Вірність віддачі голосу у гончих
С. Шевченко
Квітень, 2014 рік
Брехня – найбільше зло в житті
Квітень, 2014 рік
Брехня – найбільше зло в житті
Народна мудрість
М. Береговий у черговому своєму виступі в ПтР (№ 12, 2012 р.) стверджує: «Ця робоча якість гончих порід мисливських собак викликає найбільшу кількість суперечок і спекуляцій» Щодо спекуляцій, то це вірно, а чого суперечить, якщо брехня взагалі й у всьому нікому не потрібна. Ну, загалом, стаття хороша й потрібна, особливо гончатникам-початківцям, до яких і звертається автор. Якби тільки йому вистачило до кінця знань і глузду.
Гончаки відрізняються в своїй роботі від інших порід мисливських собак тим, що, переслідуючи звіра, вони віддають голос тільки по його сліду. Це головне, що потрібно для визначення ходу звіра і перейняття його на лазу для його добуття, як для закінчення процесу полювання, так і для збереження сил гончака, для продовження його.
Невірна віддача голосу гончаками має дві ознаки: слабоголосість і добір. Слабоголосість може проявлятися не тільки на полюванні, але й тоді, коли гончак побачив господаря, який іде до його вольєру в мисливському вбранні й з рушницею. Він піднімає такий ґвалт, що може розбудити все село, обпісурить чоботи при вдяганні йому нашийника, скавучить і бреше, сідаючи в машину. На місці полювання при знятому нашийнику кричить як навіжений, з голосом кидається на почутий десь постріл, а не кажучи вже при підвалювані до якогось гончака на гону чи доборі, й в інших випадках. Насправді це все жахливо!
Сказавши вище й закріпивши в преамбулі «вірність віддачі» в Правилах випробувань, що гончак мусить віддавати голос тільки на гонному сліду, який подається тоді, коли звір зрушений з лежання чи сидіння при послуху, тобто на свіжому сліді, який забезпечує таку еманацію, яка достатня для збудження сенсорних нейронів у головному мозку з викликом до переслідування й віддачі голосу. Це аксіома, яка забезпечить добування гонного суб‘єкта. І це найпродуктивніший спосіб, який урівнює шанси як того, що втікає, так і того, що наздоганяє. Тільки кінцева мета в кожного з них різна. Вони цією різністю й користуються.
Улюблений Берегового заєць-русак має кращу стартову швидкість і, відірвавшись від гончака, заплутує слід. А що ж потрібно гончакові? Та ми ж у попередніх статтях вже це визначили – чуття, в‘язкість і трішки майстерності. Небуде зайвою при цьому розвинена й натренована мускулатура, тобто нестомливість. Додамо сюди й кріпку нервову систему. Для чого? Для міркування, логіки.
Для прикладу візьмемо кращий варіант. Накинули гончака в полаз. Добутливий гончак, перевіривши місце жирування зайців, не буде зосереджувати на ньому увагу, де крім слідів погризів повно кульок посліду, сечових точок. Він зразу піде шукати вихідний слід на лежання. При цьому покаже, що він причуває нічні, передсвітанкові сліди (вертить гоном) і, вирахувавши слід на лежання, без голосу доходить до місця лежання і часто взрячку побуджує звіра. Як далі відбуватиметься гін, ми розглядали в попередніх статтях.
Але це ідеальний випадок щодо добутливості. А якщо гончак на місці жирування через відсутність хорошого чуття або легко збудливу нервову систему почав віддавати голос і неодноразово повертається до місця первинного причуювання сліду, повторює віддачу голосу… Що тоді має робити звір, який чує ці звуки? Особливо це стривожує лисицю, й вона частіше всього втікає від гріха подалі. І не дай Боже у вашого гончака слабке чуття або недорозвинена нервова система, то це вже не полювання, а мука.
Такий висновок дає нам право поставити питання: хіба ж наші предки-гончатники не розуміли цього? Той же відомий експерт А.О. Емке стверджуючи, що добір є ознакою кровних гончих, не розумів цього? Чи він захищав свої корпоративні інтереси? Відповідь на цю «Єресть» ще тоді стали слова В.С. Мамонтова, який однозначно стверджував, що гончак має віддавати голос тільки по свіжому сліду звіра.
І нині діючі Правила випробувань говорять (п. 26), що добір протягом 30 хв. по зайцю і протягом 1 год для лисиці, що не закінчився підйомом звіра і т.д., є не чим іншим, як злочинним ставленням до наших порід гончих.
До речі, той же Мамонтов свого часу сказав, що якщо гончак протягом 5 хв. не виправив скол або ж править його з голосом, то місце йому на осиці. І це правда! А хто спекулює на цьому й плодить таких гончих, ще й дере з мисливців за них скаженні гроші, то йому місце поруч з такими собаками. Недарма ж накрутили в Положенні про племінну роботу, допуск в породу гончих з розцінкою за вірність віддачі голосу, щоб отримати клас.
Тут я солідарний з Береговим. Однак у питанні, чи можна розцінити вірність віддачі голосу при роботі гончака по лисиці – ні. Чому? За заячими Правилами – так, але ж гін лисиці гончаком базується на зовсім інших елементах у роботі. Це, перш за все: злоба, в‘язкість, нюх, голос та ін. З свого власного досвіду я не можу стверджувати, що 99 зі 100 гончих, які добре гонять зайця, будуть добре гнати й лисицю. Повірте, є й такі, що не тільки лисицю не гонять, а навіть і козулю. І таке буває нерідко. Причина цього – втрачена злоба. Та це тема не цієї розмови, якось іншим разом.
І я взагалі не розумію тезу, що «у гончих, що краща музикальність голосу, то гірша віддача вірності голосу…». Адже це зовсім протилежні якості в роботі гончих! Якщо вірність віддачі голосу залежить від чуття і стану нервової системи собаки, то голос потребує ще й фізіологічних якостей, голосових зв‘язок і сили дихальної напруги. І припускати, що добір є якістю, помилково при формуванні смичків, зграйок і зграй, тому що одиниця зграї, віддавши голос при виправленні сколу, провокує підвалювання до неї інших гончих. При помилці першої збільшується час для виправлення сколу, а тому таку одиницю зі зграї завжди вибраковували, щоб не зменшувати напруги гону.
Отже, добір при виправленні сколу є більшим злом, вадою, ніж добір при добутливості, хоча би тим, що дає шанс звіру віддалитися від гону і, відповідно, мати більше можливості затерти слід.
Для правильності оцінки виправлення сколу, в тому числі на вірність віддачі голосу, достатньо й одного перебачення. Тут важливо засікти, чи проноситься собака на двійці, чи не доходить до скидки з двійки, і, користуючись вітром, гончак схиляється вбік скидки, допустивши при цьому перемовчку, чи все-таки йшов з голосом на свіжий слід. Чутисті гончаки при цьому (з вітром) ніколи не йдуть на коло в протилежний від скидки бік і ніколи не допускають сколу, а ведуть гін з натиском. Правда, таких мало, тому при об‘єктивній експертизі мало і дипломів І ст. У мене їх за 50 років експертизи було 4 одиниці, при цьому тільки один англорус.
Я також не розумію тих експертів, які по чорнотропу за вірність віддачі голосу ставлять не більше 4 балів. Це непрофесіоналізм, надто висока оцінка своєї значимості. У чому ж причина невірної віддачі голосу? Перш за все, це від нюху. При його відсутності ніяка інша якість гончака замінити його не може. І навпаки, при доброму чутті повністю розкриваються інші якості собаки: відбувається накопичення досвіду в роботі, підвищується паратість, зменшуються проноси і пов‘язані з ними сколи. Нюх – найнеобхідніша якість гончих.
При послабленні нервової системи собаки зменшується така цінна якість, як збудність. В цьому випадку навіть гончаки з добрим нюхом, натікши на слід, який залишив навіть незначну еманацію, не можуть загальмувати сигнал для мозку й віддають голос. Ступінь його прямопропорційний силі нюху й зворотний до його збудності. Це твердження М.Я. Сергєєва, відомого експерта з зоотехнічною освітою. На силу чуття й на міцність нервової системи собаки в його «молочному» періоді розвитку впливає кількість отриманого материнського молока. Враховуючи, що на 25 день лактації вижлиця виділяє найбільшу його кількість 925 гр., поділіть його на кількість цуценят, і зрозумієте, скільки його дістанеться 5-му, 8-му. Саме звідси й безчутість, і холерики. І саме після цієї інформації я запитую власника, яке йому дісталось щеня.
Зрештою я зробив висновок, що під вижлицею не можна лишати більше 4-5 цуценят, щоб потім виростити, вивчити й полюбити свого майбутнього друга. Резюме: дивись початок статті. Сперечатися щодо вірності віддачі голосу можна, а спекулювати – гріх. І насправді всі послаблення в Правилах випробувань мають меркантильну основу, а якщо так, то для всього загалу гончатників – ворожі, спрямовані на знищення наших порід р.г. і англорусів.
Бажання М. Берегового допустити в Правилах випробувань добір по зайцю, якщо він завершиться гоном, нічим не обґрунтований, крім того, що він дозволений по лисиці. Та це теж несправедливо. По лисиці добір, як ми бачимо, ще більш недопустимий. Щодо підйому зайця з лежання, то необхідно врахувати досвід Ю.Букатевича, який стверджує, що кріпость лежання і небажання підйому з лежання притаманні тільки зайчихам внаслідок їхньої материнської застороги. А зайці, навпаки, почувши навіть незначний шум, швидко зриваються з лежання й таким чином полегшують добутливість. Це справедливо. І якщо це так, то навіщо гавкати на жирових слідах, якщо є свіжий?
Оскільки ми ведемо мову про покращення робочих якостей гончаків, то навіщо тоді долучатися до халтури? Поліпшення – це перемога труднощів, а не навпаки. Тому я з радістю приймаю висновок М. Берегового в його статті на цю тему – всіх гончаків-брехунів – на осику. Зі злом, та ще й великим необхідно боротися нещадно. А оскільки нинішні наші «кормчі» не здатні до цього, то треба нашим гончатникам робити висновки: або їх міняти, або братися самим до справи, щоб нормалізувати породи мисливських собак.
P.S. Якось прочитав у нашій газеті статтю А. Стоячко, де він описував, як вони полювали з пойнтерами на зайців з-під стійки собаки. Питання, а чи не помітили ви, кого відстрілювали? Зайчих чи самців? Це для підтвердження теорії Ю. Букатевича. Дякую!
С. Шевченко, експерт-кінолог Всесоюзної категорії по гончих