважних рибалок. Характерна для пірникоз особливість поведінки накривати свої яйця, сходячи з гнізда, у цих випадках дуже підводила птахів: їх гнізда ставали ще більш непомітними для плавців. Тож за літній період спостереження на ставі для мене стала досить звичною картина, коли на місці відомого гнізда знаходив лише його рештки з плаваючими поруч яйцями. Але найчастіше ці гнізда просто безслідно зникали, про них нагадували хіба що знайдені де-не-де у воді яйця.

Пірникози, які втратили свої перші гнізда, робили повторні кладки у тих же «водних джунглях», знову піддаючи житла ризику. Деякі птахи, гнізда яких були зруйновані в процесі відкладання яєць, підкладали яйця до чужих кубел. Тоді можна було зустріти різноколірну кладку, у якій були потемнілі від тривалого насиджування яйця, що належали господарям і блискучо-білі – свіжо відкладені чужим птахом. Однак всі ці гнізда пірникоз, як нові, так і ті, у яких вже довго тривало насиджування, рідко добували до моменту вилуплення пташенят. Такий привабливий біотоп виявився затісним для одночасного перебування птахів і рибалок. Тож наприкінці гніздового сезону на ставі рідко можна було бачити пірникоз великих із пташенятами, - здебільшого тут плавали лише дорослі особини. Після кількох невдалих спроб ці птахи припинили гніздівлю, хоч багато з них і залишилися триматися парами. Така ж ситуація склалася у крячків білощоких: із трьох гнізд вціліло всього одне, у якому птахи виростили єдине пташеня (два із трьох яєць, що були у кладці, могли також випасти з гнізда під час «наїзду» човна).

Результатом постійної присутності біля гнізд рибалок стало звикання птахів до людей. Надзвичайно рідко трапляються випадки, коли птахи підпускають до себе настільки близько. Вперше опинившись на Старомильському озері, я не міг повірити своїм очам. Пірникози сходили з гнізд лише коли човен наближався на відстань до трьох метрів, а крячки білощокі продовжували сидіти на яйцях навіть коли ніс човна ледь не торкався гнізда. Останні, щоправда, нерідко піднімали галас на таку мою нахабність і часто з криками проносилися над головою так низько, що, здавалося, от-от вдарять. Спостерігаючи за цими птахами, я провів чудову фото та відео зйомку, прослідкувавши за процесом гніздівлі деяких від початку будівництва гнізда і до моменту, коли пташенята ставали на крило. Прикро лише, що успішність гніздування птахів у «водних джунглях» виявилась надто низькою. І виною цьому було грубе втручання неуважних і байдужих до природи людей.